Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

– А у Васюти не був?

– Нi! А чого б я мав у його бути?

– Та хiба ж я знаю?.. Таж у вас усе справи… Та й давно вже в його не був…

– Давно? А вчора?

– Чи то пак: вiн у нас давно не був.

– А хiба ж як я до його пiду, дак то вiн у нас буде?

– Та… ну… може, прийде…

– А нащо тобi той Васюта?

– Да так… вiн такий гарний, веселий, балакучий… Гаїнка, заплутавшися з тим Васютою, плела, аби плести, а Зiнько думав: «Чого це вона так його вихваляє?»

I додав уголос, аби не мовчати:

– Прийде колись…

Гаїнка помовчала, а тодi озвалася несмiливо:

– А до Грицька ти часто ходиш!..

– Ще й частiше ходитиму, бо треба ж учити його читати… А завтра ввечерi вдвох пiдемо – читання гуртове буде.

Ця вiдповiдь запекла коло серця Гаїнцi. Хотiла щось сказати – i не змогла. Лежала, зцiпивши зуби, i мовчала. Удавала, немов спить. Зiнько й собi лежав тихо. Довго не спали обоє-кожне за своїми думками.

Другого дня Гаїнка не мала спокою з самiсiнького ранку. Коло одного так i крутяться, так i плутаються в неї думки: все коло того вечора, що Зiнько пiде до Ївги… чи то – до Грицька… За тими думками не могла нiчого робити. Почала поратися коло печi, дров положила, а пiдпалити забула; горщик у пiч засуває, а дрова не горять. Аж мати посмiялась:

– Оце дак так! Нова мода: щоб не топивши зварити.

Узяла горщик вимити, а перед очима – Ївга вдвох iз Зiньком у вербах над криничкою… Затрусилась уся, горщик з рук – гуп! та й розскочився.

– Ой, шкода горщика! – пожалкувала мати, а Гаїнка стояла над черепками й не знала, що їй робити…

Так-сяк поставляла, що треба, в пiч. Узяла миску, щоб змити пшоно, насипала його туди, стала наливати води, а Ївга каже: «Здоров, Зiньку!..»Миску додолу – вода полилась, пшоно з черепками розкочилось.