Розділ 10. ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ЯК СИСТЕМА

Які ж жанрово-стильові особливості поеми? Це переважно віршовий твір, у якому змальовуються значні події минулого, сучасного або майбутнього і яскраві характери. Розповідаючи про події, вчинки, поет передає особисті переживання, які поглиблюють розкриття теми і передають ставлення автора до зображуваного. Сюжет ліро-епічної поеми чіткий, динамічний, характеристика героїв поєднується з ліричними відступами.

Ліро-епічні поеми можуть мати форму прози. А. Ткаченко до ліро-епічних поем відносить твори М. Коцюбинського "Intermezzo", "Цвіт яблуні", цикл ліричних мініатюр (віршів) у прозі —"Хмари", "Утома", "Самотній", "Сон", зауважуючи, що вони не є новелами, бо не мають гострої інтриги, динамічного сюжету і несподіваної розв'язки.

У поетичній практиці зустрічаються такі жанри поеми: поема-нарис, поема-оповідання, поема-повість, поема-роман, поема-феєрія, поема-видіння, поема-ораторія, поема-памфлет, монопоема, колаж, новелема (новела + поема), повема (повість + поема), лірико-документальна поема, конспект рефлексій, поема естампів, байка-поема, поема-диспут, лірико-дидактична фантазія, поема-детектив, лірична поема. Кажуть, що натхнення має відвагу і письменники готові захищати свої експерименти. Для складних явищ вони шукають нових форм і визначень, не уникаючи гібридних. Окрім ліро-епічних, є ліро-драматичні твори, зокрема драматичні поеми, ліро-драми та епо-драми.

Драматична поема — твір середній за обсягом, у якому поєднуються драматичні та ліричні елементи. Бона відзначається лаконізмом, відсутністю широкого тла подій. Драматичними поемами є твори "Великий льох" Т. Шевченка, "Сон князя Святослава" І. Франка, "Остання ніч" М. Старицького, "Кассандра", "Руфін і Прісцілла", "У пущі", "Бояриня", "Оргія" Лесі Українки, "Свіччине весілля", Ярослав Мудрий" І. Кочерги, "Дума про вчителя", "Соловейко-Сольвейг" І. Драча, "Сніг у Флоренції" і "Дума про братів неазовських" Ліни Костенко.

Ліро-драма може мати велику, середню та малу форми. На думку А. Ткаченка, основним жанром драматичної поеми є ліро-драма, а жанрами малої форми — ліро-драматичний етюд, ліро-драма тич па сцена. "Подальшу доцільність чи недоцільність таких термінологічно-понятійних уточнень, — зауважує А. Ткаченко, — ствердить чи заперечить художня практика. Однак безперечною вже тепер є потреба вироблення гнучкішої системи дефініцій саме на цьому помежів'ї та їх більш диференційованого застосування до явищ як історії літератури, так і сучасного її стану".

До речі, І. Франко вживав термін "драматичний образок", а Леся Українка — "ліро-драматична сцена". Дослідник драматичної поеми Б. Мельничук називає драматичними етюдами твори Лесі Українки "Вавілонський полон", "В катакомбах", "На руїнах". О. Пушкін ліро-драматичні сцени називав маленькими трагедіями.

Епо-драми. В епічній драмі розповідь домінує над дією. У трагедії Есхіла "Перси" герої не діють, а розповідають про те, що діялося. Драматичний конфлікт — слабий, а епічне начало — посилене. Це характерне для твору Б. Брехта "Матінка Кураж і її діти". В епічній драмі завжди присутній автор, він пояснює те, що відбувається, розкриває його зміст, нерідко використовуючи фото і кіно-хроніку.

