СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ

Українська культура в європейському контексті

1. Ідеологічна трансформація, або трансформація систем цінностей. Йдеться, зокрема, про перехід від колективізму до індивідуалізму: від

світогляду, породженого радянською зрівнялівкою та "економікою дефіциту", до ідейних настанов західного "суспільства споживання". В ідеалі внаслідок такої трансформації в умах наших співгромадян на зміну колективістським та патріархальним цінностям мали б приходити ідеали демократії й вільного ринку, але дійсність дає більше підстав вважати, що трансформація має фрагментарний і регіоналізований характер: молодше і середнє покоління, особливо у великих містах, дедалі помітніше охоплюють індивідуалізм і споживацтво, натомість старше покоління, особливо у "провінції", немовби "закристалізувалось" у своїй пострадянській свідомості, в ностальгії за старими добрими радянськими фільмами й піснями.

2. Зміни на символічному рівні.

Це виявляється, наприклад, у практиці використання культурної спадщини як засобу згуртування спільноти, виховання національної свідомості. Можна констатувати, що на символічному рівні процес перетворення "населення союзної республіки" на українську політичну націю вже пройшов чималий шлях, хоча й має не той "українізаційний" характер, на який сподівалися націонал-демократи 10—15 років тому. Тут є чимала потреба в осмисленні реальних процесів формування сучасної політичної національної ідентичності громадян України різного етнічного походження, особливо її культурного складника.

8. Інституційні зміни. Тут слід вказати на господарську трансформацію культурної галузі, тобто поступове запровадження ринкових засад у деяких її секторах, а також правове та адміністративне реформування, тобто реформування законодавчої бази культурної сфери та органів управління нею; обмеження й регламентацію втручання держави в культурні процеси, створення юридичної бази для діяльності недержавних культурницьких інституцій.

Попри чималий обсяг зробленого в цьому плані, процес інституційних реформ у сфері культури ще далекий від завершення — зокрема, тільки починають будуватися механізми стабільного партнерства держави з недержавним неприбутковим сектором, а також принципово нові, конкурсні механізми фінансування культурної діяльності. Далекі від завершення також механізми державного протекціонізму щодо вітчизняної культури.

4. Трансформація щоденних культурнодозвіллєвих практик сучасних українців, спричинена як соціально-політичними змінами (розвал ідеологічно-культурної машини тоталітаризму, відкритість до зовнішніх культурних впливів), так і технологічними інноваціями (поширення домашньої аудіо- та відеоапаратури, персональних комп'ютерів, Інтернету тощо).

Ці процеси відбуваються доволі інтенсивно, однак держава не завжди має можливість чи бажання обмежувати або спрямовувати їх у те річище, яке було б оптимальним для розвитку національної культури. Зокрема, бурхливий розвиток сучасної комерційної кіномережі останніми роками зовсім не супроводжується пожвавленням вітчизняного кіновиробництва — на екранах і далі домінують американські фільми, а з чималих доходів від прокату дуже мало інвестується у вітчизняну кінематографію.

Отже, в добу глибокої суспільної трансформації роль культури стає особливо важливою, тому зростає і значення державної політики в цій сфері.

Нові концептуальні підходи до української культурної політики мають забезпечити створення правових, економічних та організаційних умов для збереження і всебічного розвитку української культури як важливого чинника розбудови повноцінного демократичного суспільства, основи для формування цілісної культурно-національної ідентичності, успішного розвитку України як повноправного члена світової співдружності, співтворця світової культури та світового економічного багатства.

В умовах широкомасштабних політичних та економічних змін, що тривають в Україні, необхідно забезпечити системне реформування сфери культури для збереження духовних здобутків Українського народу і його традицій з одночасною модернізацією культурного життя суспільства.

Загальна культура українського суспільства є також важливим чинником національної безпеки. Вона має відігравати вирішальну роль у запобіганні таких негативних проявів, як культ насильства, політичний екстремізм, ксенофобія, злочинність та моральна деградація. Особливої уваги вимагає духовне виховання молоді, формування у неї високих естетичних і етичних запитів.

У зв'язку з цим державна політика у сфері культури нині передбачає подвійне завдання: з одного боку, сформувати структуру, в тому числі управлінську, пристосовану до нових внутрішніх і зовнішніх умов, з іншого — не допустити розпаду наявної мережі закладів культури і мистецтва. На жаль, за всі попередні роки адекватна відповідь держави на ці виклики так і не була реалізована, попри численні спроби реформування галузі.

Трансформаційні процеси, що відбувалися в українському суспільстві протягом останніх 15—20 років, гостро виявляються у кризі успадкованої від радянської доби культурно-мистецької інфраструктури, водночас відбуваються непрості й досі незавершені процеси формування цілісного національного мовно-культурного простору, напрацьовуються нові принципи та механізми державної підтримки культури. Система управління культурою, механізми фінансування й оподаткування досі не у всьому відповідають новому стану суспільства, складним умовам, у яких опинилася галузь (хоч і вдалося в основному зберегти успадковану мережу закладів, підприємств та організацій культури, національні мистецькі школи; за останні роки ця мережа практично не зменшувалась, поступово стабілізувалися її фінансування та загальна чисельність працівників).

Нині, наприклад, зростають обсяги й масштаби ремонтно-реставраційних робіт на важливих об'єктах національної культурної спадщини, хоча збереження пам'яток загалом залишається гострою проблемою, адже практично кожна десята з них нині опинилася в аварійному стані. Окрему проблему становить актуалізація культурної спадщини, тобто її ефективне використання в суспільному розвитку, у зміцненні національної свідомості українського суспільства, у формуванні привабливого іміджу України та її культури у світі, у подоланні наявних пострадянських негативних стереотипів щодо цієї культури — як у нашому суспільстві, так і за кордоном.

