Довгий час одначе тут і не можна було одмітити нїякої важнїйшої працї для сеї епохи. Невиданою зісталась історія Радзіміньского — її знав і користувавсь нею Маркович, але ріжні полїцейські прикрости, які впали на сїмю Радзіміньского за сю історію (про них оповідає Костомаров, Литер. НаслЂдіе с. 57), мабуть мали своїм наслїдком, що далї про сю історію й слих загинув — минї принаймнї не довело ся стрінути близших відомостей про неї. Загальнїйші працї як K. Kwiatkowski Dzieje narodu polskiego za panow. Władysława IV (1823), Baliński Dzieje panowania Jana Kazimierza od r. 1656 (1846), не дали нїчого важного для історії Хмельниччини, так само як і пізнїйші Dzieje rzeczypospolitej polskiej Морачевского (в VII томі, 1853, доволї богато удїлено місця Хмельниччинї), або Dzieje Polski Шуйского (III, 1864).
Поява «Б. Хмельницького» Костомарова викликала цїкаву статю Єжа-Мілковского в львівській часоп. Dziennik literacki (1861). Не дуже входячи в фактичну сторону працї, він головно виступав против провідних гадок Костомарова, доказуючи, що Русь не можна противставляти Польщі, що Хмельниччина була конфлїктом соціально-економичним, боротьбою з щляхецтвом і т. и. — погляди взагалї дуже поширені в польських кругах.
Чотири роки пізнїйше зявила ся рец. Шайнохи. Він дуже вдаряв на некритичність твору Костомарова, але заразом — всупереч Мілковскому — закидав брак всякої провідної гадки, повний індіферентизм, і ще більше -недостачу артизму і всякого темпераменту в викладї: «żadna iskra dowcipu, żadne uderzniące porównanie lub dostrzezenie nie strzeli w dziele . . . Dzieje te plyną jak cicha, leniwa rzeka, po którei żadna fala nie pluśnie nad powierzchnią, żaden promień słońca nie odbije sie na falach rozigranych» (Czas, 1865, передр. в IV т. збірки Szkice historyczne). Шайноха мав до певної міри право се казати: він писав се, коли вже були надруковані його статї, видані того ж 1865 р. осібно під назвою Dwa lata dziejów naszych (друковались з початку в Bibl. Warszaw., 1862-3). Другий том сеї працї містив історію війни 1648 р., написану живо, талановито і з різко переведеною антишляхетською тенденцією. Як я вже сказав (с. 196), Хмельницький для Шайнохи був знарядом суду божого над еґоістичною, отяжілою польською шляхтою, що не послухала рицарських покликів Володислава. Праця Ш. була також свобіднїйша від апокріфічного елєменту, нїж твір Костомарова — хоч повною свободою таки не могла похвалитись (навіть від Величкових апокріфів вона не була чиста), а при тім мала й свої хиби — не мала напр. нїяких цитат, та й провіденціальне освітленнє цїлої історії не причинялось тех до її наукової вартости.
Більш для куріозу, а в тім — і як певний симптом польських настроїв на Українї, згадаю сильветку Падурри, Bogdan Chmielnicki, надруковану в одній з львів. часописей в 1874 р. і потім включену в його Pyśma — повну ріжних фантазій, з котрих деякі знайшли одначе місце і в новійшій польській «моноґрафії» Р.-Гавроньского. Але в тім же часї, від р. 1873 почавши, в львівській же час. Przewodnik nauk. i literacki почали виходити писання иньшого калїбру — студії Л. Кубалї з часів Яна-Казимира, зібрані потім разом в два том п. заг. Szkice historyczne (1880-1, четверте вид. 1901). Значна частина її безпосередно входила в історію Хмельниччини (Obleżenie Lwowa w r. 1648, Obleżenie Zbaraża i pokój pod Zborowem, Bitwa pod Beresteczkiem, Krwawe swaty, Wyprawa żwaniecka). Студії гарні, солїдно і досить обєктивно зроблені, по части на підставі невиданих джерел. Про їx продовженнє — третю серію, що стала виходити після 1900 р., скажу ще низше, тепер хочу покінчити з лїтературою минулого столїтя. І вже небогато зісталось тут одмітити чогось важнїйшого.
