Розділ «Сірома»

Йде на герець затято: рибалка він зроду!

Він пливе, не зважає на дощ, на негоду,

Бо голодні дітки. Виплив, – темно було,

Сходи в пристані море зовсім залило.

Править сам він човном на чотири вітрила.

Жінка вдома лишилась, старе дещо шила,

Потім невід справляла, робила гачки,

Приставляла в печі до багаття горшки,

Потім богу молилась, як діток приспала. —

Він самотний (а хвиля щораз набігала).

Він пливе – по безодні понурій, – скрізь тьма.

Тяжкий хліб! холод, ніч; ні зоринки нема.

Між валів навісних, там, де хвилі, мов гори,

Місце єсть дуже рибне в безмірному морі.

Місце темне, рухливе, непевне, страшне,

Та вже срібная риба його не мине.

Невеличке воно, – двічі більше, ніж хата, —

Ніч осіння на дощ та тумани багата!

Щоб знайти теє місце в пустелі хибкій,

Пильнувать треба хвилю і вітер швидкий.