СВОЄРІДНІСТЬ ДУХОВНОГО СВІТУ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Українська культура в європейському контексті


Християнізація язичницької Русі


Культура Київської Русі — видатне явище європейської середньовічної культури. Хронологічно вона охоплює IX — середину XIII ст. Культура ця розвивалася у загальному контексті світової культури, але мала лише їй властиві риси, зумовлені конкретними історичними обставинами і східнослов'янськими традиціями, що найяскравіше виявилося у плануванні й забудові міст, у композиційних особливостях архітектурних ансамблів і окремих споруд, своєрідності декоративно-прикладного мистецтва й пластики.

Вирішальне значення в історичному розвитку держави відігравала далекоглядна реформа князя Володимира — запровадження християнства.

Доба Володимира Великого і особливо Ярослава стала визначним етапом розвитку Київської держави. Ніколи більше вона не була такою єдиною і могутньою. Київська Русь мала великий міжнародний авторитет і широкі зовнішні зв'язки, з її можновладцями ріднилися представники королівських династій Європи і навіть могутні візантійські василевси. У час християнізації Русь могла диктувати власні умови Візантії, державі, звідки до Києва прийшло християнство і мистецтво якої було тоді передовим у Європі. Тому й сам процес запровадження християнства, і запозичення тих чи тих елементів культури відбувалися не механічно, вони постійно переосмислювалися в контексті дійсності, творчо перероблялися, набуваючи нового національного забарвлення.

Після запровадження християнства державні та релігійні діячі Київської Русі стали домагатися у Візантії самостійного обрання митрополитів, відзначення своїх національних свят і їх встановлення, а головне — вимагати вести церковне богослужіння старослов'янською мовою. Так, Ярославу Мудрому вдалося проголосити першими національними святими братів Бориса і Гліба, підступно вбитих своїм молодшим братом. Пам'ять їх щорічно врочисто вшановувалась 24 липня і цей день вважався на Русі великим святом.

Цікава історія свята, встановленого в XI столітті на честь святого Георгія. Відомо, що князь Ярослав при хрещенні дістав ім'я Георгія. Сприймаючи його як покровителя, наказав "по всей Руси творити праздник Св. Георгия месяца листопада 26 день". Такого осіннього свята грецька церква не знала у своєму календарі. На Русі воно здобуло популярність як свято покровителя сільськогосподарських робіт, землеробів та хліборобів. Християнство загалом, зустрівшись з новими історичними умовами, істотно змінилося порівняно з візантійським варіантом.

Створена Володимиром Святославовичем величезна держава мала надто тривкі економічні і політичні зв'язки з різними землями. Для підтримання єдності вимагалися розвинена суспільна мораль, почуття честі, відданості, самопожертви, висока патріотична свідомість та належний рівень розвитку словесності — жанрів політичної публіцистики, жанрів, які оспівують любов до рідної землі, епічних жанрів.

Всього цього не могла дати перекладна візантійська і болгарська література, яка виникла за інших політичних обставин. Київським мислителям довелося створювати відповідні літературні форми, спираючись на народну історичну свідомість, на фольклор, який був і залишався переважно язичницьким, з деякими вкрапленнями християнства. Це багато в чому визначило таку рису давньоруської літератури, як потяг до філософського осмислення життя, мистецтва, творчої праці. їй були глибоко чужі пристрасні містичні поривання візантійських мислителів. Навіть у церковній літературі переважав конкретний інтерес до релігійної філософії, історії, до питань житейської моралі, до апокрифів, які містили багато елементів народної казковості. І надалі зв'язок з життям, мораллю, релігією буде прикметною рисою філософії українського народу.

Другою причиною видозміни християнства на Русі було те, що християнська релігія прийшла до нас у "готовому" вигляді. Вона насаджувалася згори, зустрічаючи тривалий опір широких мас населення, яке дотримувалося віри батьків і дідів. Та й сама централізована княжа влада, відстоюючи державну самобутність Русі, часто підтримувала давні слов'янські традиції. Звідси активна взаємодія християнства і язичництва, характерна для давньоруської культури майже протягом усього її існування. Поступово склався світоглядний синкретизм, відбулося злиття народної релігії та церковного християнства при визначальній ролі першої.

