Треченто пов'язують з ім'ям живописця Джотто ді Бондоне (1267— 1337 рр.).
З робіт Джотто найкраще збереглися фрески капели дел ь Арена у Падуї. 38 сцен з життя Христа і Марії Джотто об'єднав у єдине ціле, створивши великий епічний цикл. Це зв'язна розповідь (перша в живописі), в якій відображені найрізноманітніші психологічні колізії: взаєморозуміння, підступність, скорбота, смиренність, всепоглинаюча материнська любов. Сцени сповнені внутрішнього напруження, часом трагічні (композиція "Несення Лазаря").
Замість умовного золотого фону візантійських мозаїк Джотто вводить пейзажний фон. Фігури набувають об'єму та природності рухів. Виникає тривимірний простір, який досягається не перспективним поглибленням (вирішення перспективи було справою майбутнього), а певним розміщенням фігур на відстані одна від одної на площині стіни. Однак анатомія людського тіла зацікавила митця. І якщо у візантійському живописі фігури немовби ширяли, висіли у просторі, то герої Джоттових фресок вже твердо стояли на землі. Джотто ввів і побутові деталі, які підсилюють життєвість зображеного. Емоційна виразність, драматизм і водночас величність та монументальність — основні риси його манери. Він вже подолав традиційний середньовічний алегоризм, і тому його образи зрозумілі всім. Згодом розписи капели почали називати "євангелієм Джотто", "єван-гелієм для неписьменних".
Джотто був і архітектором: за його проектом споруджена дзвіниця флорентійського собору, яка й досі прикрашає Флоренцію своїм легким наскрізним силуетом, контрастуючи з могутнім куполом собору.
Центром художньої культури треченто, крім Флоренції, виступає також місто Сієна. Його культура більш аристократична, пройнята духом церковності. Фрески сієнської школи чепурніші, декоративніші, у них багато візантійських рис: завдяки м'якому, плавному ритму в мадоннах Дуччо ді Вуонісенья багато ліризму, натхненності.
Вражає фреска "Тріумф смерті" на стіні пізанського кладовища, автор якої невідомий: сюжет навіяний трагічними подіями 1348 р., коли епідемія чуми косила мешканців Італії. Фреска втілює традиційний для середньовіччя сюжет ("memento morн" — "пам'ятай про смерть") — у ній присутня смерть з косою, боротьба ангелів і дияволів за людські душі, а поряд — блискуча кавалькада дам і кавалерів, зовсім не затьмарена виглядом розкритих трун; юнаки і дівчата у сцені "Саду кохання" із захватом слухають музику, незважаючи на наближення смерті в образі кажана з косою. Тріумф смерті чи тріумф життя? Це вже ренесансне світовідчуття.
XV ст. (кватроченто) — це століття зародження нового буржуазного світогляду, століття дерзань, творчої свободи, схиляння перед людською індивідуальністю. Це століття, в якому були розв'язані суто художні завдання.
Однією з найбільш плідних була флорентійська школа. До архітектури Флоренції у XV ст. риси нового стилю ввів Філіппо Брунеллескі (1377— 1446 рр.). У 1434 р. він завершив велетенський купол Флорентійського собору (в цілому готичний будинок).
Надалі Брунеллескі та інші архітектори кватроченто звернулися до античної ордерної системи. Капела Пацці при церкві Санта-Кроче — прямокутна у плані, з шістьма коринфськими колонами на фасаді, з карнизом на парних пілястрах, з портиком, увінчаним сферичним куполом, — несе на собі риси античної простоти, гармонії та пропорційності. Це стає характерним для всього мистецтва Відродження.
Ще яскравіше ці риси виявились у світській архітектурі — наприклад, у споруді Виховного будинку у Флоренції, в якому галерея першого поверху, що переходить на другому поверсі у гладку стіну з карнизами та вікнами, стала взірцем для всієї архітектури Ренесансу.
