Хто відречеться роду, того рід відречеться.
Українське прислів'я
ШЛЮБ І СІМ'Я
С ім'я — одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла ^ss^ значно раніше від класів, націй, держави ще в надрах первіснообщинної формації. У Київській Русі існували великі родини, в яких були діди, батьки і кілька одружених дітей зі своїми дітьми. Середньостатистична сім'я часів Київської Русі складалася з шести—восьми осіб.
Ось як описує сімейні стосунки літописець: "Поляни мали звичай своїх Предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили (її) ввечері: а назавтра приносили (для її родини те), що за неї дадуть. А древляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного: їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі і в'ятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів'я (було) в них перед батьками і перед невістками. І весіль не бувало у них, а ігрища межи селами. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, — з якою хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони"'.
Звичайно, Нестор як носій християнства ставиться критично до звичаїв древлян, сіверян, радимичів і в'ятичів, у яких збереглося багато залишків язичництва, водночас хвалить звичаї полян, до яких, очевидно, і сам належав. Така оцінка нині видається упередженою, а характеристика древлянських та інших звичаїв — поверховою.
Багатий матеріал про весільну обрядовість подає Густинський літопис*. Автор описує вірування давніх слов'ян, у тому числі розповідає про Богів шлюбу і Роду, яким вклонялися наші Предки, приносячи пожертви, щоб шлюб був добрий. Таким Божеством літописець називає Ладо: "Богь пекельний, cero вірили бытн богомъ женитвы, веселія, угішенія і всякого благополучія, я коже Еллины Бахуса; сему жертвы нриношаху хотя щіп женитися, дабы его помощію брак добрый и любовный былъ"
Деякі дослідники (Яків Головацький, Олександр Знойко та ін.) вважають Ладу жіночим Божеством гармонії в природі і в любові, матір'ю-
годувальницею. Лада є матір'ю близнят Лелі (Дани), яка втілює воду, і Полеля, який втілює світло (вогонь). Тобто це Богиня-мати, яка народила першопричини світобудови.
За значенням цій Богині тотожні індійська Бгавані, Фрігійська Кі-бела, давньогрецька Лето, римська Венера.
Згадки про Ладу (Ладо) збереглися до сьогодні у піснях та веснянках. Так називають подружжя, кохану або коханого (пор., звертання Ярославни у "Слові о полку Ігоревім").
Чоловіче Божество Ладо ("Дід-Ладо"), вірогідно, відображає культ Предка.
Здавна в Україні існували різні форми шлюбу:
• 1) викрадення дівчат;
• 2) шлюб-купівля;
• 3) договірне весілля;
• 4) матріархальний шлюб (сватання дівчини до хлопця);
• 5) сватання через сваху;
• 6) звільнення шляхом шлюбу від смертної кари.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ ТА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.