Наприклад, Великдень був головним християнським святом українського народу доби Київської Русі. Воно увібрало в себе також і перед християнські обряди, що тісно пов'язувались із хліборобським господарством, поминанням померлих, величанням і віншуванням, весільним та обрядовим співанням пісень. Це було свято радості й веселощів, що об'єднувало весь рід, плем'я спільним торжеством.

Свято Великодня збігалося в ті часи з поганським святом весняного воскресіння природи. Звідти й українські писанки зі знаками Сонця, рослин та звірів, звідти й наші гаївки (давньоукраїнські народні пісні-веснянки). Тому й утвердилися тут паралелі: воскресає вся природа і воскресає її Творець — Христос.

Святий Юрій (6 травня за ст. календарем) — ще одне весняне свято українського народу доби Київської Русі. За народним календарем Юрій — це первісна персоніфікація весни, зрілої та розвиненої. З ним було пов'язано багато народних обрядів: у цей день виганяли на пашу домашню худобу, господар мав ще з ранку викачатися в росі на своєму полі — на добрий урожай. У народі побутувала тоді легенда про святого Юрія як про переможця над злом.

Зелені Свята, або П'ятидесятниця, — перше за чергою літнє свято. За християнською легендою — це пам'ятка Зіслання Святого Духа на апостолів на початку Христової Церкви. Ці свята так і зберегли свою дохристиянську назву — "Зелені". В це свято "маїли" (заквітчували, клечали) хати, церкви та господарські будівлі.

Купала — в своїй основі хліборобське свято — справлялося на початку жнив. Після запровадження християнства воно локалізувалося і з'єдналося зі святом Іоанна Хрестителя — Предтечі Христового (24 червня за ст. календарем), перебравши від нього чимало християнських рис. В уяві наших давніх предків це був святковий і чудодійний час. Предки вірили, що в цей день "сонце в воді купається", отже й вода мала очищувальну силу. Таку ж силу мав і вогонь. Тому хлопці та дівчата розводили вогнища і стрибали через них.

Свято Петра й Павла (29 червня за ст. календарем). За народними обрядами українці доби держави Київської Русі виступали як ратаї, головна господарська роль у чому відводилась Петру. Він "зажинав" жито і був сторожем поля, врожаю і бджільного вжитку. Він же орав поле на озимину. День святого Петра вважався дуже великим святом. Тому всі хати чепурили, а прийшовши з церкви, розговлялися. У Петрівку обов'язково відбувалися "ярмарки на дівчат".

Жниварські звичаї та обряди групувалися навколо трьох свят: св. Іллі, Маковея та Спаса, що після запровадження християнства перебрали на себе ролі Велеса й Перуна. З особою св. Іллі (20 липня за ст. календарем) пов'язувалася віра в опікунський вплив цього святого на достигання урожаю. Дуже великий тут був вплив церкви й духовенства, що намагалися використати старі поганські обряди або ж пристосувати їх до церковних святкувань.

Своєрідною рисою українського язичництва було "оживлення" природних стихій: божественністю наділялись всі предмети і явища реальної дійсності. Підтвердженням цьому служить теологічна концепція літопису "Повість врем'яних літ".

Один з літописців, як відомо, всупереч євангелістській вимозі не любити світу і того, що в світі, довіряє весь світ управлінню ангелів. Ангели, міркує він, приставлені до будь-якої "тварі": є ангели хмар і темряви, снігу і грози, зими й осені, весни і літа — словом, ангели є при кожній речі, де б вона не перебувала. У кожного християнина — і в першу чергу в благовірного князя — свій ангел-хранитель. Християнські ангели у світобаченні давніх українців заступили місце язичницьких оберегів. Серед ангелів чільне місце відводиться архангелу Михаїлу, якого звичайно тлумачили як найбезпосереднішого і дійового помічника у ратних справах. Саме тому в домонгольські часи Михаїлу було присвячено багато храмів, він був обраний охоронцем Києва.

