ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ СЛОВНИКИ

Українське народознавство

Для вивчення історії мови велике значення має лексикографія — галузь мовознавства, яка займається укладанням словників та вивченням їхньої історії. Перші лексикографічні спроби були відомі вже за часів Київської Русі. Так, "Повість врем'яних літ" має кілька місць, які можна назвати тлумаченням імен: пояснення імені Феодосій, назви міста Переяслав. У Ізборнику Святослава є цілий розділ, де наведено пояснення незрозумілих слів з Євангелія та інших книг. На сторінках церковних книг трапляється чимало так званих "проізвольників" — записів, зроблених тими, хто, читаючи, сам вписував на полях пояснення слів, незрозумілих іншим читачам. Все це свідчить про те, що християнська церковна література була чужою для народу, а отже, потреба у словниках існувала ще за часів Київської Русі.

У Новгородському списку Кормчої книги зберігся словник "Речь жидовскаго языка преложена на роускоую, неразоумно на разоумь", де пояснювалися давньоєврейські імена: "Сара — приди, Ревека — радость, Рахиль — пришщеніє", а також деякі грецькі імена й географічні назви. Всього тут пояснено 174 слова, а в XV столітті переписувачі додали ще 350. Другим відомим в Україні словником був словник під назвою "Тлокованіе неудобь познаваемомъ въ писаныхъ речемъ..." (1431 р.), в якому пояснювалися слова грецької, сербської, болгарської та словенської мов.

УКРАЇНСЬКА МОВА ХІІ—XVI ст.

Феодальна роздробленість і монголо-татарська навала завдали нищівного удару культурі й побуту давніх українців. Значних руйнувань та знищення зазнали міста, горіли бібліотеки і документи. Списки творів письменства Київської Русі збереглися головним чином у Новгородській та Псковській землях, які не зазнали цілковитого розгрому. Найбільшому спустошенню піддалися Київська, Чернігівська та Переяславська землі. Але, незважаючи на жорстокі часи, культурне життя на завойованих землях не припинилося. Відомі такі писемні пам'ятки цього періоду, як: Галицько-Волинський літопис, "Слово о погибелі Руської землі", "Києво-Печерський патерик". Незважаючи на візантійсько-християнське забарвлення цих творів, їхня мова залишалася образною, зберігаючи урочистість стилю, народно-поетичні вислови, афоризми.

Ослаблені південноруські та західно руські землі в XIV ст. потрапили у нову залежність: Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяславщина (Полтавщина), Поділля та Волинь аж до XVI ст. перебували під владою Великого Литовського князівства; Галичина з 1387 р. — під Польщею,

Закарпаття з XIV ст. входило до складу Угорщини, а Буковина - до Молдавського князівства. Рівень культури держав-завойовниць був нижчим, ніж на завойованих ними землях. Тому, незважаючи на велику військову могутність, навіть Литовське князівство не змогло обійтися без руської мови, яку було визнано державною. І Іро це свідчать пам'ятки ділового письменства, грамоти XIV—XVI ст.: "Судебник" Казимира Ягайла 1468 р., "Литовський статут" 1566,1588 рр. тощо.

Ось що написано в "Литовському статуті" про мову: "А писар земський маєть по-руску літерами і слоны руськими вси листы, выиисы и иозовы писати, а не иным языком и словы"".

У рукописному примірнику "Литовського статуту" вміщено вірш Яна Казимира Пашкевича про руську мову:

Полска квитнет лациною, Литва квитнет русчизною, Без той в Польше не пребудешь, Без сей в Литве блазнем будешь.

Світські і релігійні книги в Литовській державі писалися також руською мовою: Литовський літопис, "Люцидарій", "Четья-Мінея".

Люблінська унія 1569 р. проголосила утворення однієї федеративної держави (польсько-литовської) — Речі Посполитої. В цей періоду мові українських грамот з'явилося чимало полонізмів і запозичених через посередництво польської мови германізмів: маршалок, канцлер, чинш, голосованы (у значенні "присяга"), а також латинізмів: маистат, привилье тощо. Однак кількість лексичних запозичень була незначною. Основа термінологічної лексики складалася зі слів давньоруських, успадкованих відділового письменства Київської Русі. Вилив польської мови на морфологію та фонетику був також незначним, оскільки існувало паралельне вживання як польських, так і українських форм: король — круль, волость — власть, добровольце — добровульне. Найстійкішим щодо змін залишився синтаксис, він зберігав порядок слів живої староукраїнської народної мови та пам'яток Київської Русі.

До того ж польська мова не могла значно вплинути на мову українських пам'яток, як це здавалося і на перший погляд, оскільки вона з XIV—XV ст. користувалася латиницею, а мова діловодства була суто .латинською.

Молдавське письменство відчувало вплив старої української актової мови, адже молдавські господарі мали писарів (канцлерів) українського походження з Буковини. Ось для прикладу зразок мови милдавської грамоти: "... Ґерге, уставши ся з добрыми людьми, перепроспль пана Костю, абы его простиль на тое село и на домы, 11 пань Косте ся смиловаль на него...""

