Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650

Григорія Грабянки «ДЂйствія презЂльной и отъ начала Поляковъ кровавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского съ Поляки за найяснЂйшихъ королей полскихъ Владислава потомъ и Казимира въ року 1648 отправовати ся начатой и за лЂтъ десять по смерти Хмельницкого неоконченной». На заголовку значить ся, що ся історія, продовжена лїтописними записками до р. 1708, зложена була в 1710 р. Григорієм Грабянкою, а про джерела її автор в передмові пояснює, що збирав свої відомости «отъ діаріуша нашихъ воиновъ въ обозЂ писанного, и отъ духовныхъ и мерскихъ лЂтописцевъ, елика въ нихъ возмогохъ обрЂсти достовЂрнЂе написанного, ово отъ повЂствованія самобытныхъ тамо свЂдЂтелей, еще въ живыхъ обрЂтающихся, ихъ же повЂсть вероятно лЂтописцевъ утверждаетъ». Молодість автора припадає на 1680-і рр. і про Хмельниччину міг він чути тільки від старшого поколїння (біоґрафічні відомости про автора в Малорос. Родословнику Модзалевського І с. 328). Але текст показує, що головним джерелом Грабянчиної повісти був Коховский, з українських очевидне користуваннє Самовидцем, иньші джерела не ясні, і для докладнїйшої аналїзи бракує самої підстави — наукового видання тексту. Тим часом праця Грабянки була на Українї дуже популярна, богато списувалась і перероблялись, і сей рукописний матеріал досї не вистудіюваний.

В більшости копій хронїка заховала ся без імени свого автора [1316] і безіменно була звісна в традиції XVIII в. Безіменно видав її Туманський в своїм журналї «Росийскій Магазинъ» 1793 р., і навіть в реєстрі джерел «Б. Хмельницького» Костомарова вона зістала ся без імени автора як «Исторіях дЂйствій о презЂльной брани». Друге виданнє зроблене київською археоґрафічною комісією під редакцією Самчевского (1854), вийшло з іменем автора, але з цензурними пропусками і без усякого наукового апарату. Для історії Хмельниччини, що займає більшу частину «ДЂйствій», вони не мають сливе нїякого джерелового інтересу, а тільки історично-лїтературний, — і сей чималий!

Самійла Величка «Сказаніє о войнЂ козацкой зъ Поляками чрезъ ЗЂновія Богдана Хмельницкого... въ осми лЂтЂхъ точившейся, а до дванадцати лЂтъ у Поляковъ зъ иншими панствами провлекшейся». Сe «сказаніє» становить першу частину історичної праці Величка, доведеної в захованім автоґрафі до р. 1700, а написаної, як значить ся на заголовку, «в селї Жуках уїзду Полтавського р. 1720», коли Величко, «бувший канцелярист війська Запорозького», проживав там на спокою. Уродженнєм він був старший від Грабянки, але про Хмельниччину міг знати теж тільки з писаних джерел і оповідань. Джерелами своїми він зве трох Самійлїв, собі під імя Сам. Пуфендорфа, Сам. Зорку і Сам. Твардовского. З Пуфендорфа (з росийського видання його історії) Величко одначе виписав тільки коротеньку звістку про козацькі війни, котра йоду на нїщо не придалась — се джерело тільки для рахунку. Основою свого «сказанія», як сам признаєть ся, він положив працю Твардовского, доповнюючи її «де чого не ставало» з «діаріуша Самоила Зорки, секретара Хмелницкого» і «зъ иншихъ лЂтописцевъ и записокъ козацкихъ».

