Отже, початок становлення культурології припадає саме на епоху Просвітництва, коли культуру було визначено як особливу соціальну сферу, а поняття "культура" отримало статус однієї із основних категорій філософії історії. Вольтер, Тюрго, Кондорсе пов'язали проблеми культури з освіченістю і вихованістю людини. При цьому культурність, цивілізованість Європи протиставлялась "дикості", "варварству" первісних народів. Тим самим закладались основи лінійного розуміння розвитку культури, коли Європа розглядалась як взірець для інших народів, незважаючи на те, що одночасно лунали і заклики "повернутися назад до природи" (Ж.-Ж. Руссо).
У цей же час було розроблено перші культурологічні концепції, у межах яких було визначено коло основних проблем та напрямки досліджень майбутньої теорії культури. Насамперед, це проблеми співвідношення культури і цивілізації, кризи культури, питання щодо структурних елементів культури, діалогу різних культур.
Кінець ХУІІІ століття стає визначальним для становлення культурологічної теорії - саме в цей період проблеми культурного розвитку набувають особливого звучання в контексті філософських досліджень. Філософи почали розглядати культуру як особливу структурну цілісність, що визначає суспільство з точки зору його духовного потенціалу. Значне місце, зокрема в німецькій класичній філософії, набуває ідея розуму як підґрунтя культури. Саме в такому контексті розглядали культуру Гердер, Кант, Шеллінг, Гегель.
У XIX ст. обсяг нагромаджених знань про культуру досяг такого рівня, коли стало необхідним їх теоретичне оформлення згідно з вимогами наукового мислення. Починають виникати перші концепції культури, що пояснюють її формування, механізми її функціонування, позначаючи ту межу, коли можна говорити про культурологію як науку. Суттєвий внесок в осмислення феномену культури зробили представники різних філософських шкіл, зокрема - марксизму, "філософії життя". Завдяки роботам А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, К. Маркса культуру почали розглядати як особливий феномен, що характеризується власними законами розвитку. Ф. Ніцше відкриває за аполонівським світом міри і гармонії хаотичний і безмірний світ діонісійський. Саме в цей час сформувався новий напрямок досліджень - філософія культури.
Нового звучання культурологічна проблематика набула на зламі ХІХ-ХХ століть, коли людство вперше відчуло реальну загрозу власному існуванню на Землі. Сучасне розуміння культури складається як осмислення кризи культури, неможливості гармонії людини і природи. Відбувається відмова від пошуку раціональних підстав цієї гармонії.
Після завершення Другої світової війни стало очевидним, що міжнародне співтовариство повинно вирішити ряд глобальних проблем, які впливають на життєві інтереси всього людства в цілому:
• збереження і зміцнення миру, запобігання загрози війни із застосуванням зброї масового знищення;
• подолання екологічної кризи, пов'язаної з катастрофічними наслідками людської діяльності;
• установлення справедливого порядку в економічних відносинах між народами;
• забезпечення збалансованого зростання народонаселення;
• захист здоров'я людей від особливо небезпечних масових захворювань і від негативних наслідків науково-технічного прогресу;
• забезпечення зростаючих потреб світового господарства в енергії і природних ресурсах тощо.
В умовах глобалізації сучасного світу, що передбачає активні контакти між представниками різних культур і релігій, виникають проблеми можливого нерозуміння та несприйняття інших культурних цінностей. Зокрема, можливі прояви етичного релятивізму, що призводить до втрати основних загальнолюдських цінностей та норм культури. Розвиток сучасної цивілізації породжує такі явища, як руйнування традиційного укладу життя; кризу особистості, що життєво дезорієнтує поведінку людини і формує деструктивні моделі поведінки (насилля, наркоманія тощо); появу та розповсюдження феномену масової культури. В цих умовах відбувається пошук механізмів адаптації людини до світу, що став техногенним та інформаційно перенасиченим, загрозливим та ворожим людині.
Усі ці прояви соціального життя ХХ століття зосередили увагу науковців на пошуку конструктивних шляхів збереження та розвитку культури. Вирішення цих проблем виявилося неможливим без спеціальної галузі культурологічного знання, яке сприяло б процесам визначеності людини в сучасному світі, розкривало б причетність людини до перебігу історичних подій та традицій минулих епох, пропонувало б їй адекватні уявлення про цінності та норми культурного буття. Це і зумовило появу нової сучасної наукової дисципліни - культурології, яка носить і практичний характер, сприяючи формуванню таких соціокультурних орієнтацій людського буття, які б забезпечили подальший розвиток та збереження культурної реальності.
Культурологія, виступаючи як особлива галузь гуманітарного знання, характеризується багатоплановістю і синтезує в собі результати досліджень різних сфер культури, зокрема етнографії (від грець. в^пис-в - плем'я, народ) - науки, що вивчає культуру та побут народів світу, окремих племен. Значні успіхи цієї науки наприкінці ХІХ - початку ХХ століття, накопичення численних даних про різні культури неєвропейських народів стали також важливим чинником появи культурології.
Сама етнографія як наука починалась у ХІХ столітті із вивчення малих безписьменних та доіндустріальних суспільств, іменованих примітивними у протиставленні їх цивілізованому світу. Перший професійний етнографічний опис - "Ліга ірокезів" належав американському історику та етнографу Льюісу Генрі Моргану (1818-1881), який детально описував політичне життя, ритуали, матеріальну культуру ірокезів та їх культурні контакти з білим населенням. Велике значення мали також дослідження американського лінгвіста, етнографа та антрополога Франца Боаса (18581942), який вивчав культуру індіанців і ескімосів та англійського етнографа та соціолога Броніслава Малиновського (1884-1942); вони наполягали на ретельному вивченні специфіки окремих культур. Малиновський вважав культуру універсальним феноменом, стверджуючи, що культури принципово порівнянні і що їх порівняльний аналіз дозволяє відкрити універсальні культурні закономірності. Він надавав великого значення збиранню емпіричного матеріалу в "польових" умовах з метою зрозуміти чужу культуру, побачити її із середини, очима людини, що живе в цій культурі. Серед видатних етнографів слід відзначити також російського вченого М. М. Міклухо-Маклая (1846-1888), який вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії, Океанії, в тому числі папуасів Нової Гвінеї, виступаючи проти расизму і колоніалізму.
Саме етнографи виступили серйозними противниками європоцентризму, криза якого стала ще одним важливим чинником виникнення культурології. Європоцентризм - це світоглядна установка, відповідно до якої Європа із властивим їй духовним укладом є центром світової культури і цивілізації, зразком для всіх інших народів. Згідно з європоцентристською точкою зору, Європа, Захід з їх історією, політикою, культурою, мистецтвом являють собою єдину і безумовну цінність, яка протистоїть "неправильності" і "нерозвиненості" східного світу.
Сам термін "культурологія" був запропонований у 1949 році видатним американським антропологом Леслі Уайтом (1900-1975) для позначення нової наукової дисципліни як самостійної науки в комплексі соціальних наук. Культурологія є інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства. Міждисциплінарний простір можна вважати особливою ознакою культурології. Саме її міжнаукові зв'язки значно розширили дослідницькі можливості гуманітарної теорії. Культурологія знаходиться в процесі становлення та оновлення теоретичних концепцій відповідно до змін, що відбуваються з культурою та окремими її сферами.
Отже, культурологія - філософська дисципліна, що вивчає найбільш загальні закони буття культури як способу життя людини в його цілісності; це система знань, які стосуються закономірностей існування та розвитку культури - її структури, динаміки і взаємодії основних елементів (традицій, норм, цінностей, соціальних інститутів), а також основних етапів її розвитку.
Предмет культурології - дослідження феномену культури як історично-соціального досвіду людей, що втілюється в специфічних нормах, законах та рисах їх діяльності, транслюється від покоління до покоління у вигляді ціннісних орієнтацій та ідеалів, інтерпретується в "культурних текстах" філософії, релігії, мистецтві, праві.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи культурології» автора Сандюк Л.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Передмова“ на сторінці 2. Приємного читання.