Старий знавець української кольонїзації Едвард Рулїковский в варшавськім вид. Słownik geograficzny (т. IX, 1890) під формою статї про Суботів дав невеличку, але інтересну біоґрафійку Хмельницького, за якою потім пішов А. Роллє в своїх статях про приватне житє гетьмана. Полєміка Кулїша-Карпова викликала інтересну статю Корзона О Chmielnickim sądy Kulsiza і Karpowa (Kwartal. historyz. 1892), де він висловляє власні погляди на Хмельницького, його характер і полїтику, її мотиви й змагання. В 1893 р. вийшли згадані начерки А. Роллє: Kobiety na dworze Czehryńskim (Biblioteka warszawska, 1893, кн. VII і далї) — проба близше війти в інтімне житє гетьмана — інтересна, хоч написана більш белєтристично, нїж документально; за житя авторови не вдалось докінчити свою роботу, і частина її вийшла вже по його смерти п. з. Chmielnicki w Czehrynie в часоп. Praeglad Роlski (т. 119. 1896, лютий). В 1895 р. зявила згадана вище (с. 197) цїнна студія Чермака про воєнні пляни Володислава, що вводила в перші початки Хмельниччини.
В двох останнїх десятилїтях ся богата і інтересна, не тільки з чисто історичного, а і з суспільного погляду лїтература, в якій так сильно і симптоматично відбивались ріжні полїтичні й національні змагання і орієнтації дослїдників українських, росийських, польських, оживилась ще більше, збогативши ся цїлим рядом праць, які з ріжного становища і з ріжних сторін підходили до Хмельниччини, чи то стараючи ся збогатити фактичний матеріал для її пізнання, чи то пробуючи дати їй нове освітленнє. Вихідним моментом їх можна прийняти 250-лїтє великого повстання 1648 р., що зазначило ся згаданою ювилейною промовою Антоновича, ювилейним збірником Наукового тов. львівського і виданнєм галицьких актів Хмельниччини в його «Жерелах», за котрими потім пішов мій проєкт корпусу матеріалів до історії козаччини — на жаль здїйснений тільки в части (т. VIII і XII Жерел).
Др. Кубаля поновив свої студії над Хмельниччиною (Zajęcie Kijowa рrzеz Moskwę w r. 1654 i zatarg prawosławnej cerkwi ruskiej z patriarchem moskiewskim, 1901, Przysięga w Pereislawiu i stati B. Chmielnickiego, 1904, Zaprzepaszczona kraina, 1907) і вінчав їх виданою 1910 р. суцїльною історією прилучення України до Москви і польсько-московської війни (Szkice historiczne, sеrуа traecia, Wojna, moskiewska r. 1654-1655). По мисли автора вона мала послужити першою частиною історії «семилїтньої північної війни» 1654-1660 рр.: друга частина її вийшла в переддень війни — Wojna szwecka w roku 1655 і 1656 (Szkiców histor. serya IV, без року).
Др. Кордуба дав ряд розвідок і матеріалів по історії дипльоматії Хмельниччини (Венецьке посольство до Хмельницького 1650 р., в львів. Записках т. 78, 1907, Проба австрийського посередництва між Хмельницькими і Польщею, тамже т. 84, 1908, Боротьба за польський престіл по смерти Володислава IV, в Жерелах т. XII, 1911).
Ів. Каманин паралельно з публїкованнєм матеріалів до Хмельниччини присвятив їй ряд розвідок і заміток, котрі маю нагоду нераз згадувати при текстї, останнї мині звісні: Походженнє Б. Хмельницького в київ. Записках т. XII, 1913. Участіе южно-русскаго населенія въ возстаніи Богдана Хмельницкаго въ т. IV части III Архива ЮЗР., 1914, і Договоры Б. Хмельницкаго съ Польшей, Швеціей и Россіей въ II т. Сборника кіев. ком., 1916.
Ів. Франко в своїх Студіях над українськими піснями (див. вище с. 207) забрав ся до розслїду лєґендарної Хмельниччини, але через свою недугу не міг допровадити до якихось позитивних результатів.