Про сей дневникъ Зорки, що нїби то містив в собі дуже докладну історію цїлої Хмельниччини і листуваннє Хмельницького, Величко оповідає дуже докладно (І с. 34), і можна бути ріжної дуки про те, чи він тут тільки містифікує, чи сам був жертвою містифікації. Але що ceй Зорка і його дневник, як вони виступають у Величка, тільки апокріф, в сім трудно мати які небудь ілюзії, хоч цїлий ряд визначних дослїдників до останнїх часів вірив в його автентичність (Костомаров, Антонович, Лазаревський). З другого боку, ряд документів і листів, включених в лїтопись Величка, на стільки близько споріднені з стильом його власного оповідання, що трудно ухилити від нього закид містифікації: вона, очевидно, лежить в його лїтературній манєрі.

Для пізнїйшої традиції про Хмельниччину важне значіннє мало безіменне «Краткое описаніе Малороссіи», зложене десь в 1734-40 рр., головно на основі Грабянкн. Хмельниччина описана тут доволї коротко (займає всього 30 друк. сторін 8?), але завдяки великій популярности сеї короткої історії України, скоро опублїкованої друком і в росийсько-українськім текстї і на иньших мовах — французькій, нїмецькій, її оповіданнє про Хмельниччину мало великий вплив на пізнїйші працї — аж до по половини XIX віку, можна сказати. Останнє виданнє її при лїтописи Самовидця 1878 р.

З компіляцій другої половини XVIII в., українських або опертих на українських матеріалах, Хмельниччинї присвячують більше уваги «Краткое описаніе о казацкомъ малороссійскомъ народЂ» Симоновського (1765) і «ЛЂтописное повЂствованіе о Малой Россіи» Ріґельмана (в останній редакції 1785-1786 р.). Крім старших українських лїтописей вони оба користають з книжки Шевальє. Симоновський включив його історію «першої» і «другої» війни (1648-1651) в свою працю майже в цїлости і тим виповнив сї роки у себе. За ним пішов і Ріґельман, тільки поруч оповідання Шевальє (с. 50 до 100) дав і свою власну, компілятивну історію сих лїт (с. 101 і д.). З иньших компілятивних робіт XVIII в. згадаємо ще Мілєра «О малороссійскомъ народЂ и Запорожцахъ (видане Бодянським в Чтеніях за 1846 р.).

Нарештї на книжній українській традиції опираєть ся й просторе оповіданнє про Хмельниччину в «Історії Русовъ». Самостійного користування якимись джерелами поза того, які були використані компіляторами XVIII в., в нїй не помітно, але сей матеріал в нїй густо розпущений власними фантастичними іменами, цифрами, фактами власної авторської інвенції. Видана Бодянським в москов. Чтеніях за р. 1846 і осібно.

Поруч сеї «Історії» треба поставити досї не обслїдувану зовсїм «ПовЂсть о томъ что случилось на УкраинЂ съ, тоя поры какъ она Литвою завладЂна ажъ до смерти... Богдана Хмельницкаго — повЂстію скажемъ пространно». Вона звісна досї лише з копії присланої Срезневским і виданої Бодянським в московських Чтеніях за р. 1847. Походженнє її досить загадкове. Дивно виглядає обіцянка «пространної повісти» при дуже короткім змістї — через се Бодянський вважав сей текст витягом з якоїсь дїйсно просторої повісти. В оповіданнї її звертають на себе увагу екстраваґанції не звісні в старшій традиції. Походження вона, без сумнїву, дуже пізнього. Богато користував ся нею Костомаров, і її ж оповідання положив основою свого «Марка Проклятого» Стороженко.