Вплив народного світобачення на розуміння християнських догматів особливо вражаюче виявився в тому, що на Русі, водночас з культом місцевих святих, який склався на ґрунті родоплемінного шанування ідолів, першорядного значення набуває культ Богородиці, в основу якого лягли слов'янські уявлення про благодійну жіночу істоту, предка українського народу — Рожаницю.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СВОЄРІДНІСТЬ ДУХОВНОГО СВІТУ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • Розділ 1. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РЕНЕСАНСУ

  • Культура Візантії VI—VIII століть — фундамент православного світу

  • Романіка: літургія та карнавал

  • Готичний стиль і схоластика

  • СВОЄРІДНІСТЬ ДУХОВНОГО СВІТУ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  • "Ярославові книжники"

  • Зародження і розвиток шкільної освіти

  • Свята Софія як духовна ідея і художній шедевр

  • Київські фрески, мозаїки, ікони

  • Народні ремесла та розваги

  • Галицько-Волинська Русь та її культура

  • Міста, княжі двори, церкви і школи XII—XIII століть

  • Освіта і література Галича і Волині

  • НОВА КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ, НОВЕМИСТЦЕТВО

  • Ідеал гармонійно розвиненої людини і нова модель освіти

  • Вершини європейського Ренесансу

  • Культурне піднесення в Україні ренесансних століть

  • "Сім вільних мистецтв" — модель української освіти

  • Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ДИНАМІЗМ НОВОГО ЧАСУ

  • Барокова Італія та Іспанія

  • Фламандське і голландське мистецтво — художні полюси XVII століття

  • Класицизм як світогляд і мистецтво героїчної громадянськості

  • Раціоналістична картина світу і людини у Просвітництві та її вплив на художню творчість

  • Мистецтво "галантної доби"

  • УКРАЇНА НА ТЕРЕНАХ ВІЙНИ ТА РОЗБУДОВИ

  • Українська барокова поетика

  • Національний варіант бароко в літературі, театрі і музиці

  • Барокова ікона, портрет, гравюра

  • Стиль архітектурних ансамблів в Україні

  • Розділ 3. ДУХОВНІ ПОШУКИ XIX ст.

  • Історичний погляд на особу і художній метод реалізму

  • Творчість імпресіоністів і постімпресіоністів та її філософська основа

  • УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ НА АВАНСЦЕНІ ПОЛІТИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ЗМІН

  • "Останній кобзар і перший великий поет..."

  • Розвиток науки і філософії в Україні XIX століття

  • Романтизм і реалізм в українському мистецтві XIX ст.

  • Розділ 4. КУЛЬТУРА НОВІТНЬОЇ ДОБИ

  • Ідеї та герої стилю модерн

  • Український модерн: неоромантична міфологія реальності

  • СТ. І ПРОБЛЕМИ ГУМАНІЗМУ

  • Авангардистський живопис: драматизм входження нового в культурний процес

  • Нові виражальні засоби в архітектурі і музиці

  • Культура як умова життєздатності нації в теорії українства на початку XX ст.

  • Творчість покоління "молодої України"

  • Український мистецький авангард

  • Політика українізації, її досягнення в освіті і науці

  • Українське мистецтво 20—30-х років: злет і трагедія

  • Українська культура другої половини XX століття

  • Розділ 5. СОЦІОКУЛЬТУРНА РЕАЛЬНІСТЬ НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ

  • СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ

  • Підтримка розвитку мистецтв

  • Театральне мистецтво.

  • Циркове мистецтво.

  • Підтримка розвитку кінематографії.

  • Охорона спадщини. Музейна справа

  • Бібліотечна справа

  • Клубна діяльність, аматорське мистецтво, традиційна культура

  • Регіональна політика. Підтримка розвитку культур етносів України

  • Мовна політика

  • Культурно-мистецька освіта. Наукове забезпечення розвитку культури

  • Міжнародне культурне співробітництво.

  • ВИСНОВКИ