Розділ «V»

– Те хочу вiдзначити, що ти й справдi трагiчна фiгура. Всюди ввижається тобi сама безвихiднiсть.

– Очевидно, така вже вдача менi, – сказав Дмитрiй i широко позiхнув.

Вони пiдходили до рiчки. На пристанi суетились портовики i щось вигружали з пiдвод. Пароплава ще не було, не було й вiтерця, так що рiка стояла як дзеркало. Ранок був винятковий: пiсля дощiв ночi стали холоднiти, i холодок нiчний затримувався на водi, аж поки сходило сонце.

– Ну, вже скоро почнемо полювати, – сказав товариш Вовчик i вiд задоволення крякнув.

Карамазов одв’язав свiй каюк, i вони, вiдпливши сажнiв три вiд берега, кинулись у воду.

I тодi ж хтось недалеко зареготав, Карамазов подивився i побачив у купальних костюмах Аглаю i тьотю Клаву. Вони стояли на рiчному пляжi й готувались лiзти в воду.

– Драстуйте, мої голуб’ятка! – закричав товариш Вовчик.

– Здоров був, голубе! – вiдповiла йому криком тьотя Клава.

Дмитрiй вiдчув, що йому стало важко дихати. Вiн наздогнав свiй каюк i влiз у нього. Цiлу нiч Аглая не давала йому спокою, цiлу нiч вiн мрiяв про зустрiч iз нею (наче вiн не бачився з нею сто рокiв), i от на ранок вiн раптом зустрiчає її в купальному костюмi. В ньому в перший раз прокинувся до неї справжнiй стривожений самець. Вiн безсоромно дивився на її таз, на її груди i нiяк не мiг одiрватись. Йому захотiлось зареготати й так дико, як, очевидно, реготала первiсна людина. Йому навiть прийшла мисль пiдпливти до флоберiвських дам i жартуючи схопити в свої обiйми Аглаю.

– Ану покажи, як ти плаваєш? – закричала Аглая, звертаючись до Карамазова й так випинаючи груди, нiби вона збиралась летiти до нього.

– Ah, mon Dieu! que difes-vous la[8], – крикнув товариш Вовчик.

– I ти тут, mоn ami? I ти? Que vous etes aimable de venir me surprendre ainsi[9].

– Але компенсацiя, мадмуазель. J’espere que vous me ferez I’amitie de diner avec moi[10].

– C’est une grave question qui demande reflexion[11].

– Будь ласка, подумайте. Бо я до обiду дiстав прекрасного вина.

Товариш Вовчик уже сидiв у каюку напроти Дмитрiя i поволi грiб до пляжу.

– Ти знаєш, – сказав вiн, звертаючись до свого приятеля. – Я говорю про загадковiсть, що за неї сховались нашi дами. Її все-таки можна розшифрувати.

– Яким же це чином?

– Дуже просто, – тихенько засмiявся лiнгвiст. – Ми їх напоїмо добрим мiцним вином – i вони нам усе розкажуть.

– Ти так думаєш?