TextBook I вона стискала його, пригортала, цiлувала.
– Ой, серце моє! Ой, дружинонька моя вiрная!
– Гаїнко, голубочко! Яка ти гарна!
– Я погана! Я нiкчемна! Я лиха! Ти – як сонечко праведне, як барвiночок зеленесенький, а я як… як… як хмара чорна!..
– За що ти так себе лаєш?
– Менi наказано, що ти ходиш до Ївги, а я…
– А ти повiрила?
– Не повiрила, тiльки… тiльки сумно було, страшно, як у темнiй пустцi самiй… Нi, я трошечки, трiсi-трiсюнi повiрила – як на мачиночку дрiбнюню!.. Ой, прости ж мене, моє дороге, моє щире, єдине серденько!..
– Ну, дак я ж тобi скажу, що й менi про тебе наказано.
Вона так i схопилася:
– Про мене?! Про мене?!
– Що до тебе Васюта стежку топче.
– Васюта?.. Ха-ха-ха!..
– Цить, дурне, а то мати почують.
Гаїнка реготала так дуже, що й справдi мати могла почути, хоч i в другiй хатi.
– Ой, не вцитю!.. Васюта!.. Ха-ха-ха!..
Ледве втишив її.
– А ти ж повiрив?
– Чи я ж дурний?
– От бач! От бач! – почала вона стукати себе кулачком у голову. – А ця голова дурна як пень, бо повiрила!.. Повiрила!..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Під тихими вербами» автора Грінченко Борис на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 27. Приємного читання.