О. Чирков підкреслює, що епічний драматург мислить історично-конкретно, встановлює причинно-наслідкові зв'язки між процесами. Історія у його творах може мати форму самої історії або умовні, алегоричні форми. Б. Брехт використовує притчу. В епічних драмах зустрічаються прологи, авторські роздуми, репліки інформаційного характеру, діалоги-розповіді. У ремарках, прологах, діалогах-розповідях виявляється авторська позиція. В епічній драматургії катарсис виходить за рамки морального очищення, він просвітлює "свідомість глядача". Б. Брехт писав, що матінку Кураж катастрофи нічому не навчили, але публіка "можливо, по-моєму, все ж чомусь навчиться, дивлячись на неї". В епічній драматургії катарсис має формулу: здивування + допитливість + співчуття. Його готують перипетія, інтрига, дізнавання.

О. Чирков виділяє такі жанри епічної драми, як хроніка-алегорія ("Матінка Кураж і її діти" Б. Брехта), драма-парабола ("Гувернер" Б. Брехта, "Марко в пеклі" І. Кочерги). У драмах-параболах поєднується алегорія з притчею, парадоксом, гротеском. Серед епічних драм зустрічається жанр навчальної драми з яскраво вираженим дидактичним елементом. Цей жанр, на думку О. Чиркова, має свою передісторію. Дидактичний компонент входив у середньовічні містерії, шкільну драму. Зразком навчальної драми є твір Б. Брсхта "Свята Іоанна скотобоєнь". У драмі-тенденції відкрито сформульована авторська позиція, дана оцінка того, що відбувається. Драмою-тенденцією є твір Б. Брехта "Страх і злидні". У драмі-тенденції життя змальоване у (формах життя без іносказання і притчі.

Роман у віршах — ліро-епічний жанр, у якому розповідь супроводжується ліричним акомпонементом. У романах, віршах використовуються епічні (розвиток сюжету, характерів) і ліричні засоби зображення, у розповідь включається ліричний герой. У розвитку сюжету і розкритті характерів помітну роль виконують ліричні відступи. Романи у віршах відзначаються підвищеною емоційністю.

Першим романом у віршах був середньовічний анонімний твір "Флуарі Бланшефлер". Жанр роману у віршах розвинувся в добу романтизму ("Дон Жуан" Дж.Г. Байрона, "Пан Тадеуш" А. Міцкевича, "Євгеній Онєгін" О. Пушкіна). У XX столітті до нього зверталися такі поети, як Б. Пастернак ("Спекторський"), Якуб Колас ("Симон-музика"), Іван Багряний ("Скелька"), Василь Барка ("Для сонць шестикрилих"), Ліна Костенко ("Маруся Чурай", "Берестечко").

До суміжних змістоформ відносяться мемуари, щоденники, художні життєписи.

Музична драматургія

Сучасні літературознавці оминають увагою такі види музичної драматургії, як опера, оперета. У них важливу роль виконує словесний текст. Першою оперою була "Дафна" (1595 р.), яку створили поет О. Ріннуччіні і композитор Я. Пері за мотивами античної міфології. Серед опер виділяють героїчні ("Іван Сусанін" — текст С. Городецького, музика Глінки), казково-фантастичні ("Чарівна флейта" Моцарта — текст Е. Шиканде-ра), комічні ("Сивільський цирульник" Россіні, лібретто Сгербіні; "Наталка Полтавка" М. Лисенка — текст І. Котляревського).

Оперета з'явилася в XIX ст. у Франції. Це музично-комедійний твір. Відомими оперетами є "Сільва" Кальмана, "Фраскіта" Легара, "Травіата" Верді, "Кармен" Бізе.

Кіномистецтво

Взаємодія літератури і кіномистецтва породила таку змістоформу, як кіносценарій (XIX — поч. XX ст.). У літературній практиці зустрічаються такі жанри, як кін о новела, кінонарис, кіноповість, кінороман, кінопоема, кінопритча, кінобалада, кінопародія, кінодифірамб. Найпопулярнішими є кіноповісті ("Зачарована Десна" О. Довженка, "Криниця для спраглих" І. Драча).

Діапазон жанрів кінодраматургії дуже широкий і майже не досліджений.

Література