Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Samuel Grondski. Historia belli cosacco-polonici — писана на вигнанню, в Семигородї, де автор, польський протестант, доживав свій вік і вмер 1676 р. Бувавши в посольстві у козаків від польського і потім від шведського короля, до котрого пристав, посилаєть ся на відомости про Хмельниччину, котрі мав від Виговського і від свого товариша в посольстві Стан. Любовіцкого. Книга вийшла тільки 1789 р., в Пешті (видав проф. Коппі).

Alberto Vimina, Historia delle gverre civili di Polonia, Венеція, 1761. Автор був венецьким висланцем у Хмельницького в 1650 р., пізнїйше послом при папській курії — як значить ся на титулї книги. Головна праця, подїлена на пять книг, обіймає історію рр. 1648-51, до сього додана коротенька статя про московсько-польську війну: Breve racconto dei profitti de1l armi de Moscouiti contra la Polonia, і ґеоґрафічні cтатї про Московію і Швецію. Не війшли до сеї книги й були видані тільки за наших часів інтересні записки автора з посольства на Україну цитовані вище (с. 162).

Vespasiani Kochowski Annalium Poloniae ab obitu Vladislai IV climacter primum (1648-1655) в Кракові 1683. Другий «клїмактер» (climacter — ступінь або критичний рік), 1655-1661, вийшов 1688. Третїй доведений до абдікації Яна-Казимира, вийшов незадовго перед смертю автора (ум. 1699), року 1698. Четвертий зістав ся невиданим і вийшов в польськім перекладї в 1853 р. Се найбільша і найпопулярнїйша з старих праць про Хмельниччину, — але занадто «лїтературна». Автор дістав за свої працї титул королївського історіоґрафа і річну пенсію — доказ, що його історія відповідала поглядам і почутям польських верхів. Під впливами Коховского писав наш Грабянка і за них пізнїйші козацькі історики. Прикра латина, котрою писана лїтопись Коховского, була причиною, що вже з XVIII в. почали зявлятись толковання його працї на польське. Такий переклад видав 1840 р. Рачиньский, не пізнавши автора, п. заг.: Historia panowania Jana Kazimierza przez nieznajomego autora. Потім, коли йменнє автора викрито, видано сей переклад, провіривши з ориґіналом, вдруге вже з іменем Коховского, але в обох виданнях без початку, і з великими недокладностями не тільки в першім, а і в другім виданню.

В повній залежности від Коховского (чи від друкованого видання, чи може якогось ранїйшого начерка) стоять в сїй части дуже популярні в історичній лїтературі Pamiętniki do panowania Zygmunta III, Władysława IV i Jana Kazimierza, Wyd. K. Wojcicki, 1846. Переходимо до історіоґрафії української.

Одиноку вповнї сучасну історію Хмельниччини — дуже коротку і свобідну від всяких лїтературних претензій, але цїнну своєю безпосередністю маємо від звісного козацького дипльомата Силуяна Mужилівського. Вона була написана ним в Москві в лютім 1649 р. для інформації царя, й оповідає подїї 1648 р., до замирення. Заховалась в актах посольства в дуже сумнім станї і була видана з початку в витягах з московського перекладу Востоковим в статї «Первыя сношенія Б. Хмельницкаго съ Москвой» в Кіев. Стар. 1887. В ориґінальнім українськім текстї (наскільки його можна, реставрувати в знищених частях) видав її я в часоп. «Україна» 1914.

Перший історично-лїтературний твір присвячений Хмельниччинї маємо в так званій «Літописи Самовидця» анонїмнім творі, охрещенім так Кулїшем в передмові до першого видання. Але як самовидець, лїтописець говорить в нїй про подїї тільки з 1654-5 рр. (виразно говорить про себе як свідка під р. 1655 — с. 42-3), писати ж свою лїтопись почав не ранїйшне 1670-х рр. (0p. Левицький в своїй студії приймає р. 1672). Користування писаними джерелами для історії Хмельниччини в нїй не помітно — принаймнї досї нїчого певного в сїм не вдало ся викрити. Лїтопись таким чином віддає ті оповідання, які ходили в українській суспільности в 1650-1660-х рр., головно в Сїверщинї, де очевидно здебільшого пробував автор, в кругах тодїшньої інтелїґенції (Ор. Левицький вважає його військовим канцеляристом, але міг він належати й до низшої полкової єрархії). Імя автора зістаєть ся невідомим. Праця його заховала ся тільки в копіях XVIII в. Перше виданнє Кулїша-Бодянського, в московських Чтеніях 1846 р. (і осібно) було зроблене з пізнїйших і досить недокладних копій (тут напередї приставлений пізнїйший компілятивний вступ, що не належить Самовидцеви). Друге виданнє було зроблене Ор. Левицьким і випущене київською археоґрафічної комісією 1878 р., з вступною розвідкою про саму лїтопись.

Григорія Грабянки «ДЂйствія презЂльной и отъ начала Поляковъ кровавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского съ Поляки за найяснЂйшихъ королей полскихъ Владислава потомъ и Казимира въ року 1648 отправовати ся начатой и за лЂтъ десять по смерти Хмельницкого неоконченной». На заголовку значить ся, що ся історія, продовжена лїтописними записками до р. 1708, зложена була в 1710 р. Григорієм Грабянкою, а про джерела її автор в передмові пояснює, що збирав свої відомости «отъ діаріуша нашихъ воиновъ въ обозЂ писанного, и отъ духовныхъ и мерскихъ лЂтописцевъ, елика въ нихъ возмогохъ обрЂсти достовЂрнЂе написанного, ово отъ повЂствованія самобытныхъ тамо свЂдЂтелей, еще въ живыхъ обрЂтающихся, ихъ же повЂсть вероятно лЂтописцевъ утверждаетъ». Молодість автора припадає на 1680-і рр. і про Хмельниччину міг він чути тільки від старшого поколїння (біоґрафічні відомости про автора в Малорос. Родословнику Модзалевського І с. 328). Але текст показує, що головним джерелом Грабянчиної повісти був Коховский, з українських очевидне користуваннє Самовидцем, иньші джерела не ясні, і для докладнїйшої аналїзи бракує самої підстави — наукового видання тексту. Тим часом праця Грабянки була на Українї дуже популярна, богато списувалась і перероблялись, і сей рукописний матеріал досї не вистудіюваний.

В більшости копій хронїка заховала ся без імени свого автора [1316] і безіменно була звісна в традиції XVIII в. Безіменно видав її Туманський в своїм журналї «Росийскій Магазинъ» 1793 р., і навіть в реєстрі джерел «Б. Хмельницького» Костомарова вона зістала ся без імени автора як «Исторіях дЂйствій о презЂльной брани». Друге виданнє зроблене київською археоґрафічною комісією під редакцією Самчевского (1854), вийшло з іменем автора, але з цензурними пропусками і без усякого наукового апарату. Для історії Хмельниччини, що займає більшу частину «ДЂйствій», вони не мають сливе нїякого джерелового інтересу, а тільки історично-лїтературний, — і сей чималий!

Самійла Величка «Сказаніє о войнЂ козацкой зъ Поляками чрезъ ЗЂновія Богдана Хмельницкого... въ осми лЂтЂхъ точившейся, а до дванадцати лЂтъ у Поляковъ зъ иншими панствами провлекшейся». Сe «сказаніє» становить першу частину історичної праці Величка, доведеної в захованім автоґрафі до р. 1700, а написаної, як значить ся на заголовку, «в селї Жуках уїзду Полтавського р. 1720», коли Величко, «бувший канцелярист війська Запорозького», проживав там на спокою. Уродженнєм він був старший від Грабянки, але про Хмельниччину міг знати теж тільки з писаних джерел і оповідань. Джерелами своїми він зве трох Самійлїв, собі під імя Сам. Пуфендорфа, Сам. Зорку і Сам. Твардовского. З Пуфендорфа (з росийського видання його історії) Величко одначе виписав тільки коротеньку звістку про козацькі війни, котра йоду на нїщо не придалась — се джерело тільки для рахунку. Основою свого «сказанія», як сам признаєть ся, він положив працю Твардовского, доповнюючи її «де чого не ставало» з «діаріуша Самоила Зорки, секретара Хмелницкого» і «зъ иншихъ лЂтописцевъ и записокъ козацкихъ».

Про сей дневникъ Зорки, що нїби то містив в собі дуже докладну історію цїлої Хмельниччини і листуваннє Хмельницького, Величко оповідає дуже докладно (І с. 34), і можна бути ріжної дуки про те, чи він тут тільки містифікує, чи сам був жертвою містифікації. Але що ceй Зорка і його дневник, як вони виступають у Величка, тільки апокріф, в сім трудно мати які небудь ілюзії, хоч цїлий ряд визначних дослїдників до останнїх часів вірив в його автентичність (Костомаров, Антонович, Лазаревський). З другого боку, ряд документів і листів, включених в лїтопись Величка, на стільки близько споріднені з стильом його власного оповідання, що трудно ухилити від нього закид містифікації: вона, очевидно, лежить в його лїтературній манєрі.

Для пізнїйшої традиції про Хмельниччину важне значіннє мало безіменне «Краткое описаніе Малороссіи», зложене десь в 1734-40 рр., головно на основі Грабянкн. Хмельниччина описана тут доволї коротко (займає всього 30 друк. сторін 8?), але завдяки великій популярности сеї короткої історії України, скоро опублїкованої друком і в росийсько-українськім текстї і на иньших мовах — французькій, нїмецькій, її оповіданнє про Хмельниччину мало великий вплив на пізнїйші працї — аж до по половини XIX віку, можна сказати. Останнє виданнє її при лїтописи Самовидця 1878 р.

З компіляцій другої половини XVIII в., українських або опертих на українських матеріалах, Хмельниччинї присвячують більше уваги «Краткое описаніе о казацкомъ малороссійскомъ народЂ» Симоновського (1765) і «ЛЂтописное повЂствованіе о Малой Россіи» Ріґельмана (в останній редакції 1785-1786 р.). Крім старших українських лїтописей вони оба користають з книжки Шевальє. Симоновський включив його історію «першої» і «другої» війни (1648-1651) в свою працю майже в цїлости і тим виповнив сї роки у себе. За ним пішов і Ріґельман, тільки поруч оповідання Шевальє (с. 50 до 100) дав і свою власну, компілятивну історію сих лїт (с. 101 і д.). З иньших компілятивних робіт XVIII в. згадаємо ще Мілєра «О малороссійскомъ народЂ и Запорожцахъ (видане Бодянським в Чтеніях за 1846 р.).

Нарештї на книжній українській традиції опираєть ся й просторе оповіданнє про Хмельниччину в «Історії Русовъ». Самостійного користування якимись джерелами поза того, які були використані компіляторами XVIII в., в нїй не помітно, але сей матеріал в нїй густо розпущений власними фантастичними іменами, цифрами, фактами власної авторської інвенції. Видана Бодянським в москов. Чтеніях за р. 1846 і осібно.

Поруч сеї «Історії» треба поставити досї не обслїдувану зовсїм «ПовЂсть о томъ что случилось на УкраинЂ съ, тоя поры какъ она Литвою завладЂна ажъ до смерти... Богдана Хмельницкаго — повЂстію скажемъ пространно». Вона звісна досї лише з копії присланої Срезневским і виданої Бодянським в московських Чтеніях за р. 1847. Походженнє її досить загадкове. Дивно виглядає обіцянка «пространної повісти» при дуже короткім змістї — через се Бодянський вважав сей текст витягом з якоїсь дїйсно просторої повісти. В оповіданнї її звертають на себе увагу екстраваґанції не звісні в старшій традиції. Походження вона, без сумнїву, дуже пізнього. Богато користував ся нею Костомаров, і її ж оповідання положив основою свого «Марка Проклятого» Стороженко.

Осібну катеґорію творять поетичні памятки Хмельниччини — народнї й книжні. Першу збірку їх дав Костомаров в третїм виданню свого «Б. Хмельницького» (1870 р.), в т. III, п. з. «Народныя пЂсни объ эпохЂ Богдана Хмельницкаго». Тут подані були народнї піснї, думи й вірші, без апарату, тільки з деякими варіантами і без усяких коментаріїв. Потім в другім томі «Исторических пЂсень малорусскаго народа» Антоновича і Драгоманова (1875) дано було взірцеве для свого часу виданнє памяток народньої творчости на теми Хмельниччини — з варіантами і богатими історичними поясненнями; в додатку повторено з деякими доповненнями Костомарівську вибірку памяток книжної поезії на сї теми. Виданнєм сим потім покористував ся Костомаров для поповнення своєї збірки в 4 вид. «Б. Хмельницького» (1884 р.) — але характер її зістав ся тойже. Його перегляд сеї пісенної лїтератури тодїж вийшов в часоп. Русская Мысль (1883, кн. 7-8): «Исторія казачества въ памятникахъ южно-русскаго народнаго пЂсеннаго творчества. Хмельнищина». Доволї поверховий, по правдї сказавши. Потім 1898 р., въ юбилейнім томі львівського наук. товариства присвяченім Хмельниччинї пок. Франко надрукував цїкаву збірку польських віршів про Хмельниччину (Хмельниччина 1648 до 1649 рр. у сучасних віршах, Записки т. XXIV). В своїх «Студіях над народнїми піснями» бажаючи дати нову ревізію корпуса Антоновича-Драгоманова він як раз підійшов до цікля Хмельниччини, коли недуга загальмувала сю роботу. Останні роздїли праці, присвячені Хмельниччинї, в львівських Записках т. 98 і далї, р. 1911-3.

Исторично-лїтературна традиція, при своїм значнім богацтві, може таким чином похвалити ся досить добрим станом, переважно маємо її в досить приступних виданнях, а єсть чимало таки й дуже добрих видань, і в тім напрямі до самої світової війни велась інтенсивна робота. В далеко гіршім становищі зістаєть ся матеріал документальний — правительственні акти й дипльоматична кореспонденція, приватні листи й дневники. Того роду матеріалом Хмельниччина теж дуже богата, і в сей бік за останнї десятилїтя все більше переносить ся вся вага наукового розслїду сеї доби — з творів лїтературних, на котрих опиралась старша історіоґрафія. Але сей документальний матеріал досї розроблено далеко не так, як би годилось.

І так дипльоматарія чисто українського, то значить збірки актів гетьманського й військового правлїння з сеї доби досї не маємо. Уривки гетьманської дипльоматичної кореспонденції війшли в збірки польських і московських матеріалів сеї доби. Гетьманські унїверсали й розпорядження військових властей, що позаховували ся по ріжних міських, монастирських і приватних архивах, а особливо по ріжних росийських урядах, куди росийська адмінїстрація збирала акти українських інституцій і приватних осіб, як докази їх маєткових прав, вийшли в ріжних збірках (напр. в V т. Актів Западной Россіи видана збірка унїверсалів і надань Б. Хмельницького, більш двадцяти: поодинокі листи гетьманські й ріжних урядів роскидані по річниках Кіев. Старини, по ріжних спеціальних збірниках). Чимала скількість актїв гетьманських і війскових урядів з ріжних ориґіналїв — що правда, теж не завсїди певних, заховала ся також тільки в копіях і не дуже докладних, — в пізнїйших ревізіях, як ґенеральне слїдство о маєтностях 1729-1730 рр. і Румянцівська опись Малоросії. Частина їх видана при ґенеральнїм слїдстві поодиноких полків. Значнїйші збірки при слїдствах Нїжинського і Чернигівського полку — Матеріалы для исторіи экономическаго, юридическаго й общественнаго быта Малороссіи, изд. подъ ред. H. П. Василенка, кн. І и III, 1901 і 1909; ним же зачате було виданнє иайбогатшої з описей — Стародубського полку.

Виданнє дипльоматарія, який би зібрав до купи сей розкиданий, виданий і не виданий матеріал, в можливо науковій формі, зістаєть ся одною з найпильнїйших потреб української історіоґрафії

Краще стоїть дїло з московським урядовим матеріалом. Реляції послів. аґентів і вістників і урядова кореспонденція в українських справах та зібраний в них сучасний матеріал заховані в московських приказах, а тепер зібранї в московських архивах мінїстерства заграничних справ і мінїстерства юстиції в значній мірі опублїковані. Зробила се головно пет. археоґрафічна комісія, заходом пок. істориків Костомарова, Кулїша і Карпова, в Актах Южной и Западной Россіи.

В 1861 р. в III т. сеї колєкції вийшла велика збірка актів з 1638-1657 рр., зложена Кулїшем і Костомаровим, що доповнив її потім меньшими додатковими збірками документів з рр. 1648-1654 в тт. VII і VIII — р. 1872 і 1875). Разом з сими доповненнями самого Костомарова стали виходити ще більші додаткові збірки, зроблені Карповим, що виступивши против Костомарова з закидами тенденційности в виборі матеріалу і його освітленню (див. низше), опублїкував великі вибірки матеріалу поминеного Костомаровим. Вони займають два окремі томи Актів ЮЗР. — т. X (акти сполучення України з Москвою 1653-1654, випущені р. 1878) і т. XIV (акти окупації Білоруси в рр. 1654-5), і ще додаткові доповнення в т. XI (1879). В сумі сї матеріали до історії епохи Б. Хмельницького становлять великий корпус, понад 1700 сторін