Осібну катеґорію творять поетичні памятки Хмельниччини — народнї й книжні. Першу збірку їх дав Костомаров в третїм виданню свого «Б. Хмельницького» (1870 р.), в т. III, п. з. «Народныя пЂсни объ эпохЂ Богдана Хмельницкаго». Тут подані були народнї піснї, думи й вірші, без апарату, тільки з деякими варіантами і без усяких коментаріїв. Потім в другім томі «Исторических пЂсень малорусскаго народа» Антоновича і Драгоманова (1875) дано було взірцеве для свого часу виданнє памяток народньої творчости на теми Хмельниччини — з варіантами і богатими історичними поясненнями; в додатку повторено з деякими доповненнями Костомарівську вибірку памяток книжної поезії на сї теми. Виданнєм сим потім покористував ся Костомаров для поповнення своєї збірки в 4 вид. «Б. Хмельницького» (1884 р.) — але характер її зістав ся тойже. Його перегляд сеї пісенної лїтератури тодїж вийшов в часоп. Русская Мысль (1883, кн. 7-8): «Исторія казачества въ памятникахъ южно-русскаго народнаго пЂсеннаго творчества. Хмельнищина». Доволї поверховий, по правдї сказавши. Потім 1898 р., въ юбилейнім томі львівського наук. товариства присвяченім Хмельниччинї пок. Франко надрукував цїкаву збірку польських віршів про Хмельниччину (Хмельниччина 1648 до 1649 рр. у сучасних віршах, Записки т. XXIV). В своїх «Студіях над народнїми піснями» бажаючи дати нову ревізію корпуса Антоновича-Драгоманова він як раз підійшов до цікля Хмельниччини, коли недуга загальмувала сю роботу. Останні роздїли праці, присвячені Хмельниччинї, в львівських Записках т. 98 і далї, р. 1911-3.

Исторично-лїтературна традиція, при своїм значнім богацтві, може таким чином похвалити ся досить добрим станом, переважно маємо її в досить приступних виданнях, а єсть чимало таки й дуже добрих видань, і в тім напрямі до самої світової війни велась інтенсивна робота. В далеко гіршім становищі зістаєть ся матеріал документальний — правительственні акти й дипльоматична кореспонденція, приватні листи й дневники. Того роду матеріалом Хмельниччина теж дуже богата, і в сей бік за останнї десятилїтя все більше переносить ся вся вага наукового розслїду сеї доби — з творів лїтературних, на котрих опиралась старша історіоґрафія. Але сей документальний матеріал досї розроблено далеко не так, як би годилось.

І так дипльоматарія чисто українського, то значить збірки актів гетьманського й військового правлїння з сеї доби досї не маємо. Уривки гетьманської дипльоматичної кореспонденції війшли в збірки польських і московських матеріалів сеї доби. Гетьманські унїверсали й розпорядження військових властей, що позаховували ся по ріжних міських, монастирських і приватних архивах, а особливо по ріжних росийських урядах, куди росийська адмінїстрація збирала акти українських інституцій і приватних осіб, як докази їх маєткових прав, вийшли в ріжних збірках (напр. в V т. Актів Западной Россіи видана збірка унїверсалів і надань Б. Хмельницького, більш двадцяти: поодинокі листи гетьманські й ріжних урядів роскидані по річниках Кіев. Старини, по ріжних спеціальних збірниках). Чимала скількість актїв гетьманських і війскових урядів з ріжних ориґіналїв — що правда, теж не завсїди певних, заховала ся також тільки в копіях і не дуже докладних, — в пізнїйших ревізіях, як ґенеральне слїдство о маєтностях 1729-1730 рр. і Румянцівська опись Малоросії. Частина їх видана при ґенеральнїм слїдстві поодиноких полків. Значнїйші збірки при слїдствах Нїжинського і Чернигівського полку — Матеріалы для исторіи экономическаго, юридическаго й общественнаго быта Малороссіи, изд. подъ ред. H. П. Василенка, кн. І и III, 1901 і 1909; ним же зачате було виданнє иайбогатшої з описей — Стародубського полку.

Виданнє дипльоматарія, який би зібрав до купи сей розкиданий, виданий і не виданий матеріал, в можливо науковій формі, зістаєть ся одною з найпильнїйших потреб української історіоґрафії

Краще стоїть дїло з московським урядовим матеріалом. Реляції послів. аґентів і вістників і урядова кореспонденція в українських справах та зібраний в них сучасний матеріал заховані в московських приказах, а тепер зібранї в московських архивах мінїстерства заграничних справ і мінїстерства юстиції в значній мірі опублїковані. Зробила се головно пет. археоґрафічна комісія, заходом пок. істориків Костомарова, Кулїша і Карпова, в Актах Южной и Западной Россіи.

