УКРАЇНА

Українське народознавство

Хто і коли вперше назвав її цим ім'ям? І чому впродовж кількох століть російський імперський центр всіляко намагався стерти з пам'яті народу цю святу для кожного свідомого українця назву?

Вірогідно, слово україна існувало в нашій мові як загальна назва краю, землі, території з незапам'ятних часів. Але першою писемною (тобто задокументованою) згадкою прийнято вважати 1187 рік, коли воно вжите в Київському літописі. Хоча можна назвати ще старіше джерело, де зустрічаємо слово Україна на позначення землі. Ця праця називається "Слово, як погани кланялися ідолам". Ім'я автора цього твору і дату його написання, точно не встановлено. Іван Огієнко вважає, що це "Слово..." є перекладом грецького "Слова на Богоявления", написаного Григорієм Богословом в IX ст. і перекладеного близько 1060 р. Перекладач, дещо скоротивши оригінал, додав до нього свої вставки місцевого характеру. Ймовірно, і слова: "но і ноне по украінам молятся ему" є саме такою вставкою. Отже, першу писемну згадку слова україна у вітчизняних джерелах можна датувати принаймні на століття раніше, ніж вона зафіксована в Київському літописі.

Саме з цього часу назва Україна починає вживатися в наших літописах усе частіше. З середини XVI ст. зустрічаємо її в зарубіжних джерелах вже як назву держави. Так, у листі турецького султана Сулеймана до польського короля Жнгимонта 1564 р. наша країна названа Україною. Універсал короля Стефана Баторія 1580 р. звернений "к Україні Руській, Київській, Волинській, Подільській і Брацлавській". Офіційні записи Польського Сейму 1585 р. згадують Україну Подільську.

Назва Україна зафіксована в європейських реографіях з 1650, 1666, 1720 та інших років. На європейських картах вона іноді позначається ще під назвами "Козакоріум", або "Країна козаків". Найбільше популяризував назву Україна французький інженер-картограф Гійом Левассер де Боллан, який після подорожі по Україні видав книгу "Опис України". Книга вийшла у Франції в 1650 р. і швидко розійшлася по всіх країнах Європи. Крім того, Боплан склав три карти України (1648,1650,1660 p.).

Першою в Європі працею з історії України стала книга Іоанна Крістіана Енгеля "Історія України, українського козацтва, а також князівства святого Володимира", видана у 1746 р.

Звідки ж узявся термін Малоросія? В Україні досить довго вважалося, що його вигадані "московити", щоб підкреслити периферійність українських земель. Хоча Михайло Грушевський у праці "Велика, Мала і Біла Русь" вказує, що це справа наших же "землячків", котрі після Переяславської Ради самі запропонували цареві Московському взяти титул "всея Великія и Малая Руси самодержца".

Вперше назва Мала Русь (Russia Minora) зафіксована італійським мандрівником Амвросієм Контаріні, який здійснив подорож по Україні в 1473 р.

Однак слід зазначити, що в XVII ст. самі українці ще не бачили в такій термінології нічого принизливого. В універсалах гетьманів, листах, ділових паперах того часу зустрічаємо такі словосполучення: "малоросійська нація", "малоросійський народ", "Україна наша малоросійская" тощо. Такі назви вважалися державницькими на противагу народним, просторічним (таким, як українці, Україна).

На думку Агатангела Кримського та Євгена Маланюка, така традиція в Україні поширилася завдяки грекам: свою метрополію вони називали Мікра Еллада — Мала Греція. Слово метрополія (гр. мати + місто) означає місто-державу, яке володіє колоніями, тобто поселеннями, заснованими нею в інших землях. Ці колонії, як ширше коло своїх державних володінь, греки називали Мегалє Еллада — Велика Греція. За такою ж аналогією греки-візантійці називали Київську Русь — Мікра Росія (Мала Росія), а її колонії на півночі (Володимир, Суздаль) — Мегалє Росія, тобто Велика Росія.

Надалі великодержавники дуже вдало скористалися цією класичною термінологією, і, звичайно, не на нашу користь, назвавши українців "меншим (молодшим) братом". Навіть нині, коли для кожної мислячої людини таке блюзнірство є цілком очевидним, росіяни вперто починають свою історію на чужій території, а свою державу називають чужим ім'ям. М. Грушевський ще на початку XX ст. намагався виправити хибну схему історії східного слов'янства, однак його праці були виключені з офіційної історіографії39.

Багато століть Московське князівство грабувало культурні і духовні цінності нашого народу. Згадаймо хоча б літописну розповідь про пограбування Києва Андрієм Боголюбським у 1169 р.: "І грабували вони два дні увесь город: Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали... І взяли вони майна безліч, і церкви оголили від ікон і книг, і риз, і дзвони познімали".

