Раціоналістична картина світу і людини у Просвітництві та її вплив на художню творчість

Українська культура в європейському контексті

На зміну феодальній ідеології прийшла доба просвітителів — філософів, соціологів, економістів, літераторів Просвітництва. Література, музика, театр досягають тієї художньої зрілості, яка характеризує живопис у XVI—XVII ст. Це романи Прево, Філдінга, Смолета, Стерна, "Кандід" Вольтера і "Страждання молодого Вертера" Гете. Це музика Баха, Моцарта, Глюка, Гайдна.

Демократичний характер філософських учень був зумовлений домінуючим світосприйняттям тієї епохи. Ставлення до старого режиму, неспроможність якого була все більш очевидною, вимога рівності, оцінки людини за заслугами особистості, а не за становими привілеями, християнська етика об'єднали мислячих людей Франції. Так і в Франції, слідом за Англією, почалась епоха Просвітництва, певні моральні, етичні й естетичні принципи якого спрямовували мистецтво у нове русло.

Усвідомлення залежності звичаїв від соціального середовища, а також віра в те, що вихованням народу можна досягти ідеального суспільного ладу, були фундаментом нових ідей. В естетичних ученнях мистецтво розглядалось як можлива підойма історичних перетворень. Вже у Монтеск'є є висновок, що музика, яку греки вважали вихователькою моралі, і справді "протидіяла жорстокому впливу грубої установи і в галузі виховання відводила для душі місце, якого у неї без цього не було б".

Виховання, і насамперед естетичне (сам термін "естетика" вперше ввів німецький просвітитель Александр Баумгартен — так він назвав науку про чуттєве пізнання), розуміли вже не просто як навчання мистецтва або підготовку до його сприйняття — його трактували як засіб прилучення до культури взагалі, відновлення цілісності людини, як спосіб уникнення розколу особистості і суспільства.

Гельвецій вважав, що геніальність притаманна всім людям, необхідно тільки її пробудити. І це може зробити мистецтво, бо воно здатне пробуджувати яскраві і сильні відчуття. А втім, розвиваючи далі цю думку, Гельвецій робив висновок, що мистецтво — це ілюзорна форма щастя, універсальний замінник того задоволення, якого людина позбавлена в реальному житті.

Видатний філософ і письменник Жан-Жак Руссо (1712—1778 рр.) не поділяв такого тлумачення культури. Руссо — автор учення про народну державу, рівних і вільних людей — вважав, що естетичне підпорядковується етичному, що "прекрасне" і "доброчесне" завжди зв'язані між собою, але найвищим критерієм у питаннях мистецтва є доброчесність. Виходячи з такого погляду, який здебільшого повторює "Республіку" і "Закони" Платона, Руссо суворо критикував сучасне йому мистецтво як частину порочної, розбещеної цивілізації. У знаменитому "Міркуванні про мистецтва і науки" Руссо на запитання, чи корисні людині мистецтва і науки, відповів однозначно: "Ні".

Плебейський тон його полеміки проти мистецтва як надмірності, розкошів був своєрідним запереченням буржуазної цивілізації ("Лист до д'Аламбера про видовища"), він ставив природу вище мистецтва: "...людина за природою добра. Джерело нашого потягу до всього порядного і відраза до зла в нас самих, а не у п'єсах... Любов до прекрасного — таке саме природне почуття для серця людського, як любов до себе...".

Демократичні погляди проголосив Руссо і в своєму педагогічному романі "Еміль, або Про виховання". Тут він заперечував уявлення про хороший смак як про думку освіченої меншості. Руссо рекомендував Бмілю вивчати поезію, читати книги. Але істинні взірці доброго смаку існують не в мистецтві, а в природі: чим далі ми йдемо від природи, тим більше спотворюються наші смаки. Надзвичайно важливою для ідейного життя епохи була "Сповідь" Руссо, в якій показана висока цінність не великої людини, не генія, а неповторної, унікальної особистості.

Парадоксальна критика Руссо виявила ілюзії, властиві просвітителям, і величезною мірою вплинула на світогляд усього XVIII ст.

Високий пафос ідеї виховного значення мистецтва проймає всі визначні твори Дені Дідро (1713—1784 рр.), і насамперед його "Салони". Цей твір Дідро був першою формою критичної літератури з питань мистецтва, яка проголосила підпорядкованість мистецтва моралі. Щодо цього Дідро безпосередньо продовжував ідеї старшого свого сучасника Вольтера, який твердив: "Істинна трагедія є школа доброчесності. Різниця між трагедією і виховними книгами полягає лише в тому, що у трагедії повчання пропонується дією...".

