ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І СПРОБИ ДУХОВНОГО ВИЗВОЛЕННЯ

Українське народознавство

Християнізація українського народу, яка найчастіше ототожнюється з Володимировим хрещенням Русі, почалася задовго до офіційної дати 988 р. Місіонери християнства приїздили на руські землі ще у IV ст. Для престижності християнської віри їм було вигідно писати про успішне її поширення на багатьох землях.

Чи не найпершою згадкою про християнізацію на нашій землі є повідомлення Квінта Тертулліана (близько 160—222 рр.), де сказано про охрищення скіфів та сарматів. Вірогідно, тут йшлося лише про окремих представників цього народу, і аж ніяк не про весь народ. Серед перших християн Русі можемо з повною достовірністю назвати скіфа Діонісія Малого, якого було взято у полон до Візантії, де він згодом став ігуменом монастиря і прославився своїми математичними здібностями.

Цікавим є повідомлення Іоанна із Нікіу (написане в VII ст.) про охрищення нібито князя Кия, якого візантійські джерела називали Кувратом: "Куврат, князь гуннів і племінник Орхана, в молодості був охрещений і виховувався в Костянтинополі в надрах християнства". На думку Михайла Брайчевського, такий факт був не тільки можливим, але іі закономірним42.

Вірогідно, швидше охрищувалися вихідці з нашої землі, котрі перебували у Візантії, де їх змушували до цього обставини. Місіонери ж, котрі їхали в Русь проповідувати віру христову, як правило, отримували поразку. Так, місіонер "святий" Колумбан у VI ст. відвідав Скіфію-Русь і намагався навернути цей народ до християнської віри. Він був розчарований і розгніваний, побачивши, що скіфи, непогано обізнані з основними положеннями християнства, насміхалися з нього, особливо дошкульно висміюючи свято Осла, на якому Ісус в'їжджав у Єрусалим (запроваджене в 590 р., воно не було популярним і зникло). Колумбан, повернувшись з Борисфену, казав, що "їх легше умертвити, ніж переконати, що їхня рідна батьківська віра недостойна". Можливо, саме як відповідь на такі намагання чужинців і з'явилася в Україні приказка: "Нащо нам чужого Бога — свій стоїть коло порога". Та якщо простий народ міцно тримався своєї рідної віри, то верхівка суспільства (князівство, боярство, дружинники) починала комплексувати перед іноземцями, адже майже всі міжнародні угоди вимагані присяги в церквах чи біля святинь. Тому князі й давали дозвіл на будівництво в Русі християнських церков, які відвідували переважно іноземні посли, купці, охрпщені дружинникн-варяги.

Проте не тільки в Русі будувалися християнські храми, у Візантії були святилища руських Богів Велеса й Перуна, де молилися і присягали наші воїни, посли й купці, які перебували на чужині. Отже, таким був закон міжнародних відносин того часу. Тому наявність християнських церков у руських землях того часу не слід вважати ознакою християнізації українського народу. Про одну з таких церков довідуємося з "Повісті врем'янпх літ", де під роком 945 вмішено запис про церкву святого Іллі, "що є над ручаєм в кінці Пасинчої Бесіди, бо це була соборна церква, а багато варягів і хозар буди християнами"41. Літописець сам пояснив, навіщо була збудована ця церква. Проте назва Пасинча Бесіда викликала багато дискусій поміж істориків. Висловлюватися припущення, що пасинками називалася частина дружинників, від яких і названа Бесіда.

Але цікаво було б дізнатися, що ж таке сама Бесіда. Припускають, що це сторожовий пост на річці (варіант назви Постніча Бесіда). Можливо, це була якась споруда у вигляді альтанки (бесідкн), яку швидше можна було б визнати традиційною культовою будівлею. Тим більше, що назва її співзвучна з бесами, бісами (волхвами чи кумирами). Побудова давніх храмів також нагадує форму альтанки — кілька стовпів під дахом, лави для співбесідників.

У 860 р., на думку Михайла Браіічевського, був охришений князь Ас-кольд. Візантійські джерела повідомляють, що імператор Василь І Македонии уклав угоду з Київською Руссю за умови, що русії приймуть хрищення.

Охришення княгині Ольги досить довго датували 954 р., хоча є достатньо аргументів на користь ранішої дати. Ольга могла бути охрище-на разом зі своїм чоловіком князем Ігорем у 944 р., після його походу па Візантію, тобто до трагічних подій у Древлянській землі. Смерть Ігоря могла бути спровокована саме його охрищенням, в якому дружинники вбачали віровідступництво". Про те, шо частина русів була охрищеиа в 944 р., записано в договорі Ігоря із греками: "Ми ж, скільки нас охрестилося, клялися церквою святого Іллі" °.

