Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

– Дак я вам це кажу.

– А нащо менi його знати?

– А коли до вас Гаїнка прийде знову?

– Завтра ввечерi я їй звелiла прийти.

– Дак ви їй розкажете про те, що у вербах над криничкою… Про те, що до вас Ївга приходила, ви нi їй, i нiкому нiчого не кажiть, а про верби добре розкажiть – так, щоб вона побачила, що Зiнько зовсiм прилип до Ївги.

– Ну?

– Ну, то й матимете за це карбованця.

– А тобi нащо це?

– От, бабо: ви такi старi, а ще постарiти хочете! Так менi треба! За це матимете карбованця – його вам треба.

– Гаразд, синку.

– Ну, а не чули про Гаїнку: вона сама нi до кого не нахиляє? До Васюти там чи ще до кого?

– Нi, не чула… Що не чула, то не чула, – не буду й грiшити, нi!..

Баба аж головою закрутила, так не хотiла грiшити.

– Ну, дак почуйте тепер, що Васюта до Гаїнки липне, а вона до його. Як би так iзробити, щоб про це Зiнько довiдався? Га, бабо?

Вiн прищулив одно око та й поглядав на бабу, хитро всмiхаючись.

– Та воно… не знаю, чи не грiх тiльки воно буде… – вагалася праведна баба Мокрина.

– Нi, бабо, який же там грiх? Це ж ви не самi вигадали, це ж ви од людей почули!.. А треба ж чоловiковi знати, що його жiнка робить… а жiнцi так саме про чоловiка треба знати…

– Та воно… та тiльки…

– Усе грiх? Та я вам дам аще й другого карбованця, то ви за його свiчок до церкви купите, то й одмолите грiх.

– Хiба що так! – згодилавася баба Мокрина.