Утвердження просвітительських ідей велося від імені третього стану, який вийшов на арену суспільного життя. Це підтвердила Велика французька буржуазна революція. Дискусія про просвітительство у Національних і Законодавчих зборах виявила спільну турботу всіх ораторів — проблему всебічного й гармонійного розвитку людини. Ідеї утворення і виховання тлумачилися в дусі проголошених гасел свободи, рівності та братерства. Твердилося, що саме освіта робить людей практично рівними перед законом і забезпечує реальну політичну рівність. Саме вона дає людині справжню свободу, звільняючи її від забобонів, невігластва, дикості й озброюючи знаннями.

Метою суспільного виховання проголошується створення людини-мит-ця, бо "мистецтво" мало в той час широке значення і включало також поняття ремесла, мореплавства, лікування та ін. Мистецтво символізувало найвищий ступінь досконалості. Щодо власне мистецтва та естетичного виховання у сучасному значенні, то його роль визначалася насамперед служінням мистецтва національному благу. "Хто ж не знає, — запитував Талейран, — що уява, яка запалюється при вигляді мистецтва, неухильно навіює почуття наслідування великих ідеалів?.." Йому вторив Мірабо: "Згадаймо, що найвільніші і найщасливіші нації — це ті, які щедріше заохочують таланти. Ентузіазм у мистецтві живить ентузіазм патріотизму...".

Розумове життя XVIII ст. допомагає краще збагнути творчість представника німецького Просвітництва Й.-Й. Вінкельмана. Історик давньогрецького мистецтва, автор знаменитої "Історії мистецтва давнини", він змальовує ідеальний образ людини, яка немовби проглядає через усі твори греків і є взірцем для Нового часу. Ідеал Вінкельмана — це ідеал "середнього стану", "золотої середини", він передбачає усунення всіх крайнощів людської природи, підпорядкування поведінки людини принципу міри.

В ідеалі "благородної простоти і спокійної величі" Вінкельмана дістав відображення один з полюсів буржуазної свідомості, один з моментів тієї колізії між почуттям і обов'язком, ідеалом і життям, яка була характерна для ідеології XVIII ст. Ідеал Вінкельмана — це немовби образ непідкупного громадянина, що зберігає спокійну велич серед усіх тривог реального життя. У ньому проглядає ідеалізований буржуа тієї епохи, коли бентамівсь-кий принцип "вигідно — невигідно" не став ще віссю свідомості. Вільна життєдіяльність людської особистості — така центральна ідея вінкель-манівського вчення про виховання.

Найвищим пунктом у розвитку німецького Просвітництва є естетика видатного драматурга і мислителя Готгольда-Єфраїма Лессінга (1729— 1781 pp.).

Насамперед Лессінг виступив проти врівноваженого класицизму Вінкельмана. Його не задовольняв ідеал спокійної величі, що обмежував і сковував усю багатогранність людської природи. Ідеал Лессінга — це вільний розвиток людини, а в мистецтві — принцип руху, розвитку, пристрасті, боротьби. На обґрунтування цих ідей був написаний "Лаокоон, або Про межі живопису і поезії". Лессінг висміював переконання, ніби мистецтво — це яскрава забавка, принада, розвага народу. "Геній, — писав Лессінг у "Гамбурзькій драматургії", — має на увазі більш глибокі і піднесені цілі: навчити нас, що ми повинні робити і чого не повинні; ознайомити нас з істинною суттю добра і зла, пристойного і смішного; показати нам красу першого в усіх його сполученнях і наслідках... і з'ясувати, навпаки, неподобство останнього... і постійно показувати ці предмети в їх справжньому світлі, щоб ми не захоплювалися фальшивим блиском".

Виражаючи основний дух просвітительської естетики, Лессінг доводив високе призначення мистецтва, здатного виховати вільну особистість. Характеризуючи вплив мистецтва на людину, він висловив здогад про вплив його на естетичну чуттєвість, на розвиток універсальних форм чуттєвого сприйняття. Цим Лессінг певною мірою передбачив ідеї класичної німецької естетики — естетики Гете і Шіллера.