У 945 р. Ігор вирушає по данину в Древлянську землю саме на вимогу язичницької частини дружинників, які скаржаться, що "отроки Све-нельдові" (тобто варязька частина дружинників, переважно християн) добре одягнені іі багаті, а вони — "голі". Взявши данину, Ігор відпускає дружину і, залишившись з невеличким загоном, вимагає нової данини. Древляни вбивають Ігоря та його дружинників. Тоді постає питання, навіщо княгиня Ольга, будучи вже християнкою, здійснює кровну помсту саме за язичницьким звичаєм? До того ж, як видно з літопису, сама помста, насипання кургану іі тризна на ньому для того часу вже були явищем архаїчним, до того ж грандіозним за масштабами (можливо, навіть подібними до скіфських царських поховань). Жорстокість княгині була ніби якоюсь демонстративною: на могилі князя (володаря земель) страчують п'ять тисяч древлян (його підданих, слуг) — як це не по-християн-ськиї Чи. може, це лише бажання показати жорстокість язичницьких звичаїв? "Звичайно, число жертв могло бути й завищене літописцем, що, однак, не завадило Ользі отримати статус християнської "святої".

Але древляни ще довго пам'ятали цю трагедію, впродовж віків вплітаючи в коси жалобні стрічки й вишиваючи сорочки переважно темними нитками. Вірогідно, Шумське святилище на Житомирщині було збудоване саме як меморіал в пам'ять загиблих, де здійснювалися щорічні поминальні обряди. Літописець, вважаючи Ольгу предтечею християнства на Русі, не засуджує княгиню, імовірно, вважаючи повчальним порівняння таких "поганських" звичаїв із християнськими. Оповідь про хрищення Ольги нібито самим Костянтином Багрянород-ним неправдоподібна, бо вона поїхала у Візантію в 955 р. вже зі своїм священиком. Дипломатичні переговори Ольги з імператором не дали бажаного результату, оскільки Русі були нав'язані васальні угоди. Ольга повернулася додому невдоволеною і переляканою: "Мої люди — погани і син мій, — хай би уберіг мене Бог од усякого зла"36.

У тому, що першими в Україні-Русі приймали християнство саме князі, є певна закономірність: Кий, Аскольд, Ігор, Ольга, Ярополк, Володимир. Розрахунки Візантії та Риму були прості: спочатку спонукати до хрищення правителів сусідніх земель, а потім — вільно ширити свою "інтернаціональну" віру на всі народи. Таким бачився їм шлях до світового панування. Саме тому переважна більшість міжнародних угод того часу однією з умов миру ставить охришення князя й дружини або всієї країни.

Що примусило Ольгу прийняти християнство — невідомо. Можливо, вона відчувала тиск з боку дружини, значна частина якої складалася із варязьких найманців, які були вже охрищеними. І сам воєвода Свенельд, опікун її сина, був християнин, до того ж людина підступна й жорстока

Святослав — князь-воїн, якого Михайло Грушевський назвав "запорожцем на престолі", був справжнім руським лицарем, відданим своїй землі й рідній вірі. Ольга намагалася схилити сина до прийняття христової віри, але він відмовлявся, відповідаючи: "Дружина моя з сього сміятися почне". Отже, як пише літописець, він "не послухав матері і додержував поганських звичаїв", а також "після цього гнівався на матір"37. У цих скупих літописних повідомленнях говориться про стан тогочасних відносин у князівському середовищі.

Чому Святослав гнівався на матір? У Новгородському І літописі є запис про те, що Ольга наказувала "не творити тризни над собою — бе бо имущи прозвутора втайне". Чому цього пресвітера (християнського священика) Ольга тримала "втайне", і навіщо 6 вона заповідала не робити тризни, якщо б усі знали, що вона вже не язичниця і похована мала б бути як християнка?

В Іоакимівському літописі була згадка про один із боїв Святослава з Візантією, який закінчився для нього значною втратою дружини — "все войско погуби" Вірогідно, один із волхвів, які завжди супроводжували дружину в походах, вказав князеві причину поразки: багато дружинників були варя гам и-християнами і руські Боги відвернулися від війська. Як писав Василь Татіщев, Святослав наказав дружинни-кам-християнам поклонитися язичницьким Богам, проте вони були непокірні. Літопис передає гнів Святослава: "толико раесвирепе, яко и єдиного брата своего Глеба не пощаде", "наипаче на презвитеры яря-ся", "посла в Киев, поведе храмы христиан разорити и сожещи. И сам вскоре поиде, хотя вся христнаны изгубити"1*.