Кватроченто створило і новий образ світського міського палацу (палаццо) — палаццо Пітті, палаццо Медічі (ім'я банкірів Медічі, правителів Флоренції протягом 50 років з кінця XIV ст., дало назву вікові медіційсь-кої культури), палаццо Ручеллаї. Чіткість поверхового членування (як правило, вони триповерхові), велика роль пілястр, здвоєні (парні) вікна, підкреслений карниз — характерні риси цих палаців.
Скульптором, якому випало в мистецтві на цілі століття вперед розв'язати проблеми круглої скульптури, кінного монумента, був Донателло (Донато ді Нікколо ді Бетто Барді, близько 1386—1466 рр.). У двох ранніх скульптурах для церкви Орсанмікеле він відроджує античний досвід: у статуї апостола Марка розв'язує проблему становлення людської постаті на повний зріст за законами пластики, розробленими ще у Греції Поліклетом, але забутими у середньовіччі; у статуї святого Георгія почуття самосвідомості і впевненості підкреслено спокійною позою постаті, яка нагадує колону, що зближує "Св. Георгія" із зразками грецької високої класики. Створював Донателло і портрети конкретних осіб (наприклад, портрет Нікколо Удсано).
Античні традиції (але вже пізньої класики) явно відчутні у бронзовому "Давиді" Донателло. Простий пастух, переможець велетня Голіафа Давид, який врятував жителів Іудеї від ярма філістимлян і став згодом царем, був одним з найулюбленіших образів мистецтва Відродження. Донателло зобразив його зовсім юним, ідеально прекрасним, наче Гермес Праксителя, хоч і ввів таку деталь, як пастуший капелюх, — знак його простого походження.
У Падуї перед собором св. Антонія стоїть пам'ятник Гаттамелаті (перший кінний монумент нової епохи) — це створений Донателло образ воєначальника, кондотьєра з маршальським жезлом у руці, в обладунку, але з непокритою виразно портретною головою на дебелому, величному коні.
Існував у Флоренції і більш архаїчний художній напрям — один з най-відоміших фра (тобто "братів" — звернення ченців один до одного) Джо-ванні Беато Анжеліко да Ф'єзоле, чернець суворого домініканського ордену, створював сповнених ліризму та замисленості мадонн.
У медіційській культурі було вже дуже багато світського, неможливого для середньовіччя. Наприклад, Філіппо Ліппі, улюблений художник Козімо Медічі, показав у образі Мадонни і Христа з Іоанном свою кохану, колись викрадену ним черницю, і своїх дітей.
Сюжети розписів були, звичайно, релігійні, але художники флорентійського кватроченто вводили в них багато побутових подробиць, портрети реальних людей, живі людські почуття.
У другій половині XV ст. посилилась роль патриціату в мистецтві, зросло значення витонченості і розкошів. Особливо ця тенденція давалась взнаки під час правління онука Козімо Медічі — Лоренцо, прозваного Пишним. Тверезий політик, тиран, але й поет, філософ, гуманіст, меценат, язичник за світовідчуттям, схильний в той же час до релігійної екзальтації, Лоренцо перетворив свій двір на центр художньої культури того часу. У ньому отримали притулок Піко делла Мірандола, Ботічеллі, Мікеланд-жело. Але в культурі двору Лоренцо Пишного вже є настрої декадансу, зніженості.
Виразником естетичних ідеалів двору був художник Сандро Ботічеллі (Алесандро ді Маріанно Філіппі, 1445—1510 рр.). Галерея Уффіці зберігає дві його знамениті картини; "Народження Венери" і "Весна". У цих картинах виявилися всі основні особливості стилю Ботічеллі: ліричний і романтичний характер образів, фантастичний пейзаж — якийсь зачарований сад, його "готицизми" (подовжені невагомі фігури, що наче не торкаються землі), особливий тип жіночого обличчя — подовжений овал, припухлі губи та очі, які здаються заплаканими. Обличчя Венери, котра розкидає з подолу квіти, очужіло-застигле, воно майже трагічне, що зовсім не гармоніює з радістю, яку вона несе. Такі самі його мадонни, а також "Саломея", "Вигнанка" та ін.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вершини європейського Ренесансу“ на сторінці 1. Приємного читання.