Така традиція пограбування залишалася впродовж багатьох століть: її продовжили цар Петро І, Катерина II та й пізніші царі, включаючи й радянських генсеків. Скільки цих викрадених або просто відібраних реліквій України ще й досі припадають пилом у запасниках музеїв Москви і Санкт-Петербурга? То ж чи треба дивуватися, що у нас відібрали навіть назву нашої держави?

Назва Росія, як і Русь, вперше почала вживатися в Україні(!) для позначення нашої землі, а не Московії. Про це писав у 1868 р. Михайло Максимович. Він наводить цитати з книг, актів, документів XVI—XVII ст. і стверджує, що замість традиційного Русь почали вживати грецьку форму з коренем Рос- за короля Жигимонта III, тоді, коли Київська земля і все князівство Литовське було приєднане до Польщі (Люблінський сейм 1569 р.).

З цього часу почали писати Россия Мала, Россия Кіевська, а народ стали називати російським. Так писали Іов Борецький, Захарія Копистенський,

Памво Беринда, Галшка Гулевичівна-Лозчина, Ісаія Копинський, Петро Могила та інші українські діячі. Так писали і в Києві, і у Львові, і в Галичі, і в Литві. Цю ж традицію перейняла і Москва. Хоча офіційно таку назву за Московією затвердив Петро І своїм указом лише на початку XVIII ст.

Як це не парадоксально, але назву своєї національності росіяни все-таки не змогли утворити відповідно до назви держави. Вони залишилися русскими, тобто "належними до Русі", а не до Росії. Крім того, це чи не єдина у світі назва національності у формі прикметника (який? чий? — русский). Порівняємо інші назви національностей: англієць, американець, українець, француз, поляк, чех, німець (хто? — тобто у формі іменника). До речі, в українській мові національність наших сусідів звучить правильно: росіяни (від Росія).

Таким чином, ця плутанина протягом століть робила свою справу. Однак, незважаючи ні на які офіційні приписи, слово Україна жило в народній пам'яті. Українці здавна відрізняли себе від "московитів", а свою державу — від Московії. Так, Петро Сагайдачний у листі до польського короля 1622 р. писав про "Україну, власну, предковічну вітчизну нашу". Він також вживає словосполучення: "городи українські", "народ український". Цю традицію продовжують інші гетьмани (Б. Хмельницький, П. Дорошенко, І. Мазепа), а також козацькі літописці, писарі, простий люд, вживаючи назву Україна. Уже в Літописі Самовидця (1648—1702) жодного разу не вжито слово Малоросія; а назва Україна згадується 70 разів.

З XIX ст. назва малорос набуває для українця зневажливого відтінку. Нині цим словом називають людину з низьким рівнем національної самосвідомості, байдужу до рідної держави, її мови, культури, майбутнього. Тарас Шевченко в одному з листів писав: "на Україну не поїду... там лише сама Малоросія".

Що ж означає назва Україна? Існує чимало гіпотез, як наукових, так і народних, поетичних.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „УКРАЇНА“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ

  • ТРИПІЛЬСЬКА ДОБА

  • АРІЙСЬКА ДОБА

  • СЛОВ'ЯНСЬКА ДОБА

  • АНТРОПОЛОГІЧНІ ТИПИ УКРАЇНЦІВ

  • СУЧАСНІ АНТРОПОЛОГІЧНІ ТИПИ УКРАЇНЦІВ

  • ЕТНІЧНІТА ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ

  • ПЕЛАЗГИ

  • КІММЕРІЙЦІ

  • САРМАТИ

  • РУСЬ

  • УКРАЇНА
  • НАЗВИ РІЧОК

  • ГЕНЕЗА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОВИ

  • УКРАЇНСЬКА МОВА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

  • ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ СЛОВНИКИ

  • УКРАЇНСЬКА МОВА XVII—XVIII ст. ТА ПРАВОПИСНІ ШУКАННЯ XIX СТ.

  • УКРАЇНСЬКА МОВА ПІД МОСКОВСЬКИМ ЯРМОМ

  • ПОРІВНЯННЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ

  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР УКРАЇНЦІВ

  • ЕТНІЧНІ СКЛАДНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

  • СОЦІОПСИХІЧНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

  • МОВА І НАЦІОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

  • "ХВОРОБИ" НАЦІОНАЛЬНОЇ ПСИХІКИ

  • ЕТНОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ

  • ПОЛІССЯ І ВОЛИНЬ

  • КАРПАТИ І ПРИКАРПАТТЯ, ГАЛИЧИНА, БУКОВИНА, ПОКУТТЯ

  • ПОДІЛЛЯ

  • СЕРЕДНЯ НАДДНІПРЯНЩИНА

  • СЛОБОЖАНЩИНА

  • ПІВДЕНЬ, АБО СТЕП

  • ДУХОВНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ

  • РІДНІ УКРАЇНСЬКІ БОГИ

  • Сварог.

  • Перун.

  • Світовид.

  • Дажбог.

  • Хорс.

  • Стрибог.

  • Велес (Волос).

  • Мокоша.

  • Ладина родина. Лада.

