Виклики часу і державна стратегія
У сучасному світі культура все більше перетворюється на ключовий елемент суспільного, гуманітарного розвитку. Завдяки їй члени суспільства мають змогу реалізувати свій творчий потенціал, долучитись до всього духовного й художнього багатства світової цивілізації, зберігати і збагачувати власну історико-культурну спадщину у всьому її різноманітті.
Масштабні зміни у світових соціально-економічних, науково-технологічних процесах привели до переоцінки самої ідеї суспільного розвитку. Переосмислення ролі й місця культурно-мистецької сфери в житті сучасних суспільств породило оновлену концепцію людського (гуманітарного) розвитку. В європейській культурній традиції останніх двох століть розвиток трактувався в просвітницько-раціоналістичному сенсі, як синонім прогресу, тобто інтенсивного освоєння потенціалу людини й природи, зростання економіки, оновлення технологій, підвищення добробуту тощо. При цьому роль культури й мистецтва вважалася другорядною.
Проте внаслідок певного розчарування в науково-технічному прогресі, який не зробив людство цілком щасливим, на його місце прийшла гнучкіша концепція людського розвитку. Документ ЮНЕСКО "Наша творча різноманітність" (1996 р.) пропонує таку дефініцію людського розвитку: це "процес, який збільшує реальну свободу людей у досягненні будь-чого, що вони вважають за цінність". Оскільки ж уявлення про суспільні, нематеріальні цінності формує передусім культура, то вона посідає ключове місце в цій оновленій концепції розвитку. X. Перес де Куельяр у передмові до документа ЮНЕСКО пише про "поняття людського розвитку як процесу розширення можливостей, починаючи від політичних, економічних та соціальних свобод і аж по індивідуальні можливості бути здоровим, освіченим, творчо активним, підприємливим, користуватися самоповагою та правами людини".
У чому ж конкретно вбачається роль культури як складника людського розвитку, на яких напрямах може забезпечуватися піднесення цієї ролі? Таких головних напрямів окреслюється чотири:
• збереження культурно-історичної спадщини;
• забезпечення доступу до всього культурного надбання;
• розвиток творчого потенціалу суспільства;
• сприяння культурному різноманіттю в сучасних суспільствах. Відповідно відбувається й переосмислення відносин між культурою і
державою: сучасна держава повинна не просто гарантувати свободу творчості, не втручаючись у мистецькі процеси, як це постулював традиційний ліберально-демократичний підхід, і не обмежувати свою підтримку лише національною культурою у вузькому, мовно-етнічному розумінні, як передбачали традиційні підходи національного державотворення, а дбати про все різноманіття творчих проявів у суспільстві, про збереження й збагачення всього культурного, духовного потенціалу, про якнайширший доступ до нього, особливо молодших поколінь. При цьому в сучасну пост-індустріальну, інформаційну добу дедалі більшого значення починають набувати нові форми творчої діяльності, пов'язані з так званими креатив-ними (творчими) інтелектуальними індустріями, котрі виходять на провідні місця в економічному житті розвинених суспільств.
Новизна цього явища не тільки в тому, що культурна галузь індустріалізується, а й у тому, що багато провідних галузей економіки, від комп'ютерної до туристичної, "окультурюються", стають інтелектуальними і творчими. Із переходом найрозвиненіших країн у постіндустріальну стадію розвитку традиційна виробнича сфера забезпечує дедалі меншу частку національного доходу, поступаючись інформаційним (креативним) індустріям, які виробляють передусім "ідеї" та "образи". Мистецтво, доведене до товарного вигляду й поширюване головним чином через електронні мас-медіа, стає процвітаючою індустрією. Частка культурних індустрій (таких як видавнича справа, кінематографія, аудіовізуальні індустрії, музичний та шоу-бізнес, індустрія звукозапису, реклама, арт-ринок, мода, а також виробництво програмного забезпечення для комп'ютерів) в економіках західноєвропейських країн уже становить до 10 відсотків ВВП.
Якими є основні риси культурної ситуації у світі, специфіка світових гуманітарних процесів, які слід враховувати підчас розробки та реалізації державної стратегії в Україні? Вони різноманітні й суперечливі, та все ж можна виділити кілька ключових моментів.
По-перше, явище глобалізації (а його вплив відчувається у всіх сферах нашого життя) стало дедалі потужніше впливати на культуру, навіть визначати її обличчя.
По-друге, при переході найрозвиненіших країн до пості ндустріальної фази розвитку обличчя культурної сфери в цих країнах, як уже зазначалося, стали визначати високотехнологічні культурні індустрії.
По-третє, в сучасному глобалізованому світі почали формуватися зовсім нові уявлення про мету людського (гуманітарного) розвитку та роль культури в ньому.
Глобалізація означає той факт, що нині людство живе у світі, де все взаємопов'язане значно тісніше, ніж будь-коли. На початку третього тисячоліття це глобальне зростання взаємозалежності пройшло новий етап. Сформувалася глобальна економіка, що діє як єдине ціле, в реальному часі й у всесвітньому масштабі. Відбуваються значні зміни у світовому поділі праці, у структурі та географії міжнародної торгівлі й виробництва, у відносинах між національною державою та економікою. Формуються наднаціональні центри влади, глобальні електронні фінансові ринки. Внаслідок цих процесів національні уряди, втягуючись у глобальну конкуренцію за ринки та інвестиції, змушені адаптуватися, лібералізувати умови господарювання та фінансової діяльності, що зумовлює й загальну лібералізацію суспільного життя.
Глобалізаційні процеси виявляються також у культурній сфері. На ідеологічному рівні дедалі більшого поширення набувають породжені розвитком вільноринкового демократичного суспільства ідеологія та цінності активного індивідуалізму та раціоналізму, ліберальної демократії, світоглядного плюралізму, а також постмодернізму як критичної переоцінки всіх ідеологій та естетик, що існували донині.
У культурній інфраструктурі наслідки глобалізації визначаються повсюдністю електронних мас-медіа (передусім супутникове телебачення, Інтернет), до яких отримують доступ дедалі більше людей, що призводить до певної уніфікації культур і дозвіллевих практик сучасного людства, а через них — і до зростання частки спільного культурного багажу, до появи "глобальної" (значною мірою космополітичної) культурної ідентичності.
Гостро постають питання свободи торгівлі культурно-мистецьким продуктом у міжнародному масштабі, доступу до національних культурних ринків (квоти та інші обмеження на імпорт, стимулювання національного культурного виробника, зокрема квоти на вітчизняну музику, фільми тощо в радіо- та телеефірі).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ“ на сторінці 1. Приємного читання.
