Розділ «Сірома»

І цілує в нестямі свитину його.

«Я се, жінко!» – промовив рибалка їй мило,

Йому хатнє багаття чоло освітило,

Добре ж серце йому освітила Жанні.

«Я летів. Чистий ліс – тії хвилі страшні». —

«Так негода була?» – «Страх!» – «А влови?» – «Не дуже,

Та ось я коло тебе, – й про все вже байдуже!

Не піймав я нічого і невід подер!

То сам чорт, певне, з вітром літає тепер!

Що за ніч! просто пекло якесь! Я боявся,

Ще мій човен потоне, бо й шнур перервався!

Що ж ти тут поробляла? Скажи лиш мені?»

Затремтіла й збентежилась бідна Жанні.

«Я? То що ж! – одмовляла. – Як завжди, нічого…

Шила перш, прислухалась до гуку морського —

І боялась… Тяжка ся зима, – та дарма!…»

І тремтячи, мов щось провинила, сама

Почала: – «От іще я сказать тобі мала:

Вмерла наша сусідка. Чи вчора сконала,

Чи надвечір, як ви були в морі, – хто зна!