Підготовка сучасного економіста передбачає не тільки засвоєння спеціальних знань, але і формування гуманістичних переконань, уявлення про світ людського буття в його цілісності, відчуття відповідальності за збереження і розвиток культури. Зараз у суспільстві дедалі виразнішою стає тенденція до панування утилітарно-раціоналістичного, технократичного мислення, що сприяє зниженню культурного рівня людей, занепаду духовних цінностей. Тому на нинішньому етапі суспільного розвитку технократична компонента освіти має врівноважуватися гуманітарною освітою.
Вивчення курсу культурології є важливим для формування гуманістичних орієнтирів майбутніх фахівців, розвитку їхнього інтелектуального та світоглядного потенціалу, залучення кожного до духовного досвіду людства. Ознайомлення зі світом людської культури, механізмами та історією її розвитку сприятиме адаптації до життя в цілісному і динамічному багатокультурному світі, зокрема, через формування навичок світоглядного діалогу, поваги та толерантності по відношенню до носіїв інших культур і систем цінностей.
Структура посібника "Основи культурології" містить три розділи. Перший з них включає найбільш складні питання теоретико-методологічних основ культурології: сутність культури та механізми її розвитку, провідні концепції культурології щодо походження, типологізації культури, класичні теорії цивілізації, схеми культурно-історичної динаміки. Значна увага приділяється таким феноменам духовної культури як релігія, мистецтво. У другому розділі розглядаються історичні етапи становлення та розвитку культури від первісної епохи до сьогодення, котрі аналізуються крізь призму базових ціннісно-світоглядних орієнтирів людини. Третій розділ присвячений розгляду релігії в її історичному розвитку, а також, враховуючи економічний профіль підготовки фахівців, - впливу духовно-релігійних традицій та цінностей на господарське життя, характеристиці соціокультурних вимірів економіки.
З метою найбільш ефективної організації самостійної роботи студентів до кожної теми включені питання для самоконтролю, плани семінарських занять, завдання для самостійної роботи, тематика рефератів та доповідей. Додається глосарій основних культурологічних понять.
Для здійснення поточного та підсумкового контролю роботи студентів у представленому посібнику пропонується значна кількість тестів різноманітного змісту і структури, що охоплюють усі теми курсу. Тести в залежності від їх складності скомпоновані у чотири рівні.
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КУЛЬТУРОЛОГІЇ
Тема 1. КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК ГАЛУЗЬ НАУКОВОГО ЗНАННЯ
Зміст теми
• 1.1. Історія становлення культурологічної думки.
• 1.2. Основні культурологічні категорії.
• 1.3. Поліфункціональність культури.
• 1.4. Культурна типологія та її основні варіанти.
Історія становлення культурологічної думки
У системі сучасного наукового знання культурологія належить до кола гуманітарних наук. Культурологія як спеціальна наукова дисципліна склалася тільки у ХХ столітті. Однак протягом тривалого часу (а особливо з кінця XVIII століття) різні гуманітарні науки, як ті, що мали давню історію, так і ті, що тільки-но виокремлювалися в Новий час як самостійні сфери наукової рефлексії, розробляли широкий спектр специфічно культурологічної проблематики. Ідеї й концепції, висунуті й обґрунтовані представниками різних наукових традицій протягом попередніх століть, утворили історичний фундамент сучасної культурології. Формування культурології як науки пов'язано, перш за все, з багатими традиціями європейської історії філософії.
Перші роздуми про культуру належать ще давнім грекам. Давньогрецькі історики вже принаймні з VІ-ІVстоліть до н.е. починають цікавитися записами і розповідями мандрівників, купців, учасників військових походів та посольств. Так, ще грецькому історикові Геродоту належать перші розгорнуті описи країн та народів відомого йому світу, їх повсякденного життя, звичаїв та вірувань, їх політичного устрою. Звісно, що тут ще не йшлося про систематичний та послідовний опис культур. Рівень наукового мислення ще не дає змоги належним чином відокремити справжні знання від вигадок та міфологічних уявлень, але тут маємо багато цікавих спостережень, нагромаджений великий історико-культурний матеріал.
У той же час грецькі філософи вже говорили про існування особливого, створеного людиною світу, який є незалежним від світу природи, тобто розрізняли природу - "фюсис" і людські установлення - "номос". При цьому греки не лише відрізняли культуру від природи, а й прагнули теоретично обґрунтували спосіб життя, в основі якого була установка на самовизначення і "автаркію" - свободу і самостійність індивіда, який здатний, спираючись на розум, "жити за природою". Давні греки ще не мали терміну "культура" і використовували термін "пайдея" - формування людини. Мислителі Давнього Риму зробили наступний крок у розвитку культурологічного вчення. Вони ввели сам термін "культура" та сформулювали ідею про взаємозв'язок між процесами культурного розвитку і вихованням людини. У подальшому, з поширенням контактів еллі-но-римської цивілізації з різними країнами внаслідок військової експансії та торговельних відносин, античні історики продовжують традицію висвітлення різних культур. Знання інших культур мало неабияке практичне значення для державних утворень імперського типу, оскільки управління іншими народами передбачає достовірні уявлення про їх соціальний устрій, вірування, звичаї.
Середньовіччя дещо втрачає традицію об'єктивного висвітлення інших культур, оскільки на перший план виходить міфологізований опис чужих народів, що перебувають поза межами християнського світу. Хрестоносцям, що йшли звільняти Гроб Господній, важливо було підкорити країни ісламу та запроваджувати власні порядки, не звертаючи уваги на специфічну культуру аборигенів. Але розвиток торгівлі та потреба в політичних контактах стимулювали мандрування на Схід, і у звітах Марко Поло, Афанасія Нікітіна та інших мандрівників ми бачимо багато цікавих відомостей про культуру інших країн.
Значні досягнення в осмисленні культури належать гуманістам епохи Відродження. Саме вони прагнули визначити ідеал культурної людини та обґрунтувати ідею культурної наступності. Послідовниками ренесансних гуманістів стали філософи Нового часу, які поставили питання про критерії культурного прогресу, досліджуючи зв'язок між культурою і наукою. З відкриттям Америки та морського шляху до Індії знання про культури народів світу почало зростати великими темпами. До військово-політичної та торговельної експансії країн Європи як чинників, що стимулювали зростання культурологічних знань, додається інтенсивна місіонерська діяльність католицької церкви, зацікавленої в поширенні свого впливу серед інших народів.
Але ні в Античні часи, ні в епоху Відродження, ні в Новий час проблеми культури не розглядалися як самостійна сфера наукового дослідження. Це було зумовлено як низкою світоглядних факторів, так і недостатнім рівнем розвитку знань про світ та людину в цілому. Тільки після критичного переосмислення європейськими просвітителями культурної спадщини попередніх історичних епох відбулося усвідомлення того, що вивчення культури є однією із найважливіших проблем наукового знання. З кінця XVIII ст. зростає потяг учених ряду європейських країн до вивчення власної народної культури у зв'язку з розвитком націй та формуванням національної свідомості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи культурології» автора Сандюк Л.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Передмова“ на сторінці 1. Приємного читання.
