Розділ «Сірома»

І діток малих двоє лишила вона:

Хлопчик, – зветься Гільйом, та Мадлена – дівчатко,

Той не ходить, а ся теж мале немовлятко.

Бідна жінка! Тяжкий був їй хліба шматок…»

Чоловік став поважний – і геть у куток

Кинув шапку бідарську, змокрілу до лиха,

Став потилицю чухать… – «Чорт зна! – мовив стиха. —

Тепер п’ятеро маєм, а то ж буде сім!

Вже й тепер в лиху пору не раз ми зовсім

Без вечері лягаємо. Що ж тут почати?…

Ба! тим гірш! я не винен! Те – богові знати.

Чоловікові трудно доходить тих справ.

А нащо ж в тих пискляток бог матір забрав?

Дрібні, дрібні дітки!… Як тут ладу добитись?

Щоб те все розуміти, то треба учитись.

Тож не скажеш: «Робіте!» малятам таким.

Жінко, йди лиш по їх! страшно ж буде малим,

Як проснуться: самісінькі й мертвая мати!

То ж покійниця стука до нашої хати:

Заберімо у гурт, відчинімо діткам!