З загальних праць більші або менші роздїли присвятили Хмельниччинї курси історії України і Росії сих років: мій «Очеркъ исторіи украинскаго народа», 1 вид. 1904, Ол. Єфименкової «Исторія украинскаго народа», 1906, Іловайского «Исторія Россіи» т. V, 1905, M. H. Покровского «Русская исторія», т. III, 1911.
До суцїльного оброблення Хмельниччини взяв ся Фр. Равіта-Ґавроньский — 1906 р. випустив він перший том п. т.: Bohdan Chmielnicki do elekcyi Jana-Kazimierza, a 1909 вийшов другий і останнїй: В. Chmielnicki od elekcyi Jana Kazimierza do smierci. Джерелового матеріалу, особливо нового, автор до сеї працї принїс небогато, очевидно — його завданнєм було дати своє освітленнє Хмельниччинї й її головному героєви. Становище автора до крайности неприхильне Хмельниччинї. Хмельницькому і цїлій козаччинї, яку він вважав елєментом виключно руїнним — зібраннєм всїх неґативних сторін немилої йому української стихії. Заразом дуже різко вдаряє він на українську історіоґрафію, особливо на Костомарова, котрому закидає тенденційне й аґітаційне фальшованнє історії. Сам одначе не грішить нї трохи нї обєктивністю нї точністю і критичністю, уживаючи й апокріфічного елєменту, де він йому подобаєть ся, і більш нїж свобідно поводячи ся з своїм матеріалом. Коли я ширше спиняюсь над сею зовсїм слабою з наукового і несмачною з лїтературного погляду працею, то роблю се головно з огляду на те признаннє, яке вона при тім усїм знайшла в польських кругах, — нагорожена премією краківської академії наук! . . .
Повним контрастом до неї зявилась польська студія Вячеслава Липинського Stanisław-Michał Kryczewski, разом з кількома меньшими статями уміщена ним в збірнику Z dziejów Ukrainy, 1912. Праця ся інтересна і з чисто наукового становища, бо порушує досї мало освітлене питаннє про участь шляхти в Хмельниччинї і вплив на її полїтичний характер, і спиняючись на визначнїйших шляхетських участниках, вносить чимало нового і користного в студіюваннє доби. Але особливу увагу звернула вона на себе як відгомін старої традиції — як голос нащадків тої шляхти, що в конфлїктї козаччини з польським режімом стала по її сторонї. Останнїми часами автор приступив до нового оброблення свого матеріалу, випустивши в 1920 р. книгу: Україна на переломі, 1657-1659, як т. III своїх «Студій» і заповів як II т. нове виданнє студій про участь шляхти в Хмельниччині і Стан. Кричевського.
Апольґетичний, а навіть ентузіастичний характер що до Хмельниччини і особливо самого Хмельницького мала також иньша праця з тих лїт — С. Томашівського «Перший похід Богдана Хмельницького в Галиччину. Два місяцї» української полїтики 1648 р.» (в VI т. Жерел і осібно, 1913).
Прихильником полїтичних завдань Хмельниччини виступив також і І. Розенфельд в працї: Присоединеніе Малороссіи къ Россіи (1654-1793), 1915, в роздїлї присвяченім її полїтичним здобуткам: що до наукового свого переведення праця одначе стоїть не високо, бо не оріентуєть ся в джереловім матеріалї.
Таке оживленнє студій над Хмельниччиною, очевидно, має всї шанси відновитись ще раз з відновленнєм більш сприятливих для наукових занять обставин, і дати ще богато нового і цїнного для зрозуміння сеї доби, для котрої наука далеко ще не розпоряджує всїм потрібним. І на сю свою працю я дивлюсь тому тільки як на ступінь до тої історії Хмельниччини - очищеної від кори лєґенди і уоруженої всїм наукових матеріалом, який зістав ся нам в спадку, — а може бути результатом тільки дуже інтенсивної колєктивної роботи. Уважливий читач помітить, яку непропорціональну частину працї мусїв я віддати очищенню Хмельниччини від хащів лєґенди і тій передвступній роботї над необробленим науково матеріалом, яка властиво повинна бути удїлом студій приготовчих.
