Розділ IV. АФРИКАНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ РЕГІОН. КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ АФРИКИ

Історія світової культури


1. Особливості формування культури Чорної Африки



2. Перші державні утворення Західної Африки


Виникнення державності у народів Судану вже в давні часи — факт загальновизнаний. Найзначнішими в історії цієї культурної зони були держави Гана, Малі, Сон гай, міста-держави хауса й Канем-Борну.

Гана — найдавніша з держав Судану. Вона виникла в III—IV століттях нашої ери, у VII — це вже ціла імперія, а на початок IX століття вона охоплює значну територію з центром між верхів'ями Сенегалу й Нігеру. Протягом кількох віків столицею імперії було місто Кумбі-Сале, або Гана. Могутність імперії забезпечувалася її природними багатствами, передусім золотом, а також військовою перевагою над сусідніми народами. Основними заняттями населення стали землеробство та скотарство; певного рівня розвитку досягли ремесла, передусім ткацьке, була запроваджена обробка металу. Важливу роль відігравала торгівля з народами Північної Африки золотом, слоновими бивнями й невільниками, яких брали в полон під час експедицій у південні райони. В цей час імперія Гана — "країна золота" — стала однією з основних цілей арабських торгових караванів. До Гани ж завозилися сіль, сандалове дерево, скляні буси, мідні прикраси всіх видів і форм.

* Зіндж — назва узбережжя Східної Африки між Могадішо й Софалою, згадана вперше в перському написі від 293 року.

Існує припущення, що розквіт суспільного устрою на цих територіях пов'язаний з появою тут у III—IV століттях нашої ери частини берберських племен, розбитих римлянами. Очевидно, що берберська військова знать змогла використати з вигодою для себе процес централізації, формування племінних союзів, який відбувався тут на зламі ер. Панування берберів, що змішалися з місцевим населенням, тривало до 770 року, коли владу захопили представники африканського народу сонінке.

Арабський географ Ібн Хаукал у X столітті описав деякі з місцевих звичаїв, що вразили його. Наприклад, він особисто був свідком судової справи, коли боржникові було визначено сплатити 42 000 динарів*. Інший географ XI століття ал-Бакрі залишив опис столиці держави. Місто мало "арабську" частину. В частині міста, оточеній могутнім валом, був побудований палац правителя, мечеть для гостей-мусульман та "хатини з круглими дахами", в яких жили прості люди. Всі будови зводилися "з каменю та деревини акацій". Навкруги було багато колодязів і городів, де вирощувалися овочі. Про придворні шати й звичаї жителів ал-Бакрі писав: "Ніхто з єдиновірців царя не одягає зшиту одежу, крім нього самого і спадкоємця престолу, сина його сестри. Інші люди вдягаються в бавовняні, шовкові чи парчові пов'язки в залежності від достатку. Чоловіки, всі без винятку, голять бороди, жінки вибривають голови.

...Про царську аудієнцію сповіщають барабанним боєм. Барабан, що називається "даба", — це довгий порожнистий шматок дерева. Наближаючись до царя, його єдиновірці падають на коліна й посипають голови пилом. Таке їхнє привітання царю".

Цей опис містить свідчення про збереження в суспільстві Гани рис племінного патріархального укладу, материнського права. Єдність території держави трималася на досить хиткій васальній залежності, часто примусовій. У 1076 році столиця Кумбі-Сале, де проживали понад ЗО 000 жителів, була зруйнована військами Альморавідів**. Правителі Гани були вимушені сповідувати іслам. Держава Гана остаточно втратила незалежність після її підкорення Малі в другій чверті XIII століття.

Малі — велика середньовічна держава народу мандінго,

* Динар — золота монета вагою від 3,0 до 4,5 грамів.

** Альморавіди - берберська династія, що правила в Північній Африці в 1050-1146 роках.

що існувала в XIII—XVII століттях у Західному Судані на території сучасних Малі й Гвінеї. В IX—XI століттях Малі васально залежала від Гани, наприкінці XI століття вона добилася самостійності. Історія цієї сильної імперії починається з правління видатного полководця Сундіати Кейта (1230—1255 рр.). Столицею стало місто Ніані. Розквіт держави припадає на кінець XIII — першу половину XIV століття. На заході вона межувала із Сенегалом, на сході — з нинішньою Нігерією. Успіх Сундіати був забезпечений розумним використанням привілеїв у торгівлі, чіткою системою експлуатації та дієздатними збройними силами.

Вершиною розквіту імперії Малі стало правління Муси І (1307—1332 рр.). Муса приголомшив увесь ісламський світ, коли в 1324 році здійснив паломництво до мусульманських святинь. Під час подорожі його постійно оточувало більш як 500 рабів. Жебракам Мекки Муса розкидав 20 000 шматочків золота. В Каїрі його щедрість так понизила курс золота, що він досяг попереднього рівня тільки через кілька років. Правителі Малі приймали арабських учених і художників. Як велика* імперія Малі була відома Європі. Згадується, наприклад, про те, що сюди був запрошений архітектор з далекої Андалузії. На так званій Каталонській мапі, яка датується 1375 роком, художник зобразив Мусу на європейський манер: в одній руці скіпетр, в іншій — великий самородок золота.

Економіка Малі, крім золота, спиралася ще й на продуктивне землеробство, вирощування бавовни, виробництво бавовняних тканин, видобуток значної кількості міді і, звичайно, торгівлю. Зросло значення як торгового центру на березі Нігеру поселення Томбукту, яке стали називати "ворітьми до Сахари", "королем пустелі", "місцем зустрічі тих, хто мандрує на пірогах і на верблюдах". Місто стало резиденцією правителів (мадугу). З півдня на пірогах доставляли слонову кістку, золото, чорне дерево та екзотичних африканських тварин; з півночі каравани верблюдів привозили на ринки Томбукту венеціанські перли, дамаські мечі, тканини, зброю та інші товари з Марокко, Алжиру, Єгипту, Тріполітанії, Європи. Сюди переганяли табуни породистих скакунів. Для місцевих красунь везли чудові прикраси — мушлі з Мальдівських островів. У самому Томбукту часом працювало більше ста майстерень різьбярів по сандаловому дереву.

З імперії Малі вивозили й одежу, особливо славилися

бубу — Довгі чоловічі чи жіночі сорочки, прикрашені схожими на магічні письмена вишитими візерунками. Бубу мали попит навіть в Іспанії, де андалузькі маври переймали елементи з техніки та узори в майстрів вишивки з Малі.

В цей час Томбукту стає й релігійним та інтелектуальним центром Західного Судану. В XIV столітті тут був розташований значний науковий центр ісламу — університет Санкаре, де студенти з різних країн вивчали Коран, філософію, літературу. Мечеть Санкаре, збудована в XIII столітті (збереглася й до наших часів), була скопійована її зодчим Ель-Акібом по довжині й ширині зі стародавнього святилища Кааба. Обтічна пірамідальна башта надає мечеті зовнішнього вигляду фортеці. Крім університету, діяло також близько 150 мусульманських шкіл. "Сіль привозять із півночі, — говорить давня суданська мудрість, — золото — з півдня, гроші — з країн, населених білими людьми, але божі слова, мудрість учених, історії та захоплюючі оповіді можна знайти тільки в Томбукту".

У XV столітті імперія Малі занепадає.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія світової культури» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ IV. АФРИКАНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ РЕГІОН. КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ АФРИКИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВІД АВТОРА

  • Розділ I. АРАБО-МУСУЛЬМАНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ РЕГІОН

  • Розділ II. ДАЛЕКОСХІДНИЙ ЇЇ КУЛЬТУРНИЙ РЕГІОН

  • Розділ ІІІ. КУЛЬТУРА ІНДІЇ

  • Розділ IV. АФРИКАНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ РЕГІОН. КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ АФРИКИ
  • Розділ V. КУЛЬТУРА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

  • 4. Культура Латинської Америки колоніального періоду й проблема культурного синтезу

  • 5. Культура Латинської Америки доби національно-визвольної боротьби й буржуазних революцій та формування національних культур латиноамериканського регіону

  • Розділ VI. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ РЕГІОН

  • Розділ VII КУЛЬТУРА ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКОГО РЕГІОНУ

  • Розділ VIII. КУЛЬТУРА СЛОВ'ЯН. УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИХ ДОЛЬ СЛОВ'ЯНСТВА

  • 2. Культура й самосвідомість східних слов'ян: Київська Русь (ІХ-ХІІІ ст.)

  • 3. Культурно-історичні відносини України з південно-західним слов'янством

  • 4. Школа й наука в українській духовності. Слов'янські культурні зв'язки (ХVІІ-ХVШ ст.)

  • 5. Культура Білорусі

  • 6. Особливості генези культури західних слов'яні

  • 7. Становлення культури південних слов'ян

  • Рекомендована література