Найвищі мистецькі шедеври козацької доби втілено в архітектурі.
Перед визвольною війною в Україні було 1000 міст і містечок. З них 400 — на Київщині й Чернігівщині. Багато міст — оборонні пункти або козацькі поселення (по 2—4 тисячі осіб), а великі міста — Київ, Львів, Кам'янець-Подільський налічували 15—20 тисяч мешканців.
У середині XVII ст. Київ уже звівся з руїн. Другою столицею на час визвольної війни був Чигирин. Торговими центрами стали Луцьк, Дрогобич, Кам'янець-Подільський, Перемишль. Оборонними — Путивль, Нов-город-Сіверський, Чернігів. У 20—50-х рр. козаки забудовують Чугуїв, Миргород, Полтаву. А після невдачі козацьких військ під Берестечком у 1651 р. за повелінням Б. Хмельницького багато людей переходило з Полтавщини "у Великую Россию и там городами оседали". Так виникли Суми, Лебедин, Харків, Охтирка.
У містах цієї пори значно зростає вага міщанства. Тут споруджуються ратуші, монументальні кам'яниці, а на околицях — житла ремісників. Слід пам'ятати, що в містах жило багато іноземців — німців, вірмен, греків, євреїв. Тому в містах — Львові зокрема — можна було бачити силуети ратуш, латинських костьолів, українських та вірменських церков. Польська експансія позначилася і в тому, що жодна церква не могла бути вищою за костьол.
У Придніпров'ї забудова міст пов'язана з традиціями давньоруського містобудування — вона є вільною і мальовничою. Форми і розміри кварталів визначалися примхливою мережею найважливіших вулиць — доріг, що вели до головного собору. На садибі житлові будинки розташовувались також вільно, в оточенні великих дерев і фруктових садів. Придніпровські міста не були настільки затиснені оборонними мурами — для захисту покладались на козацьку шаблю.
Значний вплив на будівництво "кам'яниць" тут мали форми дерев'яного житла. Найпоширеніший будинок — такий, що нагадує селянську хату "на дві половини". Характерною є "кам'яниця" чернігівського полковника Якова Лизогуба (кінець XVII ст.). Фасади її були декоровані глибокими нішами, фігурними фронтонами і широкими пілястрами, що створювало багату світлотіньову гру і надавало будівлі святково-радісного вигляду.
Народні майстри України у XVI ст. нагромадили величезний досвід у дерев'яній архітектурі. Будівничий геній народу виявив себе попри всю недосконалість техніки будівництва. Простою сокирою споруджувалися і звичайнісінькі хати, і чудово прикрашені церкви, які вразили досконалістю форм і сміливістю конструкцій вже згадуваного мандрівника Павла Алеппського.
Загальнонародне піднесення після Визвольної війни 1648—1654 рр. виявилося в тому, що козацькі та міщанські "громади" поспішають споруджувати у своїх маєтках і селах стрункі та урочисті храми.
Напевне, вже в другій половині XVI ст. були створені різні конструктивні та архітектурно-художні варіанти поєднання квадратного і восьмигранного в своїй основі зрубу з пірамідальними чи восьмигранними куполами (банями), які мали від одного до кількох заломів. Для захисту зрубу від вологи його оббивають гонтом і роблять широкий захисний навіс на стовпах чи консолях — залишках деревини. Гонт м'яко обіймав форми зрубу, створюючи м'який, плавний перехід від однієї форми до іншої. У цьому полягає своєрідність і особлива чарівність українських дерев'яних храмів. Зберігся ряд високомистецьких дерев'яних споруд того часу. Одна з них — церква Святого Духа в Рогатині, побудована в першій половині XVII ст. на пагорбі біля злиття невеликих річок.
Рідкісною гармонією форм відзначається церква Воздвижения у Дрогобичі, вишуканістю композиції церква Юра — там само.
