Розділ «Сірома»

Що не збудить ніщо тих сиріток зо сна,

Навіть суду останнього сурма гучна.

Бо той суд не страшний для того, хто невинний.

А надворі, неначе потоп, дощ невпинний.

Вітер віє крізь стелю і ллється вода,

Часом крапля на мертвеє чоло спада,

По лиці, мов сльозина покотиться тихо…

Гудуть хвилі, мов дзвони, віщуючи лихо.

Мертва слуха безтямно ту тьму таємну.

Тіло наче шука свою душу ясну,

Просить ангела свого віддать її знову

І здається, що дивну провадять розмову

Бліді вуста і око журливе, сумне:

«Де поділи дихання ви?» – «Погляд твій де?»

О, живіте, кохайтесь, первістки зривайте,

Розкошуйте, танцюйте, вино наливайте!

Як у темному морі кінець всім струмкам,

Так в кінці дає доля утіхам, діткам,

Матерям, що діток, як ті квіти, кохають,

Поцілункам, що душу людську осліпляють,