Деякі дослідники міфології змішують Рарога з Рарашком, вважаючи останнього "злим началом у природі" що неправомірно.
Оскільки сокіл, як і орел, птах-хижак, його ще здавна почали використовувати на ловах диких качок, гусей, лебедів та дрібних тварин. У Київській Русі серед князівсько-боярської верстви було поширене соколине полювання. Соколиний двір у Києві був організований ще в IX ст. Віщим Олегом. Для цього існували спеціальні методики навчання мисливських птахів і посада "сокольничого" при княжому дворі, яка вважалася однією з найпочесніших. Один із видів цієї пташиної родини — сокіл-сансан (у варягів він називався рюриком), який став династичним символом князів Рюриковичів, а пізніше увійшов до гербівниитна України. Деякі дослідники символіки припускають, що й український Тризуб — стилізоване зображення сокола, який атакує здобич.
Скандинавський і германський епос містить сказання про орлині і соколині сорочки, які час від часу вдягають Боги і герої. Образ пташиної сорочки відомий також у слов'янській міфології: голубина, качина, лебедина сорочки або "крильця", які вдягають віщі діви, щоб перетворитися в голубок, качечок, лебідок, а скидаючи їх, знову стають дівами.
Ворон у грецькій міфології був супутником Аполлона і приносив йому свіжу джерельну воду. У слов'янських міфах ворон називається "птицею вішою", яка вміє говорити людською мовою. У казках ворон виступає власником золота, срібла і самоцвітів, які зберігаються в його гнізді, він приносить "живу" і "мертву воду", дістає молодильні яблука. Як свідчить давньоскандинавський епос, два ворони Іугін і Мунін були посланцями Одіна, якому щодня приносили звістку про всі події, які відбулися у світі.
Оскільки птахи літають у просторі, вважалося, що вони більше чують і бачать, тому й знають краще від людей, що відбувається у світі. Якщо зграї ворон супроводжували військо, то вважали, що вони віщують поразку і загибель багатьох воїнів. Траплялося, що орли і і ворони летіли разом. Це знак, що буде запекла битва: хтось одержить перемогу, а хтось — поразку (Іпатіївський літопис 1249 р., опис битви Ростислава з Данилом Галицьким). В українських народних думах ворон, який "кряче", віщує смерть козака. У германців, навпаки, оскільки ворон -помічник Одіна, вірили, що вій — вісник перемоги.
Слов'яни переконані, що в Чистий четвер ворон перший купає своїх дітей у цілющій воді, наділеній чарівними властивостями. Вважалося, що цей обряд, виконаний людиною "до ворона", приносить надзвичайну силу. Ворон також віщує непогоду: якщо каркає — до вітру, бурі, заметілі (залежно від пори року). Вороняче каркання вважають поганою прикметою. Щоб захиститися від негативної прикмети, слід відповісти вороні: "Кар — на твою голову!".
Лелека — священний птах, покровитель сім'ї і рідного дому. Він приносить з Вирію дітей. Жінки, побачивши вперше навесні лелеку, кидають йому вслід хліб або траву, задобрюючи його. Ще з доби Трипілля існує староукраїнське повір'я про святенність лелеки. В Україні існує також кілька синонімів його назви: чорногуз, /айстер, бусол, бузько, російське аист. Вірогідно, що лелека був тотемом племен, які населяли Подніпров'я ще в IV—II тисячолітті до н. ч. Зв'язок лелек з племенами лелегів та пелазгів, напевно, ґрунтується на мовній співзвучності й релігійній тотожності31.
Вбивство цього птаха прирівнювалося до вбивства людини. Нині в Україні є прикмета: якщо на хаті звив гніздо лелека, то в хаті поселилося щастя. До господарів цієї хати сусіди ставилися з повагою. Взагалі тварин ніколи не називали людськими іменами, виняток становили лише лелеки, яких називали як людей: з ними розмовляли, "ралилися", як із членами сім'ї. З прильотом лелек можна починати сівбу: якщо вони довго не відлітають у вирій, то зима має бути теплою, а якщо поспішають відлетіти, — на холодну зиму.
