ЕТНІЧНІТА ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ

Українське народознавство


ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНОЛОГІЯ ЕТНОНІМІКИ


Як людина немислима в суспільстві без власної назви, так і плем'я, народ, нація не можуть існувати серед сусідів без своєї етнічної паши. Потреба ідентифікації етнічних груп, племен і народів з'являється уже на ранніх етапах людської історії. Первісною причиною цього є природне протиставлення "ми — вони". Відрізняючи представників свого племені від представників інших (чужих) племен, люди надавати їм імена. Серед власних імен прийнято розрізняти кілька груп: етноніми — назви народів, племен, етнічних груп; антропоніми — власні імена та прізвища людей; топоніми — назви населених пунктів, місцевостей; гідроніми — назви річок, озер, морів.

Етнічні та географічні назви є невід'ємною частиною національної свідомості кожного народу.

Перші писемні відомості про етнічні назви племен подають Велесова Книга та "Повість врем'яних літ"}Автентичність Велесової Книги доводять дослідження Володимира І Паяна (Англія). Ворпса Яценка (Україна). Бориса Ребіндера (Франція). Миколи Скрипника (Франція. Голландія), Сергія Лєсного (Канада) та ін. Уже літописці Велесової Книги подають десятки назв слов'янських племен, з'ясовуючи їхню спорідненість: анти, боруси, венеди, волиняни, /олунь, древичі, древовичі, дуліби, іллірійці, карний и, костобоки, кривичі, ляхове, поляни, риб'яни, рись, руськолань, сіверяни, скіфи, слави, сурозька русь, тиверці, хорей (хорвати), щекове плем'я (чехиу. Нестор-літописсць подав не тільки назви племен, але і особливості їхнього характеру, побуту, місця локалізації. Вій також зазначив, що їхнім загальним іменем було слов'яни (словени).

Народна етимологія — пояснення назви племені - була притаманна вже авторам Велесової Книги: коли жили в Карпатах, "називався народ наш карпини, а як стали жити в лісах, то мали назву древичі, а на полі були — імено мали поляни" (дошка 7-Є). Також назва племені могла походити від тотема чи родоначальника: ті, що мали тотем "Корову Замунь" (дошка 7-Є) — називалися кравенці, сини Щека — чехи. Отже, методологія Нестора — пояснення імені народу за місцем його проживання - вже не була новою (поляни — в полі, бужани — на Бузі тощо) і була успадкована й пізнішими дослідниками.

У давніх хроніках різних народів (включаючи й Біблію) використовувалася методологія пояснення етнонімів як похідних від імен прабатьків. Такою ж є й методологія Геродота, який часто виводить назви народів від особових імен. Подібним є пояснення назв народів у Великопольській хроніці 1295 p.: від вождів Леха, Чеха і Руса походять ляхи (поляки), чехи і руш.

Цікаву легенду про походження слов'янських назв (переважно українських) племен подає Велесова Книга. За 1300 літ до Германаріха, тобто в IX ст. до н. ч., жив один із прабатьків слов'ян Богумир, котрий мав трьох дочок і двох синів. Від доньки Древи пішли древляни, від доньки Скреви — кривичі, від доньки Полеви — поляни, від сина Сіви — сіверяни, від сина Руса — руси2.

Науковими дослідженнями в галузі слов'янської етноніміки у XVIII ст. займалися Василь Татіщев, Михайло Ломоносов; в XIX ст. Юрій Венелин, Олександр Востоков, Микола Греч, Федір Буслаєв, Павел Шафарик, Олександр Потебня та ін. У цей час переважала тенденція виводити етноніми від назв річок або від рис характеру, притаманних тому чи іншому народові. Більший інтерес до етнонімів виявляли історики, ніж лінгвісти, тому часом переважали малообгрунтовані концепції та висновки, які ґрунтувалися передусім на патріотичних почуттях, а не на наукових фактах, хоча і в XIX ст. було чимало цікавих досліджень, які не втратили своєї наукової цінності й у наш час.

Етнонімію можна поділити на дві групи: ті назви, якими сам народ себе називає, і ті, якими цей народ називають інші народи. Наприклад, українська назва німець, німецька — Deutsche; українська назва фін, фінська — Suomaliciset. Самоназви народів прийнято називати терміном автоетноніми (або ауто етноніми).

