Розділ ІІІ. КУЛЬТУРА ІНДІЇ

Особливо розквітла індійська культура мусульманських часів за правління Великих Моголів. Мир і спокій запанували на більшості територій країни, що сприяло добробутові та процвітанню Індії. Могольська культура не була ані суто індійською, ані суто мусульманською. Якщо попередники намагалися ствердити мусульманську культуру шляхом пригноблення індійської, то Моголи сприяли синтезові обох культур. Особливо значних успіхів досяг у цьому Акбар. Правовірні мусульманські правителі забороняли музику, живопис, зате високоосвічені Моголи, що орієнтувалися на культурні стандарти таких країн, як Персія, відродили багато культурних сфер Індії. Знаючи й поціновуючи розкіш, вони сприяли дальшому розвиткові індійської ремісницької майстерності, витонченим мистецтвам. При могольському дворі відроджувалися музика, живопис. Могольські правителі багато зробили на ниві архітектури. Незліченні багатства могольських імператорів давали їм змогу зводити унікальні споруди, будувати нові міста, як наприклад, нова столиця за Акбара — Фатихпур Сікрі. Популярним стало закладання величезних садів у містах. Могольські сади - найвищий рівень садівництва тих часів з оригінальними технічними рішеннями щодо зрошення й створення штучних водоспадів.

Могольські правителі підтримували розвиток науки, літератури, освіти. В Індії з'являються такі літературні жанри, як історичні твори, біографії, листи. За часів мо-гольського правління відчувається прогрес освіченості. Могольська знать і вищі класи індійського суспільства наслідували приклад освічених правителів. Сприяння освіті було не стільки політичною, державною справою, скільки релігійним обов'язком. Тому саме релігійна інституція брала на себе організацію освіти. Так, при кожній мечеті були початкові школи — мактаби. Продовжувалась освіта в медресе (вищій теологічній школі). Основними предметами тут були теологія, математика, фізика. Викладання здійснювалося арабською мовою, яка вже з XIII століття стала мертвою, але залишилася мовою освіти. Перська ж була мовою спілкування культурної еліти. Поряд існували школи, де вивчався санскрит і викладання велося іншими мовами народів Індії. Найвідоміші центри освіти діяли в Агрі, Лахарі, Фтишпур Сікрі. Знаменита Ібадат Хане в Сікрі була місцем, де за правління Акбара працювали видатні вчені різних національностей.

Як бачимо, попри політичне підкорення, Індія, її культура залишилися живими й плідними. Переймаючи багато впливів, індійська культура зберегла свій самобутній характер і дух.

7. Культура Індії за часів британського правління

Індійська культура періоду мусульманського завоювання позначена життєвістю й плодотворністю завдяки, зокрема, розумному правлінню Моголів. Акбар, перший із чотирьох могольських імператорів, зорієнтувавсь у своїй політиці на повну релігійну терпимість і культурний синтез. Усі утиски та обмеження на релігійній основі були усунені. До політичного й культурного життя залучалися індійські верхи без навернення до ісламу. Були запроваджені, за прикладом самого Акбара, міжконфесійні шлюби. Сини Акбара продовжували цю мудру політику, сприяючи не лише процвітанню своєї імперії, а й розквітові індійської культури.

Та вже правнук Акбара Аурангзеб (1659—1707 рр.) відійшов від цієї мудрої соціально-культурної лінії. Були введені обмеження на індуїстську обрядовість, привілеї при дворі мали лише правовірні мусульмани, знову запроваджувався податок на іновірців. Після майже століття рівноправності ці утиски й нововведення спровокували вибух невдоволення та опору. В Декані маратхський князь Шіваджі (1627—1680 рр.) утворив відокремлену індійську імперію із центром у місті Пуні. У Пенджабі приблизно в той же період обурені новою політикою сі юси об'єднались у міцне військове братство. Після смерті Ауранг-зеба могольська імперія опинилася на межі краху. В політичному відношенні XVIII століття для Індії було часом відновлення своєї політично-культурної незалежності. Втім поки це відбулося, минуло не одне темне й застійне десятиліття. Так сталося, що Індія у XVIII столітті була ще більш консервативною, ніж навіть у часи перших мусульманських завоювань.

Падіння імперії Моголів призвело до анархії та збідніння. Північна Індія стала ареною пограбувань і кровопролиття. Маратхи й кочівні банди пуранів спустошували країну. На півдні велися безперервні міжусобні війни слабких правителів. Торгівля і зв'язки між районами були порушені. Культурний розвиток зупинився. Простий люд перебував у великому зубожінні. Індійська культура майже загинула. Релігія зводилася до культу, складних і безглуздих церемоній та ритуалів, численних забобонів, догматизму й морального застою. Запанували песимізм і фаталізм, що у свою чергу породжувало інертність і пасивність у народі. В цей час активізувалися нові претенденти на панування в Індії — європейські морські держави.

