Розділ 10. ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ЯК СИСТЕМА

Публіцистична лірика використовує жанри монологу, послання, оди, памфлета, репортажу, відкритого листа.

Важко назвати поета, який не писав би публіцистичних віршів.

Сатирична лірика. Сатира (лат. satira від satura — суміш, усяка всячина) об'єднує твори різних жанрів, які викривають негативні явища в житті суспільства або людини. У вузькому значенні — це ліричні твори викривального змісту. Перші зразки цього жанру знаходимо у римського поета Ювенала.

"В епоху класицизму, — відзначає Т. Валкова, — віршована сатира могла бути епічною і ліричною за своєю композиційною структурою. В одних постів сатира мала ліро-епічний характер (Кантемір, Державін) й іноді більш епічний, ніж ліричний (Кантемір), у інших — ліричний (Ломоносов, Сумароков, Державін). Створюючи сатиричний образ, поет використовує гіперболу, гротеск, карикатуру. Сатиру представляють такі жанри, як пародія, епіграма, сатирична мініатюра, сатирична авторська пісня, сатиричний діалог, мікробайка, парадоксальний афоризм, ліричний фейлетон, епітафія, сатиричний памфлет, дружній шарж, репліка, естрадний куплет. За спостереженням Т. Валкової, у сатирі відчутна взаємодія жанрових форм, зокрема, пародії, епіграми, сатиричної мініатюри.

Наукова лірика. Це такий жанр лірики, у якій змістом є науковий компонент. Теоретиком наукової поезії є французький літературознавець 3. Гіль. У ''Трактаті про слово" (1869 р.) він писав про потребу поєднувати в художньому творі науку і мистецтво. Зразком наукової поезії є твір Тіта Лукреція Кара "Про природу речей". Горацій ("До Пісонів"), Н. Буало ("Мистецтво поетичне") порушували в своїх творах проблеми теорії мистецтва. Наукова поезія набуває особливої популярності у літературі XX ст. її представляють М. Доленго ("Об'єктивна лірика. Схеми і діагнози", 1923 р.), В. Поліщук ("Геніальні кристали"). Вплив науково-технічного прогресу позначився на ліриці футуристів, конструктивістів. Наукові проблеми осмислює І. Драч ("Балада про ДНК", "Чорнобильська Мадонна"). Зразками наукової поезії є окремі твори із збірки "В космічному оркестрі" П. Тичини, "Число" М. Бажана. Наукова поезія може мати філософський (П. Антокольський — "Четвертий вимір", І. Сельвінський — "Космічна соната"), медитативний (Л. Вишеславський — "Зоряні сонети"), публіцистичний (І. Драч — "Балада про ДНК") характери.

Із сказаного про лірику бачимо, що проблеми її класифікації залишаються відкритими.

При вивченні ліричних творів часто використовується тематична класифікація. Виділяють такі жанри:

1. Громадянська лірика — розкриває суспільно-національні питання і почуття ("Золотий гомін" П. Тичини, "Любіть Україну" В. Сосюри, "Любому парламенту" П. Скунця).

У громадянській ліриці можна виділити суспільно-політичну ("Антиглобалістичне" П. Скунця) і патріотичну ("Мені однаково" Т. Шевченка) тематики.

2. Інтимна лірика відображає переживання героя, пов'язані з особистим життям. її різновиди:

а) любовна — про кохання як стан душі ліричного героя ("Так ніхто не кохав" В. Сосюри);

б) еротична — про тілесне чуттєве кохання (збірка "Золоте ябко" Д. Павличка);

в) родинна ("Сива ластівка" Б. Олійника);

г) лірика дружби ("Без вожаків" П. Скунця).

3. Філософська лірика — осмислення змісту людського життя, проблеми добра і зла (зб. Ліни Костенко "Над берегами вічності").

4. Релігійна лірика — виражає релігійні почуття і переживання ("Молитва" Т. Шевченка, "Мій храм" Зореслава).

5. Пейзажна лірика передає роздуми і переживання ліричного героя, викликані явищами природи ("Осінь на Гуцульщині" Ю. Боршоша-Кум'ятського, "Знову дощ під вікнами журиться" X. Керити).

6. Сатирична лірика викриває суспільні або людські вади ("Кавказ" Т. Шевченка, "Із дзвінкого — в глухі" П. Скунця).

10.4. Особливості драми, види і жанри

Драма (грец. drama — дія) — рід літератури, у якому поєднуються епічний і ліричний способи зображення. Основою драматичного твору є конфлікт, його зміст розкривається через гру акторів. Драма показує людину в напружений момент життя, розкриває характер через дії, вчинки, рух її душі. Драматичні твори мають динамічний сюжет, їх пишуть у формі розмови дійових осіб. З видів прямої мови драматичні твори найчастіше вживають діалог, рідше — монолог, у масових сценах — полілог. Авторська мова використовується лише у ремарках, які виконують службову функцію. У них повідомляється про вигляд, вік персонажів, їх професії, риси вдачі, подається опис сцени.