В 1861 р. в III т. сеї колєкції вийшла велика збірка актів з 1638-1657 рр., зложена Кулїшем і Костомаровим, що доповнив її потім меньшими додатковими збірками документів з рр. 1648-1654 в тт. VII і VIII — р. 1872 і 1875). Разом з сими доповненнями самого Костомарова стали виходити ще більші додаткові збірки, зроблені Карповим, що виступивши против Костомарова з закидами тенденційности в виборі матеріалу і його освітленню (див. низше), опублїкував великі вибірки матеріалу поминеного Костомаровим. Вони займають два окремі томи Актів ЮЗР. — т. X (акти сполучення України з Москвою 1653-1654, випущені р. 1878) і т. XIV (акти окупації Білоруси в рр. 1654-5), і ще додаткові доповнення в т. XI (1879). В сумі сї матеріали до історії епохи Б. Хмельницького становлять великий корпус, понад 1700 сторін 4° самих актів, але він далеко не вичерпує всього, що містить ся ще й нинї в архивній спадщинї старих московських приказів.

Так напр. в виданих петербурською академією наук Актах Московскаго государства, що містять вибірку з «стовбців» «московського стола разрядного приказа» є богато реляцій з часів Хмельниччини (в т. II, 1894). Недавно описані стовбцї білгородського й сївського столів (див. вище с. 199) — так само цїннї. В актах иньших приказів московського архива мін. юст. і по иньших державних архивах досї зістаєть ся богато невиданого матеріалу до сеї доби, не кажучи про приватні (див. напр. акти Кікіних в Симбирскім Сборнику 1845 р.).

Сї московські матеріали набирають головної ваги в дальших роках. Для перших років Хмельниччини вони мають не велике значіннє в порівнянні з польським матеріалом, що за недостачею сучасного українського матеріалу грає головну ролю в розслїдї її перших стадій. Він богатий, сей польський матеріал, але в протилежности до московського походить не так з урядових, як з приватних збірок. Тут маємо листування польського правительства і маґнатів з українським військовим правлїннєм, розпорядження польських властей, донесення про подїї на Українї ріжних висланцїв і кореспондентів, кореспонденцію ріжних участників і свідків дипльоматичних і воєнних акцій против козаків. Матеріал дуже цїнний, хоч і одностороннїй, що вимагає все дуже уважної перебірки, так як і московський, розумієть ся. Заховавсь він, кажу, не в державних польських, а в ріжних приватник архивах і збірках, і не так в ориґіналах як в копіях або вибірках, що списували ся для памяти для ріжних маґнатів, або для себе, не раз дуже скромними репрезентантами польського громадянства (в тім родї як згаданий вище Ґолїньский райця казимирський). Між сими збірками богато невеликих і доволї припадкового складу, але є й незвичайно богаті й добре дібрані які дають дуже інтересний збір документів до сеї епохи і нераз звязані з людьми, що грали в нїй визначну ролю. Такі напр. часто цитовані в текстї збірки бібл. Осолїньских ч. 225, 231, бібл. Чорторийських, збірка Русєцких в архиві м. Кракова, не кажучи про збірку Як. Міхаловского (див. низше). Сюди належать також споряжені вже в новійшім часі і з науковою метою «теки Нарушевича», перехованї в бібл. Чорторийських (для сеї доби ч. 141 і дальші).