Україна будувала, тримаючи в одній руці меч, а в другій — орало. Вона не мала ні часу, ні коштів будувати з міцних і надійних матеріалів. Під руками було дерево, ним і користалися. Давався взнаки й історичний досвід, коли злигодні й бідність не дозволяли зводити величні храми. Народ призвичаївся до простих, але зручних, доцільних, без надмірностей храмових споруд. До того ж, мальовничий і дуже різноманітний ландшафт України спонукав до щоразу нового, але гармонійного поєднання архітектури із природним оточенням — були то широкі лани Полісся чи глибокі каньйони Поділля, пагорби Галичини і Буковини чи високі гори Карпат.
Найхарактерніша особливість, що вирізняє українські дерев'яні храми, — та, що церковне приміщення перекрите не плоскою стелею, а високим, вежеподібним зрубом. Тому в українських культових спорудах завжди є повна відповідність внутрішнього простору і зовнішньої архітектури. Храми ззовні мають вигляд кількох веж ("бань"), згрупованих за певною системою (три, п'ять, сім і дев'ять "бань").
Ще у XV ст. українські народні зодчі винайшли особливий конструктивний прийом — залом, відомий лише в українські архітектурі. Квадратну в основному кліть — зруб — накривають пірамідальним верхом; на цю зрізану піраміду ставлять вертикальний зруб, накритий пірамідальним рубленим склепінням. Ця комбінація похилих і вертикальних частин верху української дерев'яної церкви і є заломом. Відомі храми з одним і двома заломами. Далі почали завершувати квадратну клітку восьмигранним верхом — це дало великий архітектурно-художній ефект і стало одним із характерних барокових прийомів українських культових споруд.
Друга особливість: храми не мають ні головних, ні другорядних фасадів. Вони — як скульптура — мають розглядатись з усіх боків. Тому красу українських барокових храмів важко збагнути в проекції чи малюнку, їх треба бачити у натурі, обійти навколо. Вони вражають дивною гармонією, зачаровують інтимністю і задушевністю.
Третьою особливістю дерев'яних храмів є велика кількість сполучень і варіацій нижніх, середніх і верхніх частин споруди. При цьому вдалі сполучення ніколи не загусають, щоразу створюються нові комбінації, що породжує багатоманітність і неповторність дерев'яних храмів у різних областях України.
Дуже оригінальними є інтер'єри дерев'яних храмів, часто незвичної і вишуканої форми. Інтер'єрам приділялася така увага, бо храм — це місце спілкування людей з Богом і поміж собою. Досконалі художні форми начебто випромінювали духовну енергію. Весь простір храму сповнювався магією впливу, який примножувався різьбленими іконами й квітковим орнаментом. До того ж, вони уквітчані вишитими рушниками. Відповідному настроєві сприяли й килими на підлозі та лавках. Примхлива гра світла на позолоченому різьбленні іконостасів, спів і речитатив, запах ладану — все це творило урочисте, мальовниче і миле людині середовище.
Вражає своєрідність куполів, сміливих і урочистих в їх стрімкому злеті. Відчуття грандіозності простору посилюється тим, що стіни поставлені з невеликим нахилом всередину, а лінії граней зрубів то наближуються в заломах, то здіймаються вгору, створюючи багатство ракурсів, ілюзію руху і величезної висоти. Фігури, казкові за вигадливістю, надають інтер'єрам неповторної свободи, легкості і мальовничості.
Характерно, що після середини ХУП ст. світло у новозбудованих дерев'яних церквах вже не мерехтіло слабкими відблисками на позолоті іконостаса (бо проходило через маленькі віконця), а цілими потоками вливалося, сяючи в іконостасах, посилюючи урочистий і радісний настрій.
Дерев'яна храмова архітектура України представлена різними школами: волинською, галицькою, гуцульською, буковинською, закарпатською, а також лемківською, бойківською, придніпровською.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стиль архітектурних ансамблів в Україні“ на сторінці 1. Приємного читання.
