Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

– Нi.

– Коли ж ви вчилися? Як ще всi не посходились?

– Еге ж.

– А Катря була?

– Була.

– А вона… тут сидить, як ви… вчитеся?

– Хто, Катря?

– Нi, та, Грицькова…

– Як коли: буває й нi.

Зiнько подумав про Ївгу. Пiсля тiєї подiї в вербах йому не хотiлося до Грицька й ходити, щоб з нею не стрiватися, та не можна було. Одначе зона сама почала його обминати, не дивилась йому в вiчi. Вiн думав, що покаялась, не знаючи, що вона добирає способу, як йому зiлля дати.

– Не люблю я її! – сказав вiн до Гаїнки.

– А чом не любиш?

– Бо в'язне до мене.

Гаїнку мов iмпетом пiдкинуло, але вона зараз же примусила себе знову лягти й спиталася:

– Як то в'язне?

– Тепер, оцi днi, сказати – нi. А то дак була штука…

I вiн по щиростi розказав Гаїнцi всю подiю в вербах.

– Я вже так наважився, – казав далi Зiнько, – як буде чiплятися, то хоч i Грицьковi скажу… Чи, може, краще йому, бiдоласi, вже не казати такого? Як ти порадиш, серденько?

I враз Зiнько почув, як маленькi руки вхопили його, почали тягти, торсати, смикати.

– Ой Зiнечку, який же ти любий!.. Ой, як сонечко ж!..