На рівні культури повсякденного життя глобалізаційні процеси виявляються в розростанні стандартизованого всесвітнього ринку культурних послуг і товарів. Цьому сприяє розвиток електронних технологій, загальна доступність побутової аудіо-відеотехніки, комп'ютерів з периферійними пристроями розважального призначення.
Внаслідок змін у способі життя, у формах проведення дозвілля, традиційні етичні та культурні норми стали втрачати свою роль регулятора відносин між особистістю та суспільством. Звичайно, це відбувається під впливом не лише мас-медіа, а й загальних процесів дезінтеграції традиційного соціального життя.
Втім, породжена глобалізацією тенденція до стандартизації способів та культурних норм життя в сучасному світі, до руйнування раніше сформованих ідентичностей, аж ніяк не є панівною. її супроводжує дедалі більше різноманіття світової культури — і не лише як реакція на "макдональди-зацію" світу, а і як прямий наслідок інтенсифікації міжкультурних контактів.
Для українського суспільства загалом і для сфери культури зокрема роки незалежності стали часом глибоких трансформаційних процесів. У культурі перехідні процеси виявились, з одного боку, в розпаді радянської ідеологічної машини, кризі традиційної системи цінностей та успадкованої від радянської доби мережі культурних установ. З іншого боку, поступово формується нова національна культурна інфраструктура, а в ширшому плані — поволі окреслюється якісно нова національна культура незалежної, демократичної, європейської України.
Втім, ці процеси важко назвати цілком позитивними, несуперечли-вими.
Напередодні незалежності, в 1989—1990 рр., багатьом в Україні здавалося, що розпочинається нове, потужне національне культурне відродження за схемою культурного відродження 1920-х років, тільки без тодішнього трагічного завершення. На користь цього свідчили й небачене зростання тиражів українських часописів, і нова хвиля української молодіжної музики, піднята фестивалем "Червона рута", і боротьба за утвердження української мови — зокрема прийнятий ще 1989 р. Закон про мови в Українській PCP, що діє й донині.
Однак виявилося, що після здобуття державної незалежності українська культура опинилася перед кількома серйозними викликами.
Перший — виклик зміни суспільного ладу. Розвал тоталітарного СРСР та його планової економіки, в рамках яких десятиліттями мусила розвиватися національна культура, виявили її неготовність до існування без щоденної державної опіки, адміністративної та фінансової, до ринкової боротьби за читача, слухача, глядача.
Гідна відповідь на цей виклик передбачала вирішення подвійного завдання: з одного боку, слід було сформувати інфраструктуру, в тому числі управлінську, пристосовану до вільноринкових умов; з іншого — не допустити розвалу наявної мережі державних та комунальних закладів культури і мистецтва (хоч очевидно, що певні втрати при цьому, спричинені економікою кризою, були неминучі).
За роки незалежності зроблено чимало, аби сфера культури й культурна політика держави адаптувались до нових умов і завдань. Розроблено і прийнято чимало нових законів та підзаконних актів, розпочато адміністративну реформу в галузі, помітні зміни відбулись у системі підготовки кадрів для культури.
Зусиллями держави та місцевого самоврядування, всього культурно-мистецького середовища вдалося на початок XXI ст. в основному зберегти успадковану мережу державних та комунальних закладів культури (театрів, музеїв, бібліотек, клубів і будинків культури, шкіл мистецтв, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів культурно-мистецького профілю), національні мистецькі школи. За останні два — три роки кількість цих закладів практично не зменшувалась, поступово стабілізувались їх фінансування та загальна чисельність працівників галузі, яка протягом 1990-х років невпинно скорочувалась.
Поруч із державно-комунальною мережею в більшості регіонів України, особливо у великих містах, існують і розвиваються в складних господарських умовах сотні недержавних культурно-мистецьких організацій (театрів-студій, музеїв, видавництв, аудіовидавничих фірм, продю-серських центів, дистриб'юторських фірм, мистецьких галерей та ін.). Нині вони вже становлять помітну і важливу частку культурної сфери, а в деяких галузях (наприклад, аудіо- та книговидання) навіть переважають державні та комунальні заклади.
Однак не повністю вирішено проблему дієвої державної політики сприяння недержавному сектору в культурі, створення для нього сприятливих податкових умов.
Другий виклик — це виклик відкритості та глобалізації. Національна культура, яка до кінця 1980-х років існувала у своєрідному режимі (висока культура — для української інтелігенції, а традиційна народна культура — переважно для селян і вчорашніх селян), виявилась малопристосованою до конкуренції із західною культурою, перед якою тепер упала "залізна завіса", та з російською культурою, яка стрімко комерціалізувалася.
Негативні наслідки такої неготовності виявилися вже на початку 1990-х років: українське кіно швидко здавало позиції на вітчизняних кіно- та телеекранах перед другорядною голлівудською продукцією, український музичний ринок заполонили "піратські" касети та СБ, а концертні зали — другосортні російські гастролери; на книжковому ринку України дедалі більше домінували імпортовані з Росії книжки переважно розважального характеру. Усе це гостро поставило питання цивілізованого протекціонізму щодо вітчизняного виробника культурного продукту, захисту українського культурного простору.
Протягом років незалежності з перемінним успіхом відбувалася боротьба за культурний простір України — її вели як держава (запроваджуючи податкові пільги для книговидавництва, мінімальні квоти на українську продукцію в радіоефірі та на телеекранах тощо), так і саме культурно-мистецьке середовище, навчаючись конкурувати з потужними суперниками.
На сьогодні можна констатувати, що українська культура, як висока, так і популярна, за ці складні роки продемонструвала чималу життєздатність і навіть зуміла закріпитися на скромних, та все ж не маргінальних позиціях на вітчизняному ринку. Варто нагадати, що останнім часом у рейтингах дедалі частіше на провідні місця потрапляють українські музичні альбоми ("Океану Бльзи", Ані Лорак, Тіни Кароль та ін.) і навіть деякі україномовні книжки. А успіх Руслани на конкурсі "Євробачення-2004" та її гастролі багатьма країнами Європи продемонстрували конкурентоспроможність української популярної музики й на світовому ринку.
Нарешті, третій виклик — це виклик націєтворення. Відома недосфор-мованість української політичної нації ставила перед національною культурою завдання, які в більшості сусідніх країн були в основному вирішені багато десятиліть тому. Однак україномовна національна культура, що їй раніше доводилося здебільшого обслуговувати запити такої соціально-культурної групи, як "свідомі українці", не могла успішно задовольнити смаки та культурні потреби всього суспільства України. Щоб виникла взаємна відповідність між українською політичною нацією, яка тепер інтенсивно формується, та українською національною культурою обидва елементи мусили пройти істотну еволюцію: доволі неоднорідне суспільство громадян України ще має стати зрілою політичною нацією, а україномовна культура етнічних українців — перетворитися на культуру всього українського суспільства.
Видається зрозумілим, що хоч би які докладалися зусилля (чи то на рівні держави, чи культурних еліт), не вдасться цілком "українізувати" російськомовну частину населення України — в тому розумінні, що воно на повсякдень (і в культурному споживанні) залишатиметься переважно російськомовним. Надто потужне й надто близьке культурне поле Росії та російської культури, надто велика консервативність повсякденних культурних звичок, надто слабкі україномовні культурні індустрії — усе це визначає саме таку, повільну й обмежену динаміку цього процесу. До того ж і глобалізаційні процеси роблять майже неймовірною перспективу української одномовності, монокультурності.
Загалом варто розглядати багатокультурність не як загрозу цілісності нації, а як потенціал для збагачення культурного капіталу сучасної України.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