Боротьба православ'я із католицтвом певною мірою впливала на розвиток писемних пам'яток. Оборонні православ'я (ортодоксального християнства) вважали, що треба писати старослов'янською, а католики ганьбили цю мову як непридатну для церковного письма. Так, Петро Скарга, завзятті пропагандист католицтва, писав: "із слов'янською мовою не можна стати вченим. Та й що це за мова, якої тепер ніхто не розуміє і не розумі писаного нею. Цю мовою немає ні граматики, ні риторики і бути не може... Звідси загальне неуцтво і помилкові погляди". У відповідь на його книгу "Про єдність костьолу Божого" з'являється багато творів полемічної літератури, які захищають православну церкву і старослов'янську мову: це твори Христофора Філалета, Іова Борецького, Захари Коїшстснського, Івана Вишсиського та ін. Потреба церковників зберегти старослов'янську мову в культово-релігінному письменстві і штучне обмеження сфери вжитку простої народної української мови стало причиною гальмування її розвитку.

Оскільки старослов'янська мова вже у IX ст. не зазнавана змін, фактично була мертвою і застосовувалася тільки в релігійній літературі, вона дедалі більше ставала незрозумілою народові. Тому з'являються словники, що подають переклад зі старослов'янської на українську народну мову. Так. у XVI ст. був написаний "Лексисъ с толкованіємь словенських слові" просто" невідомого автора, в якому пояснено 776 слів, 121 слово - без пояснення. Це була вже лексикографічна спроба укласти словник української мови. Ось приклали деяких перекладів: абие -заразь, брацасн — боротися, возискаю — шукаю, благодару — дякую, дщерь — дочка, заемлю — позичаю, устю — устщпу.

Першим друкованим словником став "Лексисъ сиреч речення, вькратце собраны п изъ словенскаго языка на просты рускііі діялект истолкованы" Лаврентія Зизанія, який вийшов 1596 р. Загалом тут пояснено 1061 слово: папа — тато, отець: баснь — казка, слово, байка; юноша -парубок, младетць; виновны — тот, который есть чему причиною тощо.

Пам'яткою староукраїнської мови є "Пересої ніццьке євангеліє", написане в 1556—1561 рр. Його мова позначена виразним народним колоритом, насичена фразеологізмами з живої народної мови, живописними заставками, орнаментами в староукраїнському стилі. переклали книгу Михайло Василевич та архімандрит Пересопницького монастиря Григорій. Таким чином, пам'ятка чужої культури, перекладена староукраїнською мовою, не тільки стала символом української писемності, але й набула статусу національної святині, на якій присягають президенти. Як тут не згадати Шевченкове: "Якби ви вчились так, як треба, то її мудрість би була своя"!

Протестантські рухи XVI ст. сприяли залученню до писемної мови великої кількості слів із простонародної української мови. Взагалі епоха Ренесансу та Бароко в Україні внесла живомовний струмінь у літературну мову. Загальнонародна розмовна лексика проникла і в книжно-церковну. і в актову, і в художню мову українського письменства.

Іван Франко вважав, що ця епоха була "норою, в котрі її у нас народилася і почала гарно розвиватися перша всеукраїнська, дійсно національна література", коли писані "мовою, зрозумілою по всіх усюдах Русі України".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ СЛОВНИКИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ

  • ТРИПІЛЬСЬКА ДОБА

  • АРІЙСЬКА ДОБА

  • СЛОВ'ЯНСЬКА ДОБА

  • АНТРОПОЛОГІЧНІ ТИПИ УКРАЇНЦІВ

  • СУЧАСНІ АНТРОПОЛОГІЧНІ ТИПИ УКРАЇНЦІВ

  • ЕТНІЧНІТА ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ

  • ПЕЛАЗГИ

  • КІММЕРІЙЦІ

  • САРМАТИ

  • РУСЬ

  • УКРАЇНА

  • НАЗВИ РІЧОК

  • ГЕНЕЗА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОВИ

  • УКРАЇНСЬКА МОВА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

  • ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ СЛОВНИКИ
  • УКРАЇНСЬКА МОВА XVII—XVIII ст. ТА ПРАВОПИСНІ ШУКАННЯ XIX СТ.

  • УКРАЇНСЬКА МОВА ПІД МОСКОВСЬКИМ ЯРМОМ

  • ПОРІВНЯННЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ

  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР УКРАЇНЦІВ

  • ЕТНІЧНІ СКЛАДНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

  • СОЦІОПСИХІЧНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

  • МОВА І НАЦІОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

  • "ХВОРОБИ" НАЦІОНАЛЬНОЇ ПСИХІКИ

  • ЕТНОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ

  • ПОЛІССЯ І ВОЛИНЬ

  • КАРПАТИ І ПРИКАРПАТТЯ, ГАЛИЧИНА, БУКОВИНА, ПОКУТТЯ

  • ПОДІЛЛЯ

  • СЕРЕДНЯ НАДДНІПРЯНЩИНА

  • СЛОБОЖАНЩИНА

  • ПІВДЕНЬ, АБО СТЕП

  • ДУХОВНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ

  • РІДНІ УКРАЇНСЬКІ БОГИ

  • Сварог.

