У зв'язку з цим, своєчасний спів півня сприймається як символ порядку, ладу. Існували також деякі прикмети, пов'язані з півнем: якщо він прокричить на порозі — чекай гостей; несвоєчасний крик півня віщує отримання новин (листів). Якщо ж курка закукурікає — то дуже недобрий знак. Якщо кури "купаються" в пилюці - буде дощ. У греків і римлян були кури, що використовувались спеціально для ворожінь: їм посипали певне зерно і за тим, як вони клювали, могли передбачати наслідки війни. Таких птахів доглядали спеціальні служителі, бо кожен легіон мав своїх "віщих курей".
Стратим-птиця. У сказаннях про Голубину книгу є образ чарівної Стратим-птиш, яка "всім птицям — мати". Вона живе "на морі, на окіяні". По Божому повелінню, Стратим-птиця стрепенеться, океан-море сколихнеться. Від удару її могутніх крил народжуються вітри і піднімаються бурі. Оскільки вітри в народі завжди уявлялися крилатими, то їх образи тісно переплетені з різними казковими птахами. Стратим (або Стрсфил) прокидається вранці, щоб пробудити всіх півнів на усій Землі. Тому-то півні й співають одночасно зі сходом Сонця. Вважають, що Стратим-птиця тримає увесь світ під правим крилом. Вона - найголовніший "Небесний Півень". Кажуть: "коли півень перестане співати, тоді кінець світу буде".
Сорока нині в народі має негативне значення. Можливо, це спричинено християнськими уявленнями про створення сороки Чортом. Однак очевидність магічного значення сороки в багатьох обрядах свідчить про її давнє язичницьке пошанування. Уявлення ж про сороку як про коня, на якому їздить сам Чорт, споріднює її з чарами, волхвуванням, лікувальними властивостями. Вона наділена магічною здатністю виліковувати дітей від пристріту, зурочення, забираючи від них хвороби. Тому в замовляннях побутує словесна формула: "Йдіть уроки на сороки, а пристріти — на їх діти". Сорочиним яйцем дівки вибілювали обличчя від веснянок, а вживання їх у їжу поліпшує пал/'ять. Кажуть, що сороку не любить Домовик. Водночас вбита сорока, причеплена до дверей стайні, оберігає коней від злих духів, а на дверях хліва — оберігає корів, аби їх "відьми недоїли". Сорока літає всюди, сповіщає людям, коли хтось іде лісом чи вулицею. Недарма існує приказка про те, що сорока "на хвості вісті приносить".
Давнє свято Сорочини (9 березня) за етимологією пов'язане з сорокою, але якимось чином виявляє свою символіку і через число сорок. У цей день ще до схід сонця випікають сорок "пташок-жайворонків". "буслів" або варять сорок вареників, щоб роздати їх дітям. Така пташина магія має забезпечити приліт пташок із Вирію. Отже, сорока виступає символом пташиного свята взагалі, вона ж є і зв'язківцем зі світом Предків.
Із сорокою також пов'язана весільна сорочка молодої, яку після шлюбної ночі виносять з комори і танцюють навколо столу, стрибаючи по лавах. Такий танець називають "сороку скакати". Вірогідно, цей обряд має символічний зв'язок із тілесною сорочкою і первісно належав до жіночих ініціальних ритуалів культу Роду. Сюди ж можна віднести звичай на Сорочини виткати сорок цівок до схід соппя, "і тільки після цього можна було ткати, не боячись нічого"'1". Ткання полотна завжди вважалося священною справою. Недаремно уявлення про полотно, прядиво, нитки пов'язане з "ниткою життя", "життєвою сорочкою". Магія початку, здійснена на Сорочини, забезпечує не просто успіх у роботі протягом року, але й родючість загалом. Така обрядодія, вірогідно, є залишком своєрідної пожертви Богині Мокоші.
