Корова і бик символізувати небесну вологу, дощ, родючість. Існують міфи про корів, які живуть в озерах та іноді виходять на берег. Тоді можна відбити від череди одну корову і взяти собі. Кажуть, що така корова буде дуже мінною, здоровою і молочною. Ці уявлення, вірогідно, пов'язані з вірою в дощоносну силу хмари — небесної корови. Ототожнення хмари з дійною коровою відоме усім слов'янам.
Саме тому серед слов'янських народів не було прийнято різати корів і вживати їхнє м'ясо. Цей звичай поширився з прийняттям чужої релігії. Однак люди досі не люблять забивати цих тварин, а якщо іі роблять це, то лише для найважливіших обрядів — весілля, похорону, поминок або для громадських свят.
Корова була обов'язковим весільним подарунком (частиною приданого) нареченої. Саме корова — символ жінки, тому її дарувати на щастя новоствореної родини. У похоронних обрядах східних слов'ян існував звичай дарування корови священику або бідняку після похоронної відправи. В Україні вірять також у те. що корова оплакує смерть господаря. Іноді виводили корів надвір, щоб "попрощалася з господарем".
Існують такі прикмети: якщо корови піднімають голови вгору, б'ються рогами та підстрибують, буде дощ. Якщо череду, яка увечері повертається до села веде червона або біла корова, чекати ясної погоди, якщо чорна або сіра — буде злива, ґрат, непогода. Вважають також, якщо молоко під час доїння дуже піниться — на дощ.
Коза. Тотемом одного зі стародавніх племен можна вважати козу, мабуть, це було пастуше плем'я. Обряд водіння "кози" зберігся в аграрній магії (зокрема в Різдвяних колядках) до наших днів. У давнину це священнодійство справляло глибоке враження на учасників обряду. Воно символізувало воскресіння тотема, тобто Предка народу після наглої смерті. Вірогідно, первісно цей обряд був приурочений до весняних магічних дій, спрямованих на посилення родючості. Подекуди в українці" і білорусів водіння "козн" відбувається на Масляну — запинок первісного весняного ритуалу. На жаль, тепер первісний зміст цього звичаю для багатьох незрозумілий.
Пісні, якими супроводжується обряд розкривають досить прозоро зміст дії:
Де коза ходить, там жито родить. Л де не буває — там жито вилягає... Де коза рогом, там жито стогом. Де коза хвостом, там жито кустом...
Умирання і воскресіння ритуальної "кози" відображає уявлення про воскресіння природи навесні і початок вегетативної роботи землі. У поляків обряд останнього снопа називався "зривати козу".
Коза і пан мають ще іі еротичну символіку, що грунтується на плодовитості цих тварин і їхній невибагливості щодо утримання. На Поліссі збереглися весільні пісні про зачиняння і шлюб вовка з козою, де поїдання кози вовком символізує викрадений молодої молодим. У кінці XIX ст. в Росії (Нижньогородська губернія) на святкуванні Ярила ряджений "козел" бігав за дівками і давав стусанів молодицям.
Жертовний пап відомий у Чехії: на Перуновому тижні з дзвіниці кидані козла з позолоченими ріжками, прикрашеного стрічками і квітами. У цей же період у В'ятськії"! губернії (Росія) зафіксованій"! обряд "козомольє" — ритуальне забивання свійських тварин.
Oднією з форм вшанування тотема було перерядження в маску тотемної тварини, танці навколо неї. Церква довго боролася з цими звичаями, проте вони дожили до наших днів, хоча вже не завжди зрозумілі нашим сучасникам. Однак церква, не змігши викорінити давніх обрядів пошанування кіз, надала цапу "чортячих" рис. Поляки-католики вважають: "Коза і дьябел — то єдно". В Україні вважають, що козу люблять Домовик і Чорти, тому її тримані в хліву для охорони іншої худоби.
Кабан (вепр, свиня). Ця тварина як свійська, так і дика, символізує пробудження творчої світлоносної сили природи. На практиці свиня — характерній"! символ осідлого хліборобського народу, на відміну від вівці — символу кочового способу життя. Отже, свиня вважається показником багатства іі достатку. В арійських народів свиня або кабан символізували втілення хлібного духу".
У багатьох народів збереглися фольклорні порівняння сонця або зірок із золотою свинкою. У германців на вепрі виїздять Бог весни Фрейр і Богиня Фрейя (слов'янська Прія). Чехи напередодні Різдва виводять дітей на вулицю і показують зірку Звірнницю (Венеру), говорячи при цьому: "Уоі date prasatko" (Ось золоте поросятко). Слов'яни на Різдво не сідають їсти, доки не з'явиться Зоря, а хто витримає, той побачить "золоте поросятко". У Швабії па різдвяному небі бачили "біле поросятко із золотим .ланцюжком на шиї".
У Тюрінгії, коли вітер колише хлібне поле, говорять: "Це хлібами проноситься вепр", естонці останній сніп називають "житнім кабаном", а поблизу Авгсбурга жнець, який жав останній сніп, називайся "власником свині". Германці перед сівбою закопували на ниві свинячий хвіст для посилення родючості землі. На Різдво шведи і датчани випікають коровай у вигляді кабана і називають його "святочним вепром". До тіста нього ко|юваю обов'язково додають зерно з останнього снопа. Частішу цього святочного вепра з'їдають, а частину домішують до посівного зерна. Естонці також випікають "різдвяного вепра", а подекуди на новоліття (в березні) готують "березневе порося", яке господиня вирощує спеціально таємно від усієї родини. В Україні кісточки з різдвяного поросяти .закопують у потаємне місце для підвищення родючості поля. Болгари і серби випікають з тіста різдвяне печиво у вигляді свиней, яке називають божура. божуриця.
Християнство принесло негативне забарвлення образу свині, створившії байку, нібито свиня постійно розривала солому, в яку було загорнуте немовля-Христос, коли його переховували від слуг царя Ірода. Християнська уява вселила в свиню різних "бісів", "чортів" та інших негативних, з її точки зору, персонажів. Однак, незважаючи на це. землеробські народи з повагою ставилися до свині завжди, не відмовляються від неї і сьогодні.
Свиня з поросятами у світогляді слов'янських племен ототожнювалася з місячним культом Богині-матері, а вепр — з початком сонячного круга (Різдвяним святом Кола Сварожого). "Свинка-золота щетинка" наших казок уподібнюється сонячним променям. А слов'янській"! фольклорний Овсень, який їде на золотій свинці — аналог германського Фреііра. Обидва Божества згадуються в день зимового сонцевороту. Кабан, його ікла та щелепи позначали культові місця Бога-громоверж
Церунів Дуб зі щелепами кабана
ця Перуна. їх також широко застосовували як обереги, виготовляючи спеціальні амулети, намиста тощо.
Припускають, то первісно існувала міфологема "вепра початкового часу", який на Різдво сонця виходить з безмежного океану (первісного хаосу), щоб почати свій щорічний круг вічного повернення ладу (космосу).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТВАРИНИ ТА ПТАХИ“ на сторінці 6. Приємного читання.