  • Перун.

  • Світовид.

  • Дажбог.

  • Хорс.

  • Стрибог.

  • Велес (Волос).

  • Мокоша.

  • Ладина родина. Лада.

  • Ярило.

  • Семиярило.

  • Коляда.

  • ПОНЯТТЯ ПРО ДУХОВНІ СИЛИ

  • Домовик

  • Русалки.

  • Чорт.

  • Перелесник.

  • СВІТОГЛЯД УКРАЇНЦІВ (за Велесовою Книгою, фольклором та археологічними даними)

  • ВЧЕННЯ ПРО СОТВОРЕННЯ СВІТУ

  • ЗНАННЯ ПРО РІД

  • ЗНАННЯ ПРО ПРАВУ, ЯВУ І НАВУ

  • ЗНАННЯ ПРО ТРИЄДНІСТЬ СВІТУ

  • ЗНАННЯ ПРО СВЯЩЕННИЙ ГЕРОЇЗМ І ВІЧНИЙ ПОЛК ПЕРУНІВ

  • ЗНАННЯ ПРО ЖЕРТОВНІСТЬ ЯК ОСНОВУ БУТТЯ

  • ВЕЛЕС ЯК ПОКРОВИТЕЛЬ ВОЛХВІВСЬКИХ ЗНАНЬ

  • ВЧЕННЯ ПРО РІДНУ ВІРУ У ВЕЛЕСОВІЙ КНИЗІ

  • ЗАЛИШКИ ДАВНІХ ЗНАНЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ ТА АРХЕОЛОГІЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ

  • ПОНЯТТЯ ПРО КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

  • ВЕСНЯНКИ

  • РУСАЛЬНІ ПІСНІ

  • АСТРОНОМІЧНІ ЗНАННЯ ТА НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

  • ТИЖДЕНЬ — НАЙДАВНІША КАЛЕНДАРНА ОДИНИЦЯ

  • МІСЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

  • СОНЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

  • ЯЗИЧНИЦЬКА КОНЦЕПЦІЯ ЧАСУ

  • УКРАЇНСЬКА РЕЛІГІЙНА КУЛЬТУРА

  • ХРАМИ, СВЯЩЕННІ ГАЇ, ДАВНЬОРУСЬКА БОГОСЛУЖБА

  • ЯЗИЧНИЦЬКА ДУХОВНА ВЕРСТВА

  • ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І СПРОБИ ДУХОВНОГО ВИЗВОЛЕННЯ

  • УКРАЇНСЬКЕ БІБЛІЄЗНАВСТВО

  • ДВОВІР'Я ТА ПОВЕРНЕННЯ ДО ТРАДИЦІЙ

  • УКРАЇНСЬКІ СИМВОЛИ ТА СВЯЩЕНІ ЗНАКИ

  • РОДОВІ ЗНАКИ ТА СИМВОЛИ, ЕМБЛЕМИ ЗЕМЕЛЬ УКРАЇНИ

  • КОЗАЦЬКІ ПРАПОРИ

  • ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ БЛАКИТНО-ЖОВТИХ БАРВ

  • ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ТРИЗУБА (ТРИДЕНТА)

  • НАРОДНА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА

  • КОБЗАРСЬКА ПІСНЯ

  • НАРОДНІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ

  • НАРОДНИЙ ТАНЕЦЬ

  • ГОСПОДАРСТВО, ПОБУТ, РОДИНА

  • ТВАРИННИЦТВО, МИСЛИВСТВО, БОРТНИЦТВО

  • АРХІТЕКТУРА, РЕМЕСЛА ТА НОАРОДНІ ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

  • ДОМАШНІ РЕМЕСЛА ТА ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

  • ВИДИ НАРОДНИХ РЕМЕСЕЛ ТА ХУДОЖНІХ ПРОМИСЛІВ

  • РОСЛИНИ І ТВАРИНИ В ПОБУТІ ТА ЗВИЧАЯХ УКРАЇНЦІВ

  • ДЕРЕВА І КУЩІ У СВІТОГЛЯДІ ТА ЗВИЧАЄВОСТІ УКРАЇНЦІВ

  • КВІТИ І ТРАВИ

  • ТВАРИНИ ТА ПТАХИ

  • СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ ТА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ

  • ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ

  • РОДИЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ

  • ПОХОРОННІ ТА ПОМИНАЛЬНІ ОБРЯДИ

  • ЕТНОПЕДАГОГІКА ТА ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР

  • ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЕТНОПЕДАГОГІКИ

  • ВИХОВНІ ІДЕАЛИ НОВОЇ ДОБИ

  • ЖИТЛО, ДОМАШНЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ПОБУТ

  • ПОДВІР'Я ТА ГОСПОДАРСЬКИЙ РЕМАНЕНТ

  • ЇЖА ТА ХАРЧУВАННЯ

  • ОДЯГ ТКАЦТВО, ВИШИВКА

  • СВЯТА КОПА СВАРОЖОГО НА 7512 ЛІТО ВІД ТРИПІЛЛЯ, 2004 НОВОГО ЛІТОЧИСЛЕННЯ