Розділ «VIII»

У кiмнатi стало ще душнiш.

– Ну, Дмитрiй, – сказала Аглая, – ти йшов би додому: я зараз думаю надягати купальний костюм. Карамазов узяв капелюх i мовчки пiшов до дверей.

– Я гадаю, що ми зустрiнемось увечерi? – сказала йому вслiд Аглая.

Дмитрiй повернувся. Вона стояла, заложивши руки за голову, й загадково дивилась на нього.

– Обов’язково! – сказав вiн i вийшов iз кiмнати.

«Щось почалось», – раптом прийшло йому в голову. Не той роман, що до нього вiн хотiв утекти од нудоти буднiв нудної Ганни, – почалось щось тривожне i – тепер вiн певний – трагiчне. Але не жах викликало воно в нiм, а почуття якоїсь безумної радостi, нiби вiн мусив на днях одкрити цiлком нову й надзвичайно цiкаву сторiнку в своєму одноманiтному життi.

Карамазов пiшов до рiки. Йому хотiлось зараз кинутись у воду й попливти проти течiї чорт знає куди – такими сильними й рiшучими рухами розсiкаючи дзеркальну поверхню.