Розділ 7. ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ І ПРОБЛЕМА ТИПОВОГО

Основи літературознавства

7.1. Визначення художнього образу

7.2. Особливості образу

7.3. Творча робота письменника

7.4. Характер. Проблема типового

7.5. Види художніх образів

7.6. Свобода творчості і детермінізм


7.1. Визначення художнього образу



7.2. Особливості образу



7.3. Творча робота письменника


Як створюється художній образ? Які етапи творчого процесу? Творчий процес починається із спостереження. Багатий матеріал для творчості дає саме життя. На основі життєвого факту написана повість О. Кобилянської "Земля". Зустріч Пушкіна з Анною Керн послужила поштовхом для написання вірша "Я помню чудное мгновенье". О. Купрін зізнавався: "Майже всі мої твори — моя автобіографія. Я інколи вигадував зовнішню фабулу, але канва, по якій я писав, вся із шматочків мого життя". Вістка про чернігівського надзирателя Григоренка, який повів малого сина подивитися на страту революціонерки, дала М. Коцюбинському матеріал для оповідання "Подарунок на іменини". Враження від робітників, "що товкли каміння на дорозі... і оповідання про пробивання залізничного тунелю в Карпатах біля Дуклі" стало поштовхом для появи твору І. Франка "Каменярі".

Формування творчого задуму письменника залежить від світогляду, таланту, життєвого досвіду. Для реалізації творчого задуму письменник змушений працювати над історичними джерелами, вивчати документи, виїжджати на місце подій, знайомитися з їх учасниками. Щоб правдиво змалювати життя шахтарів у романі "Жерміналь", Е. Золя певний час жив із шахтарями, спускався у шахту. Шекспір вивчав наукову літературу про хвороби мозку і використав її при створенні образу короля Ліра.

Працюючи над творами "В катакомбах", "Руфін і Присцілла", Леся Українка сумлінно вивчала історію Давнього Риму. О. Бальзак студіював наукову літературу з хімії, щоб сюжет його книги "Пошуки Абсолюту" був художньо достовірним. "Щоб книга ця була правдивою з наукової точки зору, — згадував О. Бальзак, — мені доводилося навчатися хімії у двох членів Академії наук, які змушували мене переробляти коректури по десять — дванадцять разів".

Щоб написати "Поему про море", О. Довженко в період з 1952 по 1956 рр. неодноразово приїжджав у Каховку. "Ніде мій душевний стан не підносився до таких вершин, до великої чистоти і добра, — писав О. Довженко, — як тут, у Каховці. Я полюбив людей більше за все на світі, і вони нагороджують мене своїми багатствами".

Проте художній твір не є копією життєвих фактів і явищ. Побачене, зібране письменник аналізує, відкидаючи дрібне, залишаючи суттєве. Використовуючи творчу уяву, створює картини, події, образи. "В літературі, — писала Леся Українка, — мають вартість портрети, а не фотографії..., без "видумки" нема літератури,... справді реальним описом можна назвати тільки той, що ставить ярку виразну картину перед очі читача". О. Бальзак зауважував, що завдання письменника не копіювати природу, а виражати її. Якби скульптор зняв гіпсову форму з руки своєї коханої, то побачив би "жахливий труп без найменшої схожості" і довелося б шукати митця, який, не даючи копії, передав би рух життя. М. Горький називав факт сировиною, з якої треба виплавити правду мистецтва. Він зауважував, що не можна смажити курку з пір'ям, а копіювання фактів приводить до того, що змішують неістотне з важливим. Треба навчитися "вискубувати неістотне оперення факту", "видобувати з факту смисл". Т. Шевченко записав у своєму щоденнику слова художника Брюллова: "Не копіюй, а вдивляйся! "

Ф. Достоєвський зауважував, що фотографії рідко виражають основну рису характеру людини. Фотографія фіксує людину такою, якою вона є у певний момент, і можливо, що Наполеон у якусь хвилину вийшов би дурним, а Бісмарк — ніжним. Л. Толстой був переконаний, що "коли писати прямо одну якусь людину, то це вийде зовсім не типово, — вийде щось одиничне, виняткове і нецікаве... А треба взяти в когось його головні, характерні риси й доповнити характерними рисами інших людей, яких спостерігав.., тоді це буде типово. Треба спостерігати багато однорідних людей, щоб створити один окреслений тип".

З фантазією і вигадкою пов'язане перевтілення. Це вміння уявити себе на місці зображуваного персонажа, перейнятися його думками, почуттями, переживаннями. У спогадах про М. Гоголя є згадки, що він міг говорити від імені своїх персонажів. Г. Флобер писав, що змушений щохвилини "влазити в шкіру несимпатичних... людей. Потрібні великі зусилля, щоб уявити собі своїх персонажів і говорити від їх особи; адже вони мені дуже огидні". Порівнюючи працю письменника з працею вченого, М. Горький писав: "Працівник науки, вивчаючи барана, не має потреби уявити себе бараном, але літератор, будучи щедрим, повинен уявити себе скупим, будучи безкорисливим — відчути себе зажерливим користолюбцем, будучи слабовольним — переконливо зображати людину сильної волі. Саме силою добре розвиненої уяви талановитий літератор досягає часто такого ефекту, що герої, зображені ним, виступають перед читачем незрівнянно значнішими, яскравішими, психологічно гармонійнішими і ціліснішими, ніж сам майстер, що створив їх". О. Бальзак зізнавався, що за один день йому доводиться бути мужчиною, і жінкою, і державним діячем, і повією.

Коли у творчому процесі відбувається гранична конкретизація фантазмів, письменник сприймає вигадані образи як реально існуючі. "Обличчя не дають мені спокою, докучають, позують у сценах, я чую уривки їх розмов, — зізнавався І. Гончаров, — і мені часто здавалось, прости господи, що я не вигадую, а що все це виникає в повітрі біля мене, і мені треба лише дивитись і вдумуватись". "Коли я описував отруєння Емми Боварі, — згадував Г. Флобер, — у мене в роті було справжнє відчуття миш'яку, я сам був отруєний".

У листі до Луїзи Коле Флобер писав: "З двох годин пополудні дійшов до їхньої любовної прогулянки, я в самому розпалі, в самій середині, струменить піт, здавило горло. Ось один із нечастих днів у моєму житті, проведених повністю, від початку і до кінця в світі ілюзій. Десь коло шостої години, коли я писав слова "нервовий припадок", я так був захоплений, так голосно горланив і так сильно відчував те, що звідує моя красуня, що дуже злякався, коли б і в мене не трапилося припадка. Я встав із-за столу й відкрив вікно, щоб заспокоїтися. В голові у мене паморочилося... Є, однаково. Добре вийде чи зле, чудова штука писати, перестати бути собою, але жити в кожній істоті, створюваній тобою. Сьогодні, приміром, я був одночасно мужчиною і жінкою, коханцем і коханкою, я верхи здійснював прогулянку осіннім лісом, у післяполуденну годину, під жовтим листям, і я був кіньми, листям, вітром, словами, якими обмінювалися закохані, і гарячим сонцем, від якого опускалися їхні напоєні любов'ю повіки".

Говорячи про персоніфікацію образів, згадуємо міф про кіпрського художника Пігмаліона. Він зробив із слонової кістки статую красивої дівчини і закохався в неї, дарував їй прикраси і квіти. Боги змилувались над ним і скульптура ожила.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи літературознавства» автора Ференц Н.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7. ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ І ПРОБЛЕМА ТИПОВОГО“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи