Сам булавою в сїм польськім краю як сам хочеш керуєш.
Мій Бога в серцї, а не май в легцї шляхетської крови,
Бо світ чорнїєть, правда нищієть — а все ку твоїй волї.
Гей каштеляне, коронний гетьмане, потреба нам чола
Ще памятати і поглядати на заднії кола,
Жони і дїти де ся подїти мають наші на потом,
Гди нас молодцї ті Запорозцї набавять клопотом?
Глянь - оберни ся, стань задиви ся, що ся дїєть з нами,
Поручниками і ротмистрами, польськими синами?
Глянь - оберни ся, стань — задиви ся, видиш людей много:
Чи ти звоюєш, чи їм зголдуєш — бо то в руках Бога.
Чини трактати, a кажи брати гроші на заслугу -
Бо то єсть здавна заслуга славна Запорозького люду [1298].
Татарські загони. Хмельницький під Білою Церквою, його сили, розвій повстання, відомости з Заднїпровя, утеча поляків і жидів, Хмельницький стараєть ся затримати повстаннє в межах можливої коректности.
Між тим як поодинокі віддїли козацького і татарського війська займали ся ловленнєм втїкачів і збираннєм добичі, головний штаб козацький і татарський кіш відступили по погромі до Корсуня і тут перепочили, а далї стали посувати ся поволї тою ж дорогою, котрою мало верстати польське військо — на Богуслав і Рокитну під Білу Церкву. Орда, половивши корсунських втїкачів, кого де запопала, не задовольнила ся сим полоном і з-під Рокитни роспустила загони по сусїднїх околицях Київщини, по київському Полісю [1299]. Тим часом кіш татарський підійшов під Білу Церкву і став тут, а другого дня прибув сюди з новим полком татарським сам хан, що вибрав ся особисто по таких щасливих початках розпочатої кампанїї. З ним, як каже очевидець, було 11 тисяч Татар.
Коли обловивши ся здобичею, перші загони вернулись, нові полки Татар рушили на захід, Чорним шляхом на полудневу Волинь і сусїднї часті Поділя. Поставлено було їм умовою, щоб брали тільки чужих, а «своїх» православних не рушали [1300], але се правило, розумієть ся, не дотримувало ся дуже ріґористично. В однім листї з київсько-подільского погранича оповідаєть ся шляхетський анекдот про те, як «з одного міста з-під Хмельника» Татар прийняли процесією як свободителїв України. Піп вийшов їм на зустріч з хрестом і церковними корогвами, і поспільства до трьохсот, приймаючи Татар хлїбом і пирогами; але ті кинули ся рубати сих своїх союзників і брати в ясир, так що тільки три утїкли до міста [1301].
Ся сторона одначе меньше цїкавила шляхетських кореспондентів: сучаснї листи їх повні оповідань про високих шляхетських і маґнатських невільників татарських, про побут їх в неволї і всякі пригоди, високі викупи, подиктовані за них, і т. и.
Хмельницький з своїм військом рухав ся разом з татарським кошем: Перепочивши після битви в Корсунї, прийшов разом з ним під Білу Церкву і тут став на кілька день, гучно, з музикою святкуючи перемогу [1302], паюючи здобич, а заразом приглядаючи ся наслїдкам руху, та орґанїзуючи своє військо.
Польські звістки оповідають про розрухи, які повстали в козацькім таборі при паюванню здобичи — з Татарами і між козаками самими, про незадоволеннє на Хмельницького за татарські рабунки й ексцеси (в родї наведеного хмельницького) [1303]. В сїм може бути дещо правди, і всї такі прояви слабої орґанїзації змушували Хмельницького і старшину до негайної енерґічної орґанїзаційної роботи.
З Хмельницьким рахували тодї тридцять тисяч козаків: додавали, що він міг би мати далеко більше, та приймає з розбором. Козаки захоплені в полон в липнї, коли війська Хмельницького раховано на 80 тисяч, казали, що доброго війска в тім не більше 20 тисяч. І сей контінґент міг зявити ся тільки після сильних орґанїзаційних заходів. «Золотий спокій» не пройшов дурно для козацьких сил. Правда, Кисїль, страхаючи прімаса перспективами українського повстання, підносив, що «се вже справа не з тою давньою Русю, що тільки з луками та з рогатинами сїдали, але з жорстоким, огнистим військом, котрого собі так мусимо пропорцію рахувати, що на одну голову кожного з нас стане тисяча голов хлопських зі стрільбою». Про те від сього оружного народу, хоч «він і завсїди мав дїло з зброєю, раз своєвільно, другий раз на службі річи посполитої» [1304], все таки була чимала дістанція до вишколеного, дисціплїнованого війська, якого треба було на випадок дальшої війни з Поляками. Всї попереднї бійки, проскріпції, репресії останнього десятилїтя звели до дуже малих розмірів і роспорошили старі козацькі контїнґенти тридцятих років, і не мало треба було часу і заходу, щоб визбирати його останки і доповнити новими відповідними елєментами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 81. Приємного читання.
TextBook