У 70-ті pp. XVIII ст. з'являються перші симптоми кризи просвітительської естетики у Німеччині. Виникає цілий естетико-літературний рух, який за назвою драми одного з письменників цього періоду йменується "Буря і натиск" ("Sturm und Drang"). До руху примикають такі художники і мислителі, як Гамани, Ленц, молодий Гете, Гердер та ін.

В Англію завоювання буржуазної революції прийшли на століття раніше від Франції. У 1642 р. англійський народ на чолі з революційною буржуазією скинув короля Карла І. Англія стала буржуазною республікою, очолюваною "залізним" Кромвелем. Але в результаті становлення буржуазно-конституційної монархії, яка проголосила верховенство парламенту, в Англії утворився союз буржуазії з дворянством, що не могло не позначитися на духовному житті англійського суспільства: англійська культура, естетичні смаки несуть на собі риси поміркованої демократизації.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Раціоналістична картина світу і людини у Просвітництві та її вплив на художню творчість“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • Розділ 1. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РЕНЕСАНСУ

  • Культура Візантії VI—VIII століть — фундамент православного світу

  • Романіка: літургія та карнавал

  • Готичний стиль і схоластика

  • СВОЄРІДНІСТЬ ДУХОВНОГО СВІТУ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • "Ярославові книжники"

  • Зародження і розвиток шкільної освіти

  • Свята Софія як духовна ідея і художній шедевр

  • Київські фрески, мозаїки, ікони

  • Народні ремесла та розваги

  • Галицько-Волинська Русь та її культура

  • Міста, княжі двори, церкви і школи XII—XIII століть

  • Освіта і література Галича і Волині

  • НОВА КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ, НОВЕМИСТЦЕТВО

  • Ідеал гармонійно розвиненої людини і нова модель освіти

  • Вершини європейського Ренесансу

  • Культурне піднесення в Україні ренесансних століть

  • "Сім вільних мистецтв" — модель української освіти

  • Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ДИНАМІЗМ НОВОГО ЧАСУ

  • Барокова Італія та Іспанія

  • Фламандське і голландське мистецтво — художні полюси XVII століття

  • Класицизм як світогляд і мистецтво героїчної громадянськості

  • Раціоналістична картина світу і людини у Просвітництві та її вплив на художню творчість
  • Мистецтво "галантної доби"

  • УКРАЇНА НА ТЕРЕНАХ ВІЙНИ ТА РОЗБУДОВИ

  • Українська барокова поетика

  • Національний варіант бароко в літературі, театрі і музиці

  • Барокова ікона, портрет, гравюра

  • Стиль архітектурних ансамблів в Україні

  • Розділ 3. ДУХОВНІ ПОШУКИ XIX ст.

  • Історичний погляд на особу і художній метод реалізму

  • Творчість імпресіоністів і постімпресіоністів та її філософська основа

  • УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ НА АВАНСЦЕНІ ПОЛІТИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ЗМІН

  • "Останній кобзар і перший великий поет..."

  • Розвиток науки і філософії в Україні XIX століття

  • Романтизм і реалізм в українському мистецтві XIX ст.

  • Розділ 4. КУЛЬТУРА НОВІТНЬОЇ ДОБИ

  • Ідеї та герої стилю модерн

  • Український модерн: неоромантична міфологія реальності

  • СТ. І ПРОБЛЕМИ ГУМАНІЗМУ

  • Авангардистський живопис: драматизм входження нового в культурний процес

  • Нові виражальні засоби в архітектурі і музиці

  • Культура як умова життєздатності нації в теорії українства на початку XX ст.

  • Творчість покоління "молодої України"

  • Український мистецький авангард

  • Політика українізації, її досягнення в освіті і науці

  • Українське мистецтво 20—30-х років: злет і трагедія

  • Українська культура другої половини XX століття

  • Розділ 5. СОЦІОКУЛЬТУРНА РЕАЛЬНІСТЬ НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ

  • СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ

  • Підтримка розвитку мистецтв

  • Театральне мистецтво.

  • Циркове мистецтво.

  • Підтримка розвитку кінематографії.

  • Охорона спадщини. Музейна справа

  • Бібліотечна справа

  • Клубна діяльність, аматорське мистецтво, традиційна культура

  • Регіональна політика. Підтримка розвитку культур етносів України

  • Мовна політика

  • Культурно-мистецька освіта. Наукове забезпечення розвитку культури

  • Міжнародне культурне співробітництво.

  • ВИСНОВКИ