Український мистецький авангард

Українська культура в європейському контексті

Мистецтво авангарду зруйнувало традиційні засади художньої творчості. Якщо стиль модерн був викликаний неприйняттям індустріалізації та урбанізації, то авангард пов'язаний з цими процесами органічно — він є прямим породженням нових ритмів життя, прискорених темпів змін, величезних, емоційних та психологічних перевантажень — і загалом світу, в якому панують катаклізми, а людина втрачає узвичаєну точку опори.

Авангардизм у живопису — це різні напрями, які виступали щоразу з позицій відкриття нових ідей. Однак у всіх авангардних течій є спільне, що дає підстави єднати їх в одну художню епоху.

По-перше, це принципова установка на новаторство, яке не просто заперечує попередні стилі, а повністю їх ігнорує.

По-друге, художники-авангардисти свідомо відмовляються від буквалізму — від зображення предметного світу таким, яким його бачить око художника. І кожна нова авангардна течія відкриває свій спосіб проникнення у сутність речей та явищ. Тому важливою рисою авангарду є його аналітичність.

Авангардне мистецтво — і це теж його особливість — несе в собі специфіку світовідчуття людини XX століття. Художники увібрали в себе шалений темперамент своєї доби, відчуття історичного зсуву, всесвітності змін, які відбуваються, зрушення всіх традиційних координат життя. Невипадково одним з найпоширеніших сюжетів авангардного живопису 10—20-х років стала "Композиція", де зсунуті з місця всі форми, де розколоті слова, де площини наче плавають чи насуваються одна на одну у неспокійному, вібруючому середовищі. Ці картини відбивають всю збентеженість, все сум'яття і невпорядкованість свого часу. І вони ж виявляють пристрасні пошуки нової точки опори для людини у розбурханому й нестабільному світі.

Історію авангардного живопису в Україні (як і в усьому світі) можна умовно поділити на два періоди. Перший охоплює 1907—1914 рр. Світова і громадянська війни перервали певною мірою цей процес. Другий період починається з 1920 р., коли знову вибухнули творчі сили у всіх видах мистецтва: літературі, театрі, живопису, архітектурі. Цьому бурхливому бажанню осягати нові форми було покладено кінець у 30-х роках у Радянському Союзі, Німеччині, Італії та ін. — тих державах, де перемогли тоталітарні чи фашистські режими. Причиною нищення авангарду була монополія однієї ідеології, що виявлялося несумісним з мистецтвом, розрахованим не стільки на почуттєве, скільки на інтелектуальне сприймання, що активізує прагнення істини, формує критичність. Додалося й те, що складність мови нового мистецтва унеможливлює офіційний контроль над інакомисленням.

У рамках новелістики відбувалось визрівання в українській культурі 1890—1910-х рр. експресіоністського світобачення. Йому під силу було передати відчайдушне відчуття самотності людини у ворожому їй світі, соціальної відчуженості, розірваності зв'язків із собі подібними, яке стало постійним супутником мислячої особистості (ці настрої відчуженості і зневіри яскраво втілені у повісті О. Плюща "Великий в малім і малий у великім"). Саме в межах експресіонізму були порушені загальнолюдські, вічні, екзистенційні проблеми буття, життя і смерті, болю й страждання, злочину і кари, добра і зла, спокути й очищення.

При цьому препарування теми болю, страждання як закономірного прояву життя (у твердженні поета П. Карманського "Все пусте — святий лиш біль") не знищує людину, а навпаки, відроджує 'її, примушуючи повернутись до своєї природної сутності (біблійна тема "кінцем радощів буває печаль" в опері Б. Яновського "Суламіф"). Звідси спокійне й гідне ставлення до смерті, віталізація котрої відбувається як момент душевної напруги (картина О. Новаківського "Дві баби роздумують над смертю"). У В. Стефаника, якого канадська дослідниця О. Черненко вважала провідником експресіонізму на українському ґрунті, смерть виступає як визволення духу з в'язниці тіла (новели "Стратився", "Шкода").

Різка напруженість деформації В. Стефаника (обличчя "зсувається десь на плечі під сорочку", "лиця деревіють", "голови падають у долину") асоціюється з відокремленням частин, розірваністю площин, що немов розбиті дзеркала в авангардному живопису. Гіпнотична дія екзальтованих ритмів, ускладнення гармонії, атональні послідовності, екзотично-примітивні наспіви відзначають опери Б. Яновського ("Коломбіна", "Суламіф", "Відьма" та ін.).

Джерелом експресії часто стає червоний колір, використовуваний В. Стефаником у його новелах, О. Новаківським у багатьох картинах для означення непереможної життєвої енергії, він перетворюється на своєрідну духовну субстанцію. Таким сприймається сільський хлопчик, що, попри все, грає свою безкінечну мелодію на скрипці (картина О. Новаківського "Стрілецька мадонна"). Вічна взаємодія добра і зла, життя і смерті, заперечення "чорно-білого мислення, абсолютних ідей і оцінок, надання переваги відносності, плинності усього в світі" — це свідомість культури XX ст.

Осередками авангардних пошуків ставали не лише молоді акторські групи або журнали, а й мистецькі виставки, яких на той час було чимало й які набували іноді епатуючого характеру: одеські "Салони" скульптора В. Іздебського, київське "Звено", харківська "Голубая лилия" студії Є. Агафонова, приголомшуючі "Будяк" та "Выкусь". Вони сприяли активній європеїзації українського малярства й пластики, формуванню нової художньої свідомості.

Україна мала ряд пріоритетів у розбудові образотворчого авангарду. Тут з'явився перший абстрактний твір-малюнок В. Кандинського на обкладинці каталогу "Салон Іздебського 2". Перша широка міжнародна авангардна виставка в тодішній імперії відбулася в Одесі й Києві, а вже потім у Петербурзі й Ризі. Київський художній інститут на той час уславився у Європі як український Баухауз — осередок практики й теорії новітнього мистецтва. По всіх новаторських угрупованнях Росії, від "Бубнового валету" до "Мішені" й "Ослячого хвоста", українські митці були найактивнішими учасниками й ініціаторами. Своїм походженням, самосвідомістю, національною поетикою пов'язані з Києвом, Львовом, Харковом, Одесою брати Д. і В. Бурлюки, К. Малевич, що вважав себе українцем, професор Київського художнього інституту В. Татлін, засновниця української школи конструктивістської сценографії О. Екстер, талановитий скульптор О. Архипенко. Україна в подальшому стала й останнім прихистком авангарду. Харківський журнал "Нова генерація" до початку 1930-х рр. друкував енергійно-епатуючі декларації, статті В. Маяковського, В. Шклов-ського, С. Ейзенштейна, Дз. Вертова, В. Татліна та ін. — видавцем його був український поет-футурист М. Семенко. Той самий Семенко, який приголомшував читачів публікуванням усіх без винятку своїх творів — вдалих і невдалих (збірка "Кверо-футуризм"). А було це формою документації творчого процесу, художнього пошуку, руху поетики: "Мистецтво є процес шукання і переживання, без здійснення".

Та в 10-ті роки — ще у спокійній атмосфері лише інтелектуально вируючої Європи — українські художники мали змогу знайомитися з європейськими школами і течіями. Найбільше притягувала атмосфера французької столиці з її музеями, виставками, майстернями, а також Краків, Мюнхен, де також існували мистецькі осередки. Михайло Бойчук, наприклад, вчився в Кракові, Мюнхені, в Італії, протягом трьох років мав свою майстерню в Парижі, яку організував для втілення ідей, висунутих львівськими майстрами Панькевичем і Сосенком, котрі мріяли поєднати живописні форми візантійських ікон з традиційним народним мистецтвом.

Молоді майстри, що відчули за кордоном смак вільного вибору засобів естетичного вираження, стали в Україні першим загоном авангарду, підтриманим більшістю студентства Києва і Харкова. Творча молодь гуртувалася навколо художника (пізніше професора Київського художнього інституту) Олександра Богомазова і його соратниці Олександри Екстер — апостолів українського кубофутуризму.

Термін "кубофутуризм" виник з назв двох живописних напрямків: французького кубізму та італійського футуризму, які, здавалось би, важко синтезувати. Адже кубізм, хоча й розкладав (на "аналітичній" стадії свого розвитку) предмети і фігури, в цілому прагнув до конструктивності, до архітектоніки. Футуризм же — це надзвичайна динаміка, що руйнує конструкцію. Його кумири — рух, швидкість, енергія, він схиляється перед сучасною машиною, в якій бачить втілення естетичного ідеалу. Однак саме українські авангардні живописці — при більшому тяжінні до кубізму — об'єдналися під назвою кубофутуризму. Звільняючись від прямого наслідування натури, художники одержали певну свободу по-своєму інтерпретувати світ.

Першу виставку нового мистецтва в Україні, названу "Ланкою", за спогадами художника Д. Бурлюка, громадськість не сприйняла, а критика

"зухвало обілляла брудом". 1914 р. новоутворена група "Кільце" влаштувала свою (через світову війну першу й останню) виставку, в якій взяв участь 21 художник. У передмові до каталогу виставки, крім маніфестації основних теоретичних положень, було сказано: "Ми доводимо існування в нашому місті творчих сил".

Художник О. Богомазов — поет за світовідчуттям й аналітик за складом мислення — вже у 1913—1914 рр. створив десятки картин, акварелей та рисунків, в яких відчутний подих різних течій початку століття — експресіонізму, неопримітивізму, абстракціонізму. Та будучи прихильником і теоретиком кубофутуризму, він пише трактат "Живопис і елементи" — блискучу теоретичну розвідку про те, як темп і ритм зовнішнього життя перекладається художньою особистістю на мову живопису. "Світ виповнений енергією руху, — розмірковує автор, — і спостережливе око бачить динаміку навіть у статичному предметі ("гора насувається", "рейки біжать", "стежка в'ється")". Предмет для кубофутуриста — не інертна матерія: "Київ у своєму пластичному об'ємі виповнений прекрасного і розмаїтого глибокого динамізму. Тут вулиці впираються у небо, форми напружені, лінії енергійні, вони падають, розбиваються, співають і грають". Художник, розуміючи це, може зімітувати своє переживання за допомогою ліній і форм. "Людина штовхає тачку вулицею додолу, — тлумачить О. Богомазов свою картину з подібною назвою. — Довгі прямі лінії дерев'яних ручок, кут, утворений ящиком, рухлива постать людини і коліс творить такий натиск руху, що викликає в сусідніх будинках опір та ілюзію руху, протилежного тачці. Ясно спостерігається, як лінії чотириповерхового будинку наче пручаються, змінюють свій напрямок, щоби встояти і не бути зметеними концентрованим рухом тачки і людини..."

Трактат О. Богомазова споріднений з теоретичною роботою абстракціоніста В. Кандинського "Про духовне у мистецтві" і книгою Глеза-Мет-ценже "Про кубізм". Але глибина і переконливість обґрунтування нового мистецтва робить його працю безприкладною. Про Богомазова кажуть, що він поставив кубофутуристичний зір не лише художникам, а й поетам. "Трикутні скелі, призматичні кручі, зигзаг розколин, креслених по них, кристали гір, зубчасті та блискучі... Піднісся конус нової гори", — це рядки з вірша М. Бажана про Кавказ.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Український мистецький авангард“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • Розділ 1. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РЕНЕСАНСУ

  • Культура Візантії VI—VIII століть — фундамент православного світу

  • Романіка: літургія та карнавал

  • Готичний стиль і схоластика

  • СВОЄРІДНІСТЬ ДУХОВНОГО СВІТУ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • "Ярославові книжники"

  • Зародження і розвиток шкільної освіти

  • Свята Софія як духовна ідея і художній шедевр

  • Київські фрески, мозаїки, ікони

  • Народні ремесла та розваги

  • Галицько-Волинська Русь та її культура

  • Міста, княжі двори, церкви і школи XII—XIII століть

  • Освіта і література Галича і Волині

  • НОВА КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ, НОВЕМИСТЦЕТВО

  • Ідеал гармонійно розвиненої людини і нова модель освіти

  • Вершини європейського Ренесансу

  • Культурне піднесення в Україні ренесансних століть

  • "Сім вільних мистецтв" — модель української освіти

  • Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ДИНАМІЗМ НОВОГО ЧАСУ

  • Барокова Італія та Іспанія

  • Фламандське і голландське мистецтво — художні полюси XVII століття

  • Класицизм як світогляд і мистецтво героїчної громадянськості

  • Раціоналістична картина світу і людини у Просвітництві та її вплив на художню творчість

  • Мистецтво "галантної доби"

  • УКРАЇНА НА ТЕРЕНАХ ВІЙНИ ТА РОЗБУДОВИ

  • Українська барокова поетика

  • Національний варіант бароко в літературі, театрі і музиці

  • Барокова ікона, портрет, гравюра

  • Стиль архітектурних ансамблів в Україні

  • Розділ 3. ДУХОВНІ ПОШУКИ XIX ст.

  • Історичний погляд на особу і художній метод реалізму

  • Творчість імпресіоністів і постімпресіоністів та її філософська основа

  • УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ НА АВАНСЦЕНІ ПОЛІТИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ЗМІН

  • "Останній кобзар і перший великий поет..."

  • Розвиток науки і філософії в Україні XIX століття

  • Романтизм і реалізм в українському мистецтві XIX ст.

  • Розділ 4. КУЛЬТУРА НОВІТНЬОЇ ДОБИ

  • Ідеї та герої стилю модерн

  • Український модерн: неоромантична міфологія реальності

  • СТ. І ПРОБЛЕМИ ГУМАНІЗМУ

  • Авангардистський живопис: драматизм входження нового в культурний процес

  • Нові виражальні засоби в архітектурі і музиці

  • Культура як умова життєздатності нації в теорії українства на початку XX ст.

  • Творчість покоління "молодої України"

  • Український мистецький авангард
  • Політика українізації, її досягнення в освіті і науці

  • Українське мистецтво 20—30-х років: злет і трагедія

  • Українська культура другої половини XX століття

  • Розділ 5. СОЦІОКУЛЬТУРНА РЕАЛЬНІСТЬ НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ

  • СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ

  • Підтримка розвитку мистецтв

  • Театральне мистецтво.

  • Циркове мистецтво.

  • Підтримка розвитку кінематографії.

  • Охорона спадщини. Музейна справа

  • Бібліотечна справа

  • Клубна діяльність, аматорське мистецтво, традиційна культура

  • Регіональна політика. Підтримка розвитку культур етносів України

  • Мовна політика

  • Культурно-мистецька освіта. Наукове забезпечення розвитку культури

  • Міжнародне культурне співробітництво.

  • ВИСНОВКИ