  • Ярило.

  • Семиярило.

  • Коляда.

  • ПОНЯТТЯ ПРО ДУХОВНІ СИЛИ

  • Домовик

  • Русалки.

  • Чорт.

  • Перелесник.

  • СВІТОГЛЯД УКРАЇНЦІВ (за Велесовою Книгою, фольклором та археологічними даними)

  • ВЧЕННЯ ПРО СОТВОРЕННЯ СВІТУ

  • ЗНАННЯ ПРО РІД

  • ЗНАННЯ ПРО ПРАВУ, ЯВУ І НАВУ

  • ЗНАННЯ ПРО ТРИЄДНІСТЬ СВІТУ

  • ЗНАННЯ ПРО СВЯЩЕННИЙ ГЕРОЇЗМ І ВІЧНИЙ ПОЛК ПЕРУНІВ

  • ЗНАННЯ ПРО ЖЕРТОВНІСТЬ ЯК ОСНОВУ БУТТЯ

  • ВЕЛЕС ЯК ПОКРОВИТЕЛЬ ВОЛХВІВСЬКИХ ЗНАНЬ

  • ВЧЕННЯ ПРО РІДНУ ВІРУ У ВЕЛЕСОВІЙ КНИЗІ

  • ЗАЛИШКИ ДАВНІХ ЗНАНЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ ТА АРХЕОЛОГІЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ

  • ПОНЯТТЯ ПРО КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

  • ВЕСНЯНКИ

  • РУСАЛЬНІ ПІСНІ

  • АСТРОНОМІЧНІ ЗНАННЯ ТА НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

  • ТИЖДЕНЬ — НАЙДАВНІША КАЛЕНДАРНА ОДИНИЦЯ

  • МІСЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

  • СОНЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

  • ЯЗИЧНИЦЬКА КОНЦЕПЦІЯ ЧАСУ

  • УКРАЇНСЬКА РЕЛІГІЙНА КУЛЬТУРА

  • ХРАМИ, СВЯЩЕННІ ГАЇ, ДАВНЬОРУСЬКА БОГОСЛУЖБА

  • ЯЗИЧНИЦЬКА ДУХОВНА ВЕРСТВА

  • ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І СПРОБИ ДУХОВНОГО ВИЗВОЛЕННЯ

  • УКРАЇНСЬКЕ БІБЛІЄЗНАВСТВО

  • ДВОВІР'Я ТА ПОВЕРНЕННЯ ДО ТРАДИЦІЙ

  • УКРАЇНСЬКІ СИМВОЛИ ТА СВЯЩЕНІ ЗНАКИ

  • РОДОВІ ЗНАКИ ТА СИМВОЛИ, ЕМБЛЕМИ ЗЕМЕЛЬ УКРАЇНИ

  • КОЗАЦЬКІ ПРАПОРИ

  • ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ БЛАКИТНО-ЖОВТИХ БАРВ

  • ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ТРИЗУБА (ТРИДЕНТА)

  • НАРОДНА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА

  • КОБЗАРСЬКА ПІСНЯ

  • НАРОДНІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ

  • НАРОДНИЙ ТАНЕЦЬ

  • ГОСПОДАРСТВО, ПОБУТ, РОДИНА

  • ТВАРИННИЦТВО, МИСЛИВСТВО, БОРТНИЦТВО

  • АРХІТЕКТУРА, РЕМЕСЛА ТА НОАРОДНІ ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

  • ДОМАШНІ РЕМЕСЛА ТА ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

  • ВИДИ НАРОДНИХ РЕМЕСЕЛ ТА ХУДОЖНІХ ПРОМИСЛІВ

  • РОСЛИНИ І ТВАРИНИ В ПОБУТІ ТА ЗВИЧАЯХ УКРАЇНЦІВ

  • ДЕРЕВА І КУЩІ У СВІТОГЛЯДІ ТА ЗВИЧАЄВОСТІ УКРАЇНЦІВ

  • КВІТИ І ТРАВИ

  • ТВАРИНИ ТА ПТАХИ

  • СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ ТА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ

  • ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ

  • РОДИЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ

  • ПОХОРОННІ ТА ПОМИНАЛЬНІ ОБРЯДИ

  • ЕТНОПЕДАГОГІКА ТА ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР

  • ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЕТНОПЕДАГОГІКИ

  • ВИХОВНІ ІДЕАЛИ НОВОЇ ДОБИ

  • ЖИТЛО, ДОМАШНЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ПОБУТ

  • ПОДВІР'Я ТА ГОСПОДАРСЬКИЙ РЕМАНЕНТ

  • ЇЖА ТА ХАРЧУВАННЯ

  • ОДЯГ ТКАЦТВО, ВИШИВКА

  • СВЯТА КОПА СВАРОЖОГО НА 7512 ЛІТО ВІД ТРИПІЛЛЯ, 2004 НОВОГО ЛІТОЧИСЛЕННЯ