Джерелами вивчення етнонімії є насамперед назви, зафіксовані в писемних пам'ятках: літописах, хроніках, пам'ятках ділового письменства, епічній та пісенній творчості народу, а також дані сучасної етноніміки.

При цьому слід враховувати, що слов'янські пам'ятки зберігають тільки пізніші етноніми (починаючи з другої половини IX ст.). Тому важливий матеріал містять іншомовні джерела (неслов'янські), які, поруч з етнонімами, що існували в їхніх мовах, іноді подають і назви, запозичені з мови самих слов'ян. Однак слід враховувати, що іншомовні джерела досить часто відтворюють назви у викривленому вигляді (фонетично чи морфологічно), бо їхні автори, як правило, узгоджували написання слова з принципами вимови і правопису своєї рідної мови.

Поселення давніх племен розташовувалися поблизу річки, тому й назви часто отримували від назви річок. В античних джерелах це явище досить поширене: "істри звалися так за назвою ріки, асіаки однойменні річці Асіак". Помпоній Мела пише: "Борисфен омиває плем'я свого імені". Отже, поняття "рід — ріка" цілком закономірне. Цінними є вказівки Геродота щодо двох варіантів назв: скіфське Пората і грецьке Піретон. Це дає змогу розглядати і відрізняти скіфські назви у зміненій грецькій транскрипції, а також грецькі переклади місцевих назв. Можна виділити і назви, які дали скіфським рікам греки.

Наступний розділ:

ПЕЛАЗГИ


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЕТНІЧНІТА ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ

  • ТРИПІЛЬСЬКА ДОБА

  • АРІЙСЬКА ДОБА

  • СЛОВ'ЯНСЬКА ДОБА

  • АНТРОПОЛОГІЧНІ ТИПИ УКРАЇНЦІВ

  • СУЧАСНІ АНТРОПОЛОГІЧНІ ТИПИ УКРАЇНЦІВ

  • ЕТНІЧНІТА ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ
  • ПЕЛАЗГИ

  • КІММЕРІЙЦІ

  • САРМАТИ

  • РУСЬ

  • УКРАЇНА

  • НАЗВИ РІЧОК

  • ГЕНЕЗА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОВИ

  • УКРАЇНСЬКА МОВА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

  • ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ СЛОВНИКИ

  • УКРАЇНСЬКА МОВА XVII—XVIII ст. ТА ПРАВОПИСНІ ШУКАННЯ XIX СТ.

  • УКРАЇНСЬКА МОВА ПІД МОСКОВСЬКИМ ЯРМОМ

  • ПОРІВНЯННЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ

  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР УКРАЇНЦІВ

  • ЕТНІЧНІ СКЛАДНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

  • СОЦІОПСИХІЧНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

  • МОВА І НАЦІОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

  • "ХВОРОБИ" НАЦІОНАЛЬНОЇ ПСИХІКИ

  • ЕТНОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ

  • ПОЛІССЯ І ВОЛИНЬ

  • КАРПАТИ І ПРИКАРПАТТЯ, ГАЛИЧИНА, БУКОВИНА, ПОКУТТЯ

  • ПОДІЛЛЯ

  • СЕРЕДНЯ НАДДНІПРЯНЩИНА

  • СЛОБОЖАНЩИНА

  • ПІВДЕНЬ, АБО СТЕП

  • ДУХОВНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ

  • РІДНІ УКРАЇНСЬКІ БОГИ

  • Сварог.

  • Перун.

  • Світовид.

  • Дажбог.

  • Хорс.

  • Стрибог.

  • Велес (Волос).

  • Мокоша.

  • Ладина родина. Лада.

  • Ярило.

  • Семиярило.

  • Коляда.

  • ПОНЯТТЯ ПРО ДУХОВНІ СИЛИ

  • Домовик

  • Русалки.

  • Чорт.

  • Перелесник.

