Розділ «2. Пісня перва (част. 2)»

Та й холод Юліїн бував такий ніжний!…

І рученька її тремтіла, як її

Вона з його руки тихесенько виймала,

А вийнявши, свій слід позаду зіставляла —

Ласкавий стиск, такий тремтючий, що й не знав,

Чи справді то був стиск, чи сам собі вдавав:

Та в серці і сама б Арміда не зробила

Такого подиву, як та предивна сила.

LХХІІ

Зустрівшись, вони вже не усміхались, ні!

Та смуток і над сміх був кращий у її.

Чи в серденьку вона щось глибоко таїла,

Вона того сказать собі не вміла.

Но, що ховала все в сердечному огні,

Здавалося воно ще тим дорожче їй.

Невинність хитрощі свої й лукавства має;

Прикидності її сама любов навчає.

LХХІІІ

Но, страсть виявлює сама, що в ній горить,

Ба й мороком своїм. Так в темряві таїть