Розділ «Сірома»

Ходять босі і літо і зиму дітки.

Опріч ячного хліба нічого немає.

Боже! вітер, як міх той ковальський бурхає!

Берег, наче ковадло, лунає, мигтять

Зорі в чорному там урагані, летять,

Мов над огнищем іскор рої. В сій годині

Північ, мов танцюристка в єдвабній личині,

Скаче, світить очима, регоче й гуде.

Північ, мовби таємний розбійник, іде, —

Чоло вкрите дощем, вітром, бурею-млою, —

Схопить бідну тремтячу людину рукою,

Брязне раптом об скелю, об бескид страшний.

Леле! хвиля тлумить крик рибалки гучний.

Чує бідний рибалка, – човен потопає;

Тьма й безодня – розкриті… і він споминає

Свій причал і у проміні беріг рідний!…

Серце темне, як ніч. Думок рій тих сумний

Її мучить. Тремтить вона й плаче.

4

О бідні