  • СВІТОГЛЯД УКРАЇНЦІВ (за Велесовою Книгою, фольклором та археологічними даними)

  • ВЧЕННЯ ПРО СОТВОРЕННЯ СВІТУ

  • ЗНАННЯ ПРО РІД

  • ЗНАННЯ ПРО ПРАВУ, ЯВУ І НАВУ

  • ЗНАННЯ ПРО ТРИЄДНІСТЬ СВІТУ

  • ЗНАННЯ ПРО СВЯЩЕННИЙ ГЕРОЇЗМ І ВІЧНИЙ ПОЛК ПЕРУНІВ

  • ЗНАННЯ ПРО ЖЕРТОВНІСТЬ ЯК ОСНОВУ БУТТЯ

  • ВЕЛЕС ЯК ПОКРОВИТЕЛЬ ВОЛХВІВСЬКИХ ЗНАНЬ

  • ВЧЕННЯ ПРО РІДНУ ВІРУ У ВЕЛЕСОВІЙ КНИЗІ

  • ЗАЛИШКИ ДАВНІХ ЗНАНЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ ТА АРХЕОЛОГІЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ

  • ПОНЯТТЯ ПРО КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

  • ВЕСНЯНКИ

  • РУСАЛЬНІ ПІСНІ

  • АСТРОНОМІЧНІ ЗНАННЯ ТА НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

  • ТИЖДЕНЬ — НАЙДАВНІША КАЛЕНДАРНА ОДИНИЦЯ

  • МІСЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

  • СОНЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

  • ЯЗИЧНИЦЬКА КОНЦЕПЦІЯ ЧАСУ

  • УКРАЇНСЬКА РЕЛІГІЙНА КУЛЬТУРА

  • ХРАМИ, СВЯЩЕННІ ГАЇ, ДАВНЬОРУСЬКА БОГОСЛУЖБА

  • ЯЗИЧНИЦЬКА ДУХОВНА ВЕРСТВА

  • ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І СПРОБИ ДУХОВНОГО ВИЗВОЛЕННЯ

  • УКРАЇНСЬКЕ БІБЛІЄЗНАВСТВО

  • ДВОВІР'Я ТА ПОВЕРНЕННЯ ДО ТРАДИЦІЙ

  • УКРАЇНСЬКІ СИМВОЛИ ТА СВЯЩЕНІ ЗНАКИ

  • РОДОВІ ЗНАКИ ТА СИМВОЛИ, ЕМБЛЕМИ ЗЕМЕЛЬ УКРАЇНИ

  • КОЗАЦЬКІ ПРАПОРИ

  • ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ БЛАКИТНО-ЖОВТИХ БАРВ

  • ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ТРИЗУБА (ТРИДЕНТА)

  • НАРОДНА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА

  • КОБЗАРСЬКА ПІСНЯ

  • НАРОДНІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ

  • НАРОДНИЙ ТАНЕЦЬ

  • ГОСПОДАРСТВО, ПОБУТ, РОДИНА

  • ТВАРИННИЦТВО, МИСЛИВСТВО, БОРТНИЦТВО

  • АРХІТЕКТУРА, РЕМЕСЛА ТА НОАРОДНІ ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

  • ДОМАШНІ РЕМЕСЛА ТА ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

  • ВИДИ НАРОДНИХ РЕМЕСЕЛ ТА ХУДОЖНІХ ПРОМИСЛІВ

  • РОСЛИНИ І ТВАРИНИ В ПОБУТІ ТА ЗВИЧАЯХ УКРАЇНЦІВ

  • ДЕРЕВА І КУЩІ У СВІТОГЛЯДІ ТА ЗВИЧАЄВОСТІ УКРАЇНЦІВ

  • КВІТИ І ТРАВИ

  • ТВАРИНИ ТА ПТАХИ

  • СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ ТА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ

  • ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ

  • РОДИЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ

  • ПОХОРОННІ ТА ПОМИНАЛЬНІ ОБРЯДИ

  • ЕТНОПЕДАГОГІКА ТА ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР

  • ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЕТНОПЕДАГОГІКИ

  • ВИХОВНІ ІДЕАЛИ НОВОЇ ДОБИ

  • ЖИТЛО, ДОМАШНЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ПОБУТ

  • ПОДВІР'Я ТА ГОСПОДАРСЬКИЙ РЕМАНЕНТ

  • ЇЖА ТА ХАРЧУВАННЯ

  • ОДЯГ ТКАЦТВО, ВИШИВКА

  • СВЯТА КОПА СВАРОЖОГО НА 7512 ЛІТО ВІД ТРИПІЛЛЯ, 2004 НОВОГО ЛІТОЧИСЛЕННЯ