Розділ «Сірома»

Боса, око тьмяне, вся подоба страшна;

Труп; – колись була мати і дужа, й щаслива.

Се голодної смерті мара розпачлива;

От що робить з людей боротьба та тяжка!

На солому одкинулась мертва рука

І звисає холодна, важка, посиніла.

Мов від жаху, вуста свої мертва одкрила, —

То ж душа, вилітаючи з тіла того,

Смертний видала крик; чула вічність його.

Близько ліжка своєї померлої неньки

І дівчатко, й хлоп’яточко, дітки маленькі,

Усміхаючись, спали в колисці удвох.

Мати, чуючи смерть, їх укрила обох:

Ноги вкрила плащем; фартушиною тіло;

Вже саму її смертною тінню покрило, —

Хай не чують вони, як зникає тепло.

Похолоне вона, – їм щоб тепло було!

7

Тихо сонних двойко у колисці гойдалось,

Ясне чоло і тихе дихання. Здавалось,