XI. Проби компромісу (лїто 1648).
Вступне слово
Останніми часами так богато писали про Хмельниччину, так чаcто посилались на неї, на потвердженнє своїх поглядів, теорій, провіщувань, обвинувачувань, так часто прикладались її подїї та ситуації до нинїшнїх, що не тільки спеціалїстови, а й просто інтелїґентній людинї варто зазнайомитись з науковим станом річи: з тим що ми дїйсно знаємо про тодїшні подїї та ситуації. І се спонукує мене передрукувати сю мою книгу, котрої - не знаю, чи не єдиний примірник маю в руках. Вона представляє в можливо повнім виді і можливо обєктивнім освітленню період найвищої сили і розцвіту великого українського руху, після блискучих, цїлком несподїваних тріумфів жовтоводських та корсунських, коли Хмельницький і його товариші стали заходитись коло закріплення та використання несподївано осягнених здобутків і поволї дійшли до тих високолетних плянів соборної, незалежної України і широких полїтичних комбінацій для її забезпечення, які нераз так чарують нас з далекої перспективи. Для можливого вияснення сих вікопомних хвиль перевів я детальну критику всього ранїйше звісного матеріалу і притяг також богато нового, передтим незвісного, що кидає зовсїм нове світло на деякі важні моменти в розвою сих подїй — скажім на зборівське замиреннє й його умови. Тому, не вважаючи на свій суто науковий характер, ся книга, кажу я, мабуть з користю й інтересом буде прочитана кожним, хто цїкавить ся нашим минулим — і нашим сучасним.
Вона становить третю (остатню) частину VIII тому моєї «Історії України-Руси», присвяченого другій четвертинї XVII віку (1626-1650) — великої, переломової епохи в житю нашого народу. Перша частина, написана в 1909-1911 р., була мною випущена на початку 1913 р. окремо, тому що я не міг в тій хвилї докінчити цїлого тому. Вона обіймала подїї від куруківської війни 1625 р. до упадку великого повстання 1637-1638 р. та приборкання козаччини новою ординацією. Була випущена в більшім числї примірників; ся книга розійшла ся ще перед війною і доволї звісна. Роботу ж мою над другою половиною сього тому перервала війна, — на початку останнього роздїлу отсеї книги. Арештований і всаджений до вязницї, а потім засланий до глухого Сімбірска, я не мав змоги докінчити сеї працї, і щоб вона не пропала, випустив в 1915 р. другу частину, яка обіймала огляд десятилїтя перед Хмельниччиною (між иньшим цїлого великого українського розселення в Слобідщинї, що особливо сильно розвинуло ся в тім часї), та початки повстання кінчаючи битвою під Корсунем. Книга ся була видрукована тільки в числї 500 примірників і стала тепер уже великою рідкістю. Потім, коли мене переведено на житє до Москви, на осїнь 1916 р., стало для мене можливим довести роботу до межі, котру я поставив для VIII тому: до того моменту, коли вияснилась безвиглядність зборівського компромісу й перспектива нового і безповоротного відірвання від Польщі стала неминучою (весна 1651 р.). Не вважаючи на дуже трудні обставини мого засланського житя, а за зиму 1916/1917 р. довів до кінця сю працю й почав її друкувати В.Москві — саме коли почалась революція й покликала мене до Київа. Книга друкувалась потім цїлий рік, і незадовго перед зірваннєм зносин між Україною й Московщиною пішли її останні коректи. Потім я довго не мав про неї вістей, і тільки підчас мирових переговорів, лїтом 1918 р., через імпровізованих поштарів, які возили пошту з Київа до Москви і назад, я передав наказ друкарнї випустити книгу — і дістав разом з рахунком оден примірник з друкарською розцїнкою. Не знаю, чи випустила друкарня книгу до книгарень: не бачив і не чув я нїде її слїду, і передруковую тепер з того єдиного примірника, який тодї отримав. Не роблю в нїй змін, щоб не вносити до викладу нїякої «полїтики», навіяної подїями останнїх лїт. Нехай буде такою, якою писалась тодї, коли Українцїв ще не дїлила нинїшня полїтика.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 88. Приємного читання.
TextBook