1U л ком природно припустити, що, повернувшись у Київ, Святослав заборонив матері відкрито демонструвати свою християнську віру. Це й примусило її тримати християнського священика таємно. Не зовсім зрозумілим є звертання Ольги до германського короля Оттона 1 з проханням надіслати на Русь священика. На це прохання в 962 р. до Києва приїхав католицький єпископ Адальберт. Невідомо, якою мала бути його місія і чи вдалося йому її здійснити. Адже всі його супутники були вбиті, а сам єпископ ледве врятувався від гніву руських людей.

У останні роки життя, як повідомляє літописець, Ольга, княгиня-вдова, бабуся своїх онуків, жила скромно. Напевно, вона вже не була активною державною діячкою і аж ніяк не "вранішньою зорею християнства" — такий ореол вона отримала пізніше. Можливо, в душі Ольга переживала глибоку трагедію й хотіла, щоб хоч онуки її сприйняли християнське вчення. Чи не ці сподівання вона покладала на єпископа Адальберта? Олександра Єфименко, не зазначаючи джерел, писала про те, що Ярополк, син Святослава, був охрищений якимось католицьким місіонеромМожливо, це і був Адальберт.

Сучасні історики погоджуються з фактом охрищення Ярополка. мотивуючи його тим, що його мати, угорська принцеса, мала б бути християнкою. Жінка Ярополка — грекиня, колишня черниця, християнка. Вірогідно, всі три жінки прагнули охристити Ярополка.

Дещо дивним видається літописне повідомлення 1044 р.: "Викопані були два князі, Ярополк і Олег, сини Святослава. І охристили кості їх, і положили їх у церкві святої Богородиці у Володимирі"'". Цей запис про святотатський акт нащадків часто ставить під сумнів християнство Ярополка. Михайло Брайчевський пише, що християнська практика не знала обряду хрищення покійних: прилучення до християнства мусило здійснюватися тільки за умови свідомого волевиявлення. Питання це, як гадає історик, може мати тільки одну відповідь — "зіпсованість тексту"

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І СПРОБИ ДУХОВНОГО ВИЗВОЛЕННЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ

  • ТРИПІЛЬСЬКА ДОБА

  • АРІЙСЬКА ДОБА

  • СЛОВ'ЯНСЬКА ДОБА

  • АНТРОПОЛОГІЧНІ ТИПИ УКРАЇНЦІВ

  • СУЧАСНІ АНТРОПОЛОГІЧНІ ТИПИ УКРАЇНЦІВ

  • ЕТНІЧНІТА ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ

  • ПЕЛАЗГИ

  • КІММЕРІЙЦІ

  • САРМАТИ

  • РУСЬ

  • УКРАЇНА

  • НАЗВИ РІЧОК

  • ГЕНЕЗА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОВИ

  • УКРАЇНСЬКА МОВА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

  • ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ СЛОВНИКИ

  • УКРАЇНСЬКА МОВА XVII—XVIII ст. ТА ПРАВОПИСНІ ШУКАННЯ XIX СТ.

  • УКРАЇНСЬКА МОВА ПІД МОСКОВСЬКИМ ЯРМОМ

  • ПОРІВНЯННЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ

  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР УКРАЇНЦІВ

  • ЕТНІЧНІ СКЛАДНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

  • СОЦІОПСИХІЧНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

  • МОВА І НАЦІОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

  • "ХВОРОБИ" НАЦІОНАЛЬНОЇ ПСИХІКИ

  • ЕТНОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ

  • ПОЛІССЯ І ВОЛИНЬ

  • КАРПАТИ І ПРИКАРПАТТЯ, ГАЛИЧИНА, БУКОВИНА, ПОКУТТЯ

  • ПОДІЛЛЯ

  • СЕРЕДНЯ НАДДНІПРЯНЩИНА

  • СЛОБОЖАНЩИНА

  • ПІВДЕНЬ, АБО СТЕП

  • ДУХОВНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ

  • РІДНІ УКРАЇНСЬКІ БОГИ

  • Сварог.

  • Перун.

  • Світовид.

  • Дажбог.

  • Хорс.

  • Стрибог.

  • Велес (Волос).

  • Мокоша.

  • Ладина родина. Лада.

  • Ярило.

  • Семиярило.

  • Коляда.

  • ПОНЯТТЯ ПРО ДУХОВНІ СИЛИ

  • Домовик

  • Русалки.

  • Чорт.

  • Перелесник.