Соловей. Назва цієї маленької співочої пташки походить, як вважають мовознавці, від давньоруського слати — той, що співає пісню-сла-ву Богам. Недаремно соловей, як і інші великі птахи, вважається віщим пташком, про що свідчить пісня:
Соловейко маленький! В тебе голос тоненький, Скажи де мій миленький?
Віщий співець Боян у "Слові о полку Ігоревім" названий "соловієм старого часу". І Іро те, що соловей здавна вважався символом співучості та красномовства, свідчить ім'я новгородського жерця Богомила, який "сладкоречия ради наречен Соловей" (Іоакимівський літопис).
Соловей - провісник Богині Весни: його спів (давньоруське щекот) завжди сприймається як щасливіш Божий знак, а відсутність співу солов'я свідчить про передчуття біди. Так, у "Слові о полку Ігоревім" описано, що перед нещасливим походом "щекот славій усне, говоръ галичь убули" (спів солов'їний завмер, говір гачок пробудивсь), і, навпаки, коли "галіті пом.тъкоша, соловії веселими пісьми світ повідають" — добрий знак.
Шевченкове "соловейко в темнім гаї сонце зустрічає" має глибинну народно-світоглядну основу, яка пов'язує солов'я з сонячним Божеством. Соловей називається "птицею рахманною" (від рахманів, брахманів), тобто птахом жрецької верстви, "Божою", "святою пташкою". Усі слов'янські народи шанували солов'я, весняними вечорами виходили на вулиці, в садочки, щоб послухати спів цього улюбленця Богинь Лади і Л елі, співця любові й щастя.
На Київщині (с. Зазпм'я, Княжичі, м. провари) існують перекази, що відомий у билинах Соловей-розбійник — це язичницький жрець, який жив у Броварському лісі під Києвом. Він мав надзвичайно велику силу і був грозою заїжджих християн. Жрець Соловей мав свої укріплення, контролював переправи на Дніпрі, звідки нападав на християнських попів і охрищених княжих дружинників. Соловей збирав своїх воїнів у Добрянському яру, де поруч на Лисій горі було язичницьке капище".
Пізніша християнська інтерпретація надана йому образу розбійника. Російський народний епітет Солов'я-розбійника "алатырец некре-щенный""'; доповнює ці припущення і свідчить про язичницьке походження Солов'я, а також і про символіку цих особливих птахів. Солов'ями були наповнені священні гаї, де стояли жертовники (пор. камінь Алатир — вівтар) язичницьких святинь.
В Україні соловейко починає співати на початку травня, коли розцвітають сади. Про це в народі кажуть, що він починає співати, "як нап'ється води з березового листя".
Сова - нічна птиця, яка символізує зоряне небо. Археологам відомі давні зображення цієї вухатої пташки з очима, схожими на нічні світила, -це вказує на її культовий характер. Греки і римляни пов'язували сову з войовничою і мудрою Богинею-громовницею Афіною (Мінервою). Сова і змія
завжди були символами цієї Богині, що свідчить про її давнє зооморфне і матріархальне походження (саме сова і змія охороняли палац Мінотавра на Криті). Отже, сова — хранителька мудрості. Гомер називає Богиню Афіну "совоокою", "соволикою винахідницею ремесел", "мудрою, як змія"57.
У польських легендах розповідається про сову, яка стереже скарби.
Сова — антипод сокола. Українці про сову кажуть: "сова не родить сокола", позначаючи тим самим її нічну природу (на відміну від ясного сокола — сонячного птаха). Через цю нічну природу сова вважається особливою пташкою — вона здатна передбачати майбутнє і віщувати його людям. До роду совиних зараховують пугача та сича, які відомі в Україні як "віщі птахи".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТВАРИНИ ТА ПТАХИ“ на сторінці 9. Приємного читання.