Домашні тварини в українських звичаях і обрядах. Здавна поряд з людиною жили свійські тварини, приручені нею для господарських робіт. Протягом віків склалася ціла система звичаїв, пов'язаних з утриманням та купівлею тварин. Наприклад, купуючи корову, важливо дотримуватися правил передачі налигача: брати його потрібно обов'язково полою одягу, ні в якому разі не голою рукою, щоб у господарстві водилися тварини, а не вислизали з рук. Якщо купуєш у скупого, погано вестиметься худоба, тому передача налигача разом з коровою була нормою народної етики.
При купівлі тварин завжди враховувалося, навіщо купують: чи на приплід, чи на м'ясо. Якщо на приплід, то ціна мала бути вищою, бо господар побоювався, що разом з проданою твариною до нового власника перейде його добробут. Тому в Білорусі та деяких районах українського Полісся вважали за краще вимінювати худобу, ніж продавати. Якщо ж продавали, то застосовували деякі застережні засоби, аби не втратити свій добробут. Для цього висмикували пучок шерсті в тварини чи пір'їну в птаха, кидали собі під ноги й казали: "Моє при мені й лишилось". Щоб вберегти куплену тварину від чаклунів, її заводять до двору не через ворота, а через зроблений спеціально пролом у паркані, до того ж, ведуть тварину задом наперед.
Як корову продають разом з налигачем, так і коня з вуздечкою, порося — з соломою (з мішком). Відомий також звичай вводити тварину до двору через пояси господаря й господині, які вони вдягають на себе, коли тварина переступила через них: щоб скотина не відходила з двору, а лише у двір. Аби тварина залишалася в дворі, іноді заривали в землю на подвір'ї жмуток її шерсті.
При переселенні сім'ї в нову хату існував звичай першою впускати до хати кішку, яка є символом сімейного затишку. За нею заходять діти, якщо вони були в сім'ї; з меблів першим заносять стіл з хлібом-сіллю, накритий скатертиною, далі заходить уся родина.
Домашню худобу дуже шанують як найперших помічників родини. Про тварин завжди згадують на великі свята, даючи їм їжу зі столу господаря (на Різдво), їх освячують (окроплюють свяченою водою) на Водохрещі та на Великдень, аби не хворіли та щоб уберегти від чаклунів, відьом і нечистої сили. Для домашньої птиці є навіть свій оберіг, так званий "курячий бог" — камінчик з отвором посередині, який знаходять у річках або просто в землі. Його прив'язують у курниках на сідалі, щоб оберігав курей, давав їм плодючість. Вважають, що крик курей вночі означає їхнє моління своєму богові, а камінець-оберіг є своєрідним образом цього бога.
Захистом тварин від епідемій здавна вважалося оборювання: таємно вночі жінки всього селища (босі, з розпущеним волоссям) впрягалися у плуг чи соху і проводили борозну навколо селища. При цьому скиба від плуга має лягати в бік, протилежний селу. Якщо вийде хтось назустріч, людина чи тварина, того вважають самою епідемією: тварину часто розривали на шматки, людину ж дуже били, бо вважалося, що цей обряд слід здійснювати в повній таємниці. Таким же чином охороняли себе від чуми. В Україні записано цілу низку спогадів про оборювання міст і сіл, об'їзд на лопаті, обхід жінок з галасом і калатанням сковорідками й каструлями, вигнання пошесті чи епідемії за допомогою різних магічних дій.
Таким чином, впродовж віків в Україні виробилася ціла система звичаїв та обрядів, спрямованих на "забезпечення" родючості полів, плодючості тварин, які є складовою частиною добробуту родини, її щастям, здоров'ям усіх членів сім'ї. Ці звичаї свято шанувалися. Той, хто не дотримувався звичаїв, втрачав не тільки своє багатство, але й пошану своїх сусідів.
На жаль, багато цих звичаїв були втрачені, адже за останнє століття виробилося негативне ставлення до стародавніх ритуалів, які були названі "бабськими забобонами", не вартими уваги. Мабуть, настав час пильніше придивитися і вивчити звичаї нашого народу, віднайти в них те раціональне зерно, яке в майбутньому забезпечить добробут родини і процвітання держави.
СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ ТА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТВАРИНИ ТА ПТАХИ“ на сторінці 11. Приємного читання.