Європейці в Індії з'явилися ще в Середньовіччі, після того, як Васко да Ґама в 1498 році висадився в Калькутті. Протягом 150 років португальці вибудували свою торгову імперію в Індії. На початку XVII століття португальців витиснули голландці, але, не маючи особливої військової переваги, були швидко зміщені англійцями. В 1600 році для торгівлі зі східними країнами була створена англійська Ост-Індська компанія. Після перемоги над португальцями й голландцями англійцям удалося заснувати кілька своїх торгових центрів в Індії й дістати деякі торгові привілеї від Моголів. Але з 1664 року вони зіткнулися з французькою Ост-Індською компанією, що заснувала свої торговельні колонії на узбережжі Мадрасу. В середині XVIII століття Англія та Франція вступили у війну за панування в Індії. Перемігши французів на морі, англійці добилися свого визнання всіма існуючими на той час індійськими правителями. Після цього англійська Ост-Індська компанія здобула верховну владу на всій території Індії. З 1784 року індійці більше не володарювали у своїй країні, вони навіть були усунуті з державних посад. Легкість завоювання Індії англійцями — яскраве свідчення її політичного й культурного занепаду. Однак панування Ост-Індської компанії не сприяло стабілізації та порядку в країні.

Індійці сприймали своїх нових завойовників як нижчу касту, яка випадково прийшла до влади. Вони дотримувалися жорсткого ізоляціонізму й замкненості у своїх стародавніх культурних засадах. Англійці прийняли такий спосіб спілкування з корінним населенням, до якого ставилися зі зневагою й презирством. Прийшов новий завойовник, значно дальший і чужий індійцям, ніж навіть мусульманські завойовники, який приніс із собою нову агресивну культуру й безмежну технічну перевагу.

Індійська культура, що перебувала в занепаді, ще більше втратила свою життєздатність та асимілятивну силу. Приблизно від середини XVIII століття до середини XIX століття вона перебувала на найнижчому рівні свого розвитку.

Протекціоністська політика Англії у XVIII столітті та її політика вільної торгівлі в XIX столітті вкрай несприятливо позначилися на індійській промисловості й торгівлі. Економічне та культурне життя багатьох міст — колишніх культурних центрів — перебувало в занепаді. Індійські ремісники розорялися. Скуті кастовими межами, вони не мали можливості змінювати свою професію, яка не знаходила попиту в новій реальності, й були приречені на вимирання. З переміщенням суспільних центрів і міст визначні пам'ятки старовини не підтримувалися й руйнувалися, а інколи й цілеспрямовано знищувалися в ім'я утилітарних потреб, як, наприклад, була знищена мечеть в Ахмедабаді у зв'язку з будівництвом залізниці.

Англійці не намагалися взаємодіяти з культурою завойованого народу, а, навпаки, механічно насаджували на індійській землі свої культурні стандарти, свою мову, свої форми світовлаштування. Натиск зовсім відмінної цивілізації відразу ж блокував усі творчі сили індійців у царині релігії, мистецтва, пізнання, філософії. У ці важкі часи не з'явилося жодного значного твору жодною з індійських мов. Майже всі види мистецтва просто занепадали й зникали, не отримуючи матеріальної підтримки. Деякі твори мистецтва загинули через байдужість, недбалість, а подекуди й користолюбство англійців, які вивозили багато художніх цінностей за межі Індії. Серед індійців зріло відчуття приниженості, меншовартості власної культурної спроможності.

Однак присутність європейців мала й деякі позитивні результати, що виявлялися з часом у культурній ситуації підкореної Індії. Так, ще португальці до певної міри збагатили індійські мови й медичну науку. Завдяки їм в Індії було започатковане книгодрукарство й створені семінарії для підготовки індійських священиків у Вераполі та в Гоа. Португальці перетворили Індію в найбільш окатоличену країну на Сході, хіба що за винятком Філіппін. Пишність стилю португальських королів помітна в архітектурі західного узбережжя Індії. Церковна архітектура Індії, особливо в Декані — португальська. У XVIII столітті місіонерська діяльність англійців була незначною. Але вже на початку XIX століття англійські євангелісти відкрили в Індії численні місії та місіонерські школи в усіх великих містах. Швидко розросталися портові міста: Калькутта, Бомбей, Мадрас, де ще в XVII столітті були англійські форти, перші доки й християнські церкви. З XVIII століття в Індії широко будуються нові для неї споруди — заводи, ділові установи, вокзали, навчальні заклади.

Діяльність Ост-Індської компанії, що розширювалася, потребувала нових кадрів, особливо серед молодших клерків і чиновників зі знанням англійської мови. Як за часів мусульманства індійці, котрі хотіли зробити кар'єру, повинні були вивчати перську мову, так тепер вони мусили оволодіти англійською мовою. Нехтуючи небезпекою ритуального осквернення, середні верстви індійців посилали своїх синів до європейських вузів. Заможні потроху ставали по-західному освіченими людьми. Вже на початку XIX століття формувалася нова генерація індійців, озброєних західним раціоналізмом, західними науками, що відповідали потребам нових часів. Вони жадали відстоювати свої права, формували світогляд своїх співвітчизників у дусі національної самосвідомості й культурної гідності. Вони розгорнули реформаторський рух у релігії, створювали нові напрями літератури. Завдяки їхнім зусиллям Індія прокидалася до сучасності від глибокого застою. Наступний період її культурного розвитку характеризувався небувалим піднесенням інтелектуальної діяльності й мистецької активності, глибокими перетвореннями в суспільному й культурному житті. Індія початку XIX століття стояла напередодні свого Відродження.

Рекомендована література:

Бонгард-Левин Г. М. Древнеиндийская цивилизация: Философия, наука, религия. Москва, 1980.

Бонгард-Левин Г. М., Ильин Г. Ф. Индия в древности. Москва, 1985.

Бешем А. Чудо, которым была Индия. Москва, 1977.

Косамби Д. Культура и цивили зация древней Индии. Москва, 1968.

Культура древней Индии. Москва, 1975.