Розділ «IX»

– Тодi я краще перелiзу через паркан, – враз погодився лiнгвiст i, покликавши свого ловерака, пiшов вiд хвiртки.

Стояв прекрасний пiвденний вечiр. I сьогоднi перегукувались тi ж самi, що й кожного дня, занесенi з Росiї невгамовнi гармошки. По всiх кiнцях городка дiвчата спiвали зовсiм не аранжированих i все-таки надзвичайних народних пiсень.

У голубому небi прорiзались срiбнi зорi, i з рiки зайчиком плигав тендiтний i легкий вiтерець. Коли товариш Вовчик, перекинувши через тин свого сетера, пiшов до гамака, там уже сидiла Аглая.

– Ну, так що ти хотiв менi сказати? – зустрiла вона його запитанням.

– Я, власне, нiчого не думав говорити, – несмiливо почав лiнгвiст, сiдаючи на траву. – Менi наказала тьотя Клава порадитись iз тобою з приводу Дмитрiя.

– Я тебе слухаю.

Товариш Вовчик зам’явся. I справдi: що вiн скаже Аглаї? Може, i їй вiн скаже не до речi – i тодi нова неприємнiсть. Але не можна й мовчати: коли й далi Дмитрiй буде викидати таких коникiв, то полювання – пиши пропало! I лiнгвiст, плутаючись, починає говорити. I кiнчає вiн тим, що Аглая мусить побачитись iз Карамазовим.

– Ти так гадаєш? – спитала дiвчина й серйозним поглядом подивилась на свого спiвбесiдника.

– Коли правду говорити, я нiчого не гадаю. Але менi здається, що Дмитрiй захворiв i ти можеш допомогти йому… хоч би тим, що будеш зустрiчатись iз ним.

– На твiй погляд, вiн не закохався в мене, а просто захворiв?

– Нiчого я в цих справах не розумiю, – занервувався товариш Вовчик. – Але думаю – так.

– А я от думаю iнакше, – самовпевнено сказала Аглая. – Я думаю, що вiн i захворiв, i закохався. Але захворiв саме тому, що закохався в мене. Коли хочеш, я докажу це тобi хоч завтра. Завтра зустрiнусь – i нiякої хвороби не буде. Ти вiриш?

– Нiчого менi доказувати, – нервово кинув лiнгвiст, – бо я тобi все одно не повiрю.

Аглая знаком запитання застигла в гамаку: вона не чекала такої смiливостi вiд товариша Вовчика.

– Чому ж ти не повiриш? – спитала вона.

– А тому, що я не перший рiк знаю Карамазова. Ти можеш його заспокоїти, але це все-таки палiатив.

– Хiба з ним уже були такi приступи?

– Звичайно, були, i незалежно вiд того, чи закохався вiн у когось, чи нi.

– Значить, це приступи божевiлля, i я для нього тiльки зачiпка?

– Не знаю, якi це приступи. Але я знаю, що ти зовсiм випадково попала в поле його зору й саме в момент рецидиву його iдiотської хвороби.