Сьому всьому ми завдячаємо богацтво сього матеріалу і заразом ті трудности, які виникають при користуванню з нього. Копії, що заховали ся по ріжних збірниках, роблені для приватного ужитку, без претензій на наукову вартість або офіціальну авторітетність, часто бувають скорочені, недокладні, мають помилки і пропущені місця, без дат, підписів і адрес, так що для наукового вжитку вимагають провірення при помочи иньших копій. Тим часом ті публїкації сього матеріалу, які були досї зроблені й захопили певну частину сього матеріалу, робили ся без такої провірки, з одної котроїсь збірки копій. В примітках до тексту я нераз вказую відміни між ріжними копіями, які зміняють часом доволї значно самі відомости їx. Але проробити в повнотї сю роботу не можна, так сказати «по дорозї», вона вимагає спеціальної, великої, колєктивної археоґрафічної роботи й зістаєть ся одним з пильнїйших дезідерат наукового розроблення сеї доби.

До недавна мали ми дві головні збірки польських документів і листів з сього часу. Перша вийшла в «Памятниках издаваемых кіевскою временною комиссіею» в т. I, II і III, 1845-52 рр. Зладив її Іванишев. Для 1648-9 рр. використано тут якийсь близше не описаний збірник з біблїотеки бар. Шодуара (всї документи І тому взято звідти), для дальших — якусь збірку чи збірки з щорсівського архиву Литаворів-Хребтовичів, очевидно в копіях, які подав місцевий польський колєкціонер К. Свідзіньский, кількадесять ориґіналів з збірки Свідзіньского, кілька облят з актових книг житомирських і київських, і т. и. При деяких документах зовсїм не означено, звідки їх взято, деякі видані з кількох копій, але без зазначення варіантів. 1898 р. се виданнє повторено з деякими доповненнями: наново видано згадану вище, с. 200, анонїмну лїтопись і кільканадцять листів з часів Хмельницького, що більш-меньш припадково зібрали ся в комісії.

Друга збірка — се вибірка листів і дневників до історії Хмельниччини з сучасного збірника (копіарія) спорядженого в 1657 р. люблинським войським Якубом Міхаловским, а перехованого в біблїотецї ґр. Морштинів. Збірник сей обіймає листи, реляції й дневники з рр. 1646-1655, а найбільше з 1648 р. Видавець, А. Гельцель пропустив деякі документи, не звязані з Хмельниччиною й тим чином надав своїй збірцї досить суцільний характер — корпусу листів і иньших писань до історії Хмельниччини. Вийшов він в 1864 р. п. з. Jakuba Michałowskiego wojskiego lubelskiego, a pózniej kasztelana bieckiego księga pamiętnicza... wydana staraniem c. k. towarzystwa naukowego w Krakowie. Змістом вона богатша від попередньої, богато листів має тих самих, все копії, часто позбавлені підписів, дат, адрес, дописок і в самім змістї часом покорочені, як показує порівняннє з иньшими копіями.

До сих двох старих збірок, введених в науковий ужиток уже давно, в останнїм часї (вже підчас друку присвячених Хмельниччинї глав сеї книги) прибула, ще третя збірка — видана в Архиві Юго-западной Россіи ч. III т. IV, 1914 п. з.: Акты относящіеся къ эпохЂ Богдана Хмельницкаго (1648-1654), як продовженнє збірки Антоновича в І т. тої ж части Архива, доведеної до 1648 р., — зроблене Каманиним. Збірка ся має доволї ріжнобарвний склад. Головну частину, що до великости, становлять тут судові акти місцеві (найбільше волинські), що ілюструють участь в Хмельниччинї й відносини до неї ріжних верств тутешньої людности та рефлєкси її подїй в місцевім житю. В певнім внутрішнїм звязку з ними стоять також ріжні розпорядження польських властей, облятовані в місцевих судах. Але крім того сюди ж війшла чимала вибірка з одної з цїннїйших збірок матеріалів до Хмельниччини 1648-9 рр. — Пет. Публ. Бібл. ркп. 129, та дещо з московських дипльоматичних актів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 85. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи