Розділ «Вступ»

- у спілкуванні різних культур (культури Заходу і Сходу і далі - Античності, Середніх віків, Нового часу... сходяться і вперше породжуються в пункті свого початку);

- у граничних моральних перипетіях.

Так наростає новий всезагальний соціум - соціум культури - особлива, чимось близька до полісної соціальність, точніше, форма вільного спілкування людей у силовому полі культури, діалогу культур".

У своїх граничних виявах мислення сучасної людини - як у гуманітарній, так і в природничій, технічній сферах - з невідворотністю звертається до власних основ, які завжди вкорінені у певних історико-культурних феноменах. Виявляється нагальність переформулювання вихідних теоретичних понять. У найвищих пунктах свого розвитку сучасна наука рухається через суперечливе зіставлення старих і нових ідеалізацій (принцип відповідності, додатковості та ін.), коли вершинні досягнення попередніх етапів наукової еволюції вступають у діалогічне спілкування між собою - не "знімаються", а обумовлюють одне одного і формулюють нове знання "на межах" принципово різних підходів до явищ, що досліджуються (вивчаються). У XX ст. навіть ціннісні та духовні спектри різних форм культури концентруються в одному культурному просторі, в одній свідомості, вимагаючи від людини постійного духовного співвіднесення, глибинного сперечання у перетині неперехідних "пунктів подиву" й "одвічних проблем буття". У цьому діалозі різних культурних сенсів буття розкривається сутність сучасного наукового поняття, сучасної логіки мислення. В умовах науково-технічної, інформаційної революції першочерговою справою людини - організатора й учасника виробничих процесів, стає докорінна культурна видозміна провідних форм власної діяльності та мислення. Таким чином, у граничній перспективі процесів автоматизації та комп'ютеризації витворюється новий за природою "соціум культури", в якому житиме і прийдешня генерація українців.

Розробка теорії культури привертає увагу до проблеми внутрішнього діалогізму української національної культури. Варто з'ясувати, як у формуванні та розвитку культури українського народу схрещувалися місцеві традиції й різноманітні культурні впливи, якою мірою ці впливи були лише виявом залучення Русі-України до кола світової цивілізації, а де вони зумовлювали внутрішню структуру української культури, неповторне поєднання її сторін та елементів. Історична спадкоємність і водночас "незнятість" культур репрезентовані в культурі України. Ця поліфонія має відтворюватися та актуалізовуватися у цьому виданні.

Для усвідомлення закономірностей історичного розвитку української культури потрібно розглядати її як цілісний феномен, що, незважаючи на внутрішні протилежності, утворює неподільну єдність. Розробляючи науково обґрунтовану концепцію національної культури, ми не тільки маємо мислити категоріями конкретної наукової дисципліни або галузі мистецтва, а й усвідомлювати українську культуру як систему. Як зазначає відомий літературознавець і культуролог І. Дзюба, "всяка національна культура може існувати лише як система, лише в своїй цілісності, і діалектика цієї цілісності полягає втому, що хоча національна культура конкретно реалізується в розвитку окремих своїх галузей, окремих видів, жанрів мистецтва, однак тільки наявність і усвідомлення феномену національної культури як цілого є головним Генератором енергії і життя всіх окремих галузей, видів, жанрів. Є феномен національної культури та його усвідомлення - є і гарантія незупинного розвитку всіх її аспектів. Нема його чи втрачається його усвідомлення - заглухнуть, занидіють і ті ділянки, які ще культивуються".

Культура як комплекс духовних цінностей є результатом творення усіх соціальних груп народу. Однак одна соціальна група - інтелігенція - більш професійна, творча частина населення. Інші групи не мають такої професійної основи творення духовних цінностей. Культурні цінності, створені інтелігенцією, зростають з кожним століттям, десятиліттям. Це не означає, що народні маси не беруть участі в розвитку культури, але їхня участь є опосередкованою.

Розгляд української культури як цілого в її історичній динаміці, в контексті світової культури та цивілізації - одне з найважливіших завдань історико-культурологічної науки сьогодні.