  • СВІТОГЛЯД УКРАЇНЦІВ (за Велесовою Книгою, фольклором та археологічними даними)

  • ВЧЕННЯ ПРО СОТВОРЕННЯ СВІТУ

  • ЗНАННЯ ПРО РІД

  • ЗНАННЯ ПРО ПРАВУ, ЯВУ І НАВУ

  • ЗНАННЯ ПРО ТРИЄДНІСТЬ СВІТУ

  • ЗНАННЯ ПРО СВЯЩЕННИЙ ГЕРОЇЗМ І ВІЧНИЙ ПОЛК ПЕРУНІВ

  • ЗНАННЯ ПРО ЖЕРТОВНІСТЬ ЯК ОСНОВУ БУТТЯ

  • ВЕЛЕС ЯК ПОКРОВИТЕЛЬ ВОЛХВІВСЬКИХ ЗНАНЬ

  • ВЧЕННЯ ПРО РІДНУ ВІРУ У ВЕЛЕСОВІЙ КНИЗІ

  • ЗАЛИШКИ ДАВНІХ ЗНАНЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ ТА АРХЕОЛОГІЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ

  • ПОНЯТТЯ ПРО КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

  • ВЕСНЯНКИ

  • РУСАЛЬНІ ПІСНІ

  • АСТРОНОМІЧНІ ЗНАННЯ ТА НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

  • ТИЖДЕНЬ — НАЙДАВНІША КАЛЕНДАРНА ОДИНИЦЯ

  • МІСЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

  • СОНЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

  • ЯЗИЧНИЦЬКА КОНЦЕПЦІЯ ЧАСУ

  • УКРАЇНСЬКА РЕЛІГІЙНА КУЛЬТУРА

  • ХРАМИ, СВЯЩЕННІ ГАЇ, ДАВНЬОРУСЬКА БОГОСЛУЖБА

  • ЯЗИЧНИЦЬКА ДУХОВНА ВЕРСТВА

  • ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І СПРОБИ ДУХОВНОГО ВИЗВОЛЕННЯ
  • УКРАЇНСЬКЕ БІБЛІЄЗНАВСТВО

  • ДВОВІР'Я ТА ПОВЕРНЕННЯ ДО ТРАДИЦІЙ

  • УКРАЇНСЬКІ СИМВОЛИ ТА СВЯЩЕНІ ЗНАКИ

  • РОДОВІ ЗНАКИ ТА СИМВОЛИ, ЕМБЛЕМИ ЗЕМЕЛЬ УКРАЇНИ

  • КОЗАЦЬКІ ПРАПОРИ

  • ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ БЛАКИТНО-ЖОВТИХ БАРВ

  • ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ТРИЗУБА (ТРИДЕНТА)

  • НАРОДНА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА

  • КОБЗАРСЬКА ПІСНЯ

  • НАРОДНІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ

  • НАРОДНИЙ ТАНЕЦЬ

  • ГОСПОДАРСТВО, ПОБУТ, РОДИНА

  • ТВАРИННИЦТВО, МИСЛИВСТВО, БОРТНИЦТВО

  • АРХІТЕКТУРА, РЕМЕСЛА ТА НОАРОДНІ ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

  • ДОМАШНІ РЕМЕСЛА ТА ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

  • ВИДИ НАРОДНИХ РЕМЕСЕЛ ТА ХУДОЖНІХ ПРОМИСЛІВ

  • РОСЛИНИ І ТВАРИНИ В ПОБУТІ ТА ЗВИЧАЯХ УКРАЇНЦІВ

  • ДЕРЕВА І КУЩІ У СВІТОГЛЯДІ ТА ЗВИЧАЄВОСТІ УКРАЇНЦІВ

  • КВІТИ І ТРАВИ

  • ТВАРИНИ ТА ПТАХИ

  • СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ ТА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ

  • ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ

  • РОДИЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ

  • ПОХОРОННІ ТА ПОМИНАЛЬНІ ОБРЯДИ

  • ЕТНОПЕДАГОГІКА ТА ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР

  • ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЕТНОПЕДАГОГІКИ

  • ВИХОВНІ ІДЕАЛИ НОВОЇ ДОБИ

  • ЖИТЛО, ДОМАШНЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ПОБУТ

  • ПОДВІР'Я ТА ГОСПОДАРСЬКИЙ РЕМАНЕНТ

  • ЇЖА ТА ХАРЧУВАННЯ

  • ОДЯГ ТКАЦТВО, ВИШИВКА

  • СВЯТА КОПА СВАРОЖОГО НА 7512 ЛІТО ВІД ТРИПІЛЛЯ, 2004 НОВОГО ЛІТОЧИСЛЕННЯ