Водночас поруч із мережею закладів, підприємств та організацій культури державної та комунальної власності в Україні розвиваються сотні й тисячі недержавних культурно-мистецьких організацій, що нині вже становлять помітну і важливу частку сфери культури, а в деяких галузях (наприклад, аудіо- та книговидання) навіть переважають державний сектор. Однак недостатньою залишається державна підтримка недержавного сектору в культурі, створення для нього сприятливих умов діяльності.

Водночас в Україні активно формується ринок культурної продукції й послуг, на якому досі домінують закордонні культурні індустрії, передусім американські та російські. Усе це гостро ставить питання цивілізованого протекціонізму щодо вітчизняного виробника культурного продукту, захисту українського культурного простору.

Отже, в умовах широкомасштабних політичних та економічних реформ, що відбуваються в Україні, необхідно забезпечити системне реформування сфери культури для збереження духовних здобутків українського народу і його традицій з одночасною модернізацією культурного життя суспільства.

Масштаби і складність проблем роблять заздалегідь програшним такий варіант державної стратегії, як незмінність тих підходів до державної підтримки культури, її обсягів, що існували донедавна. Адже внаслідок дальшого накопичення проблем це призведе в кінцевому підсумку до значвих втрат у національній культурній спадщині, поглиблення кризи української кінематографії та книговидання, втрати кращих мистецьких кадрів у багатьох жанрах академічного мистецтва тощо.

Іншим можливим варіантом державної стратегії у сфері культури може бути значне нарощування обсягів бюджетної фінансової підтримки культури й мистецтва без серйозних змін у механізмах цієї підтримки. Певною мірою цей варіант стратегії силою обставин здійснювався кілька попередніх років, коли вдалося домогтися досить значного збільшення бюджетних видатків на культуру, але при цьому задумані адміністративні реформи в галузі здійснювалися повільно й непослідовно. Як наслідок, ефект від нарощування бюджетної підтримки культури виявився значно ослабленим. Не відбулося й помітного прориву в національному кіновиробництві та у книговиданні. Отже, такий варіант державної стратегії у сфері культури можна охарактеризувати як малоефективний, хоча й здійснений організаційно.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • Розділ 1. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РЕНЕСАНСУ

  • Культура Візантії VI—VIII століть — фундамент православного світу

  • Романіка: літургія та карнавал

  • Готичний стиль і схоластика

  • СВОЄРІДНІСТЬ ДУХОВНОГО СВІТУ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • "Ярославові книжники"

  • Зародження і розвиток шкільної освіти

  • Свята Софія як духовна ідея і художній шедевр

  • Київські фрески, мозаїки, ікони

  • Народні ремесла та розваги

  • Галицько-Волинська Русь та її культура

  • Міста, княжі двори, церкви і школи XII—XIII століть

  • Освіта і література Галича і Волині

  • НОВА КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ, НОВЕМИСТЦЕТВО

  • Ідеал гармонійно розвиненої людини і нова модель освіти

  • Вершини європейського Ренесансу

  • Культурне піднесення в Україні ренесансних століть

  • "Сім вільних мистецтв" — модель української освіти

  • Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ДИНАМІЗМ НОВОГО ЧАСУ

  • Барокова Італія та Іспанія

  • Фламандське і голландське мистецтво — художні полюси XVII століття

  • Класицизм як світогляд і мистецтво героїчної громадянськості

  • Раціоналістична картина світу і людини у Просвітництві та її вплив на художню творчість

  • Мистецтво "галантної доби"

  • УКРАЇНА НА ТЕРЕНАХ ВІЙНИ ТА РОЗБУДОВИ

  • Українська барокова поетика

  • Національний варіант бароко в літературі, театрі і музиці

  • Барокова ікона, портрет, гравюра

  • Стиль архітектурних ансамблів в Україні

  • Розділ 3. ДУХОВНІ ПОШУКИ XIX ст.

  • Історичний погляд на особу і художній метод реалізму

  • Творчість імпресіоністів і постімпресіоністів та її філософська основа

  • УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ НА АВАНСЦЕНІ ПОЛІТИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ЗМІН

  • "Останній кобзар і перший великий поет..."

  • Розвиток науки і філософії в Україні XIX століття

  • Романтизм і реалізм в українському мистецтві XIX ст.

  • Розділ 4. КУЛЬТУРА НОВІТНЬОЇ ДОБИ

  • Ідеї та герої стилю модерн

  • Український модерн: неоромантична міфологія реальності

  • СТ. І ПРОБЛЕМИ ГУМАНІЗМУ

  • Авангардистський живопис: драматизм входження нового в культурний процес

  • Нові виражальні засоби в архітектурі і музиці

  • Культура як умова життєздатності нації в теорії українства на початку XX ст.

  • Творчість покоління "молодої України"

  • Український мистецький авангард

  • Політика українізації, її досягнення в освіті і науці

  • Українське мистецтво 20—30-х років: злет і трагедія

  • Українська культура другої половини XX століття

  • Розділ 5. СОЦІОКУЛЬТУРНА РЕАЛЬНІСТЬ НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ

  • СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ
  • Підтримка розвитку мистецтв

  • Театральне мистецтво.

  • Циркове мистецтво.

  • Підтримка розвитку кінематографії.

  • Охорона спадщини. Музейна справа

  • Бібліотечна справа

  • Клубна діяльність, аматорське мистецтво, традиційна культура

  • Регіональна політика. Підтримка розвитку культур етносів України

  • Мовна політика

  • Культурно-мистецька освіта. Наукове забезпечення розвитку культури

  • Міжнародне культурне співробітництво.

  • ВИСНОВКИ