Розділ VIII. КУЛЬТУРА СЛОВ'ЯН. УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИХ ДОЛЬ СЛОВ'ЯНСТВА

1. Культура слов'ян у системі історико-теоретичних знань

Слов'янознавство як система культурологічних та історичних досліджень

Слов'янська міфологія

Одним із найбагатших і найколоритніших джерел, за яким можна вивчати культуру й світогляд давніх слов'ян] є міфологія, перекази й легенди минувшини слов'ян. Завдяки міфології ми дізнаємося про глибинні витоки духовності й вірувань наших предків. У зверненні до слов'янської міфології не можна не зважати на драматизм її історії, оскільки у своїй ранній язичницькій (поганській) формі] після прийняття християнства, вона зазнавала всіляких втрат, утисків як недостойна християнина поганська віра, проте перехоплювалась і її атрибутика.

Через недостатню збереженість, як правило, лише в пам'яті та звичаях, багато що зі слов'янської міфології втрачено або трансформовано. І все ж залишилися пам'ятники (скульптура Світовита, наприклад), капища язичницьких жертовників, символи та знаки в ужитковому мистецтві, вишивках, ритуалах і святах.

Саме слов'янська міфологія найсуттєвішими своїми елементами ввійшла в так званий синкретизм культури, де поступово втрачались її релігійно-світоглядні ознаки у своєму первинному значенні й натомість виступала на перше місце ритуально-естетична, суто духовно-творча функція народної життєдайної фантазії й звичаїв. Язичницька міфологія, таким чином, зближувалася з християнськими міфологічними сюжетами, оскільки в одному й у другому випадку основою світобачення була віра.

Філософсько-естетичций, земний, астральний зміст міфологічної світоглядності слов'ян бере свій початок із далеких дохристиянських часів. Перебіг років і зміни, близькість животворної (грізної й водночас сонцедарної) природи породжували фантастичні уявлення та їхні персоніфікації, які зумовлювали подібність міфологічних сюжетів багатьох народів. Тут матимуть місце як міграційний вплив світових ідей і понять, так і спорідненість першоджерел.

Міфологія слов'ян, як і всі ті міфи світу, котрі збереглися до сьогодення, живе у своїх кількох часових вимірах. Відомо, що деякі зі слов'янських міфів (чи їхні прообрази) створювалися в незапам'ятні часи, вони мають свою прадавню історію та об'єднують первинні пояснення загадковості походження й сутності світу. І це перший часовий вимір. Другий — пов'язаний з осмисленням та осягненням слов'янської міфології як елемента неперехідної культури, причому в контексті всього світового міфотворення.

Слов'янська міфологія — феномен тисячолітнього здобутку духу й творчої уяви. В ньому виразно проглядає спільна світоглядна основа. І саме це відповідало утвердженню ідеї спільності всеслов'янських культурно-історичних коренів. Міфологічні образи як уособлення живих сил природи, утворюючи язичницький пантеон богів, перебували4 у своїй ієрархічній зумовленості. На це звертається увага в "Енциклопедичному словнику" Брокгауза — Єфрона, де робиться порівняння з аналогічними персоніфікаціями божеств інших народів світу. В названому енциклопедичному виданні, зокрема, зазначається, що релігія слов'ян складалася з обожнення сил природи й культу предків. Єдиним вищим богом — творцем блискавок у індусів був Індра, у греків — Зевс, у римлян — Юпітер, у германців — Тор, у литовців — Перкунас, у слов'ян — ПерунК

Поняття про бога-громовержця зливалось у слов'ян із поняттям неба взагалі, уподібнення якого припускається зі Сварогом. Інші ж вищі боги вважалися синами Сварога — сварожичами — символами сонця й вогню. Сонце обожнювалося в уособленні Дажбога, а також Хорса. Охоронець отар Велес (Волос) спершу також був сонячним богом. Усі ці слов'янські боги походять із давніх міфічних переказів, легенд, зазнаючи нерідко місцевих трансформацій у своєму зовнішньому вигляді та іменах. Так, у балтійських слов'ян вищим богом вважався Святовит, до нього уподібнювався Триглав — ідол, якому поклонялися в Щеціні, а також на Волині. Міфологізм поєднується з фольклорно-пісенним поясненням темних і світлих сил природи, інших протистоянь — "життя зі смертю, Білого з Чорнобогом"2.

Візантійський письменник IV століття Прокопій у своїй праці про війну з готами звертається й до слов'янської міфології, вказуючи, що для неї властивою була "віра в одного Бога — творця блискавок, який панує над усіма і якому приносять V. жертву биків та виконують інші священні обряди". З цього приводу сучасний дослідник М. Симчишин зауважує: "І хоч, за Прокопієм, анти практикували монотеїзм, та все ж таки основою дохристиянської релігії слов'янських племен був поганський політеїзм, тобто

1. Брокгауз Ф. А., Ефрон И. А. Знциклопедический словарь. Санкт-Петербург, 1890. Т. 59. С. 315.

2. Там само.

багатобожжя, яке являло собою наверстування різних вірувань дослов'янської епохи. Найдавнішими з них були пережитки тотемізму"1.

Мали місце й прояви системності та впорядкованості пантеону слов'янських богів. За княжої дохристиянської доби в Київській Русі перше місце посідав Перун — бог грому й блискавок. Цього кумира (ідола) за велінням князя Володимира було поставлено на першому місці на узгір'ї в Берестові, поблизу Києва, перед княжим двірцем. За описом очевидців і сучасників, статуя була дерев'яною із золотими вусами. В договорі з греками Русь завіряла (клялася) на Перуна і ще Велеса (Волоса) — бога скотарства, багатства, добра, торгівлі, а також бога музики й співу (на зразок Аполлона з грецької міфології).

Усвідомлення того, що слов'янська міфологія є величезним духовним скарбом нарівні з іншими вищими цінностями культурної спадщини й що вона потребує якнайретельнішого дослідження, припадає десь на початок — середину минулого століття. Знаменно, що саме цей період характеризується не лише інтенсивним прагненням до національної незалежності, а й самоусвідомленням себе кожним слов'янським народом як етносу в історичній пам'яті, у створеній на той час національній літературі, фольклорних та етнографічних традиціях, у пошуках прадавніх джерел своєї духовності.

Міфологія наблизилася в часі й стала незаперечним свідком минувшини, що ще не згасла у своїй духовно-творчій красі, естетизмі як сама реальність. Назвемо хоча б декілька праць на матеріалах збирання й вивчення міфології, які вийшли майже одночасно: /. Касторський. "Начер-тательная словянская мифология" (1841 р.); М. Костомаров. "Слов'янська міфологія" (1847р.); І. Срезневський. "Святилища і обряди язичницького богослужіння давніх слов'ян" (1846 р.); К. Ербен. "О словянской мифологии" (1857р.). Праці П. Шафарика, Я. Коллара, В. Стефановича, Я. Головаць-кого розширювали час і ареал стосовно давнини та етнічної самовизначеності слов'янської міфології.

Міфологія утримувала в собі цінну інформацію не лише про вірування прадавніх слов'янських племен, а й ту, яка наближалася до потреб сучасності завдяки своєму моральному, художньо-поетичному, філософсько-світоглядному,

1. Симчишин Мирослав. Тисяча років української культури: Історичний огляд культурного процесу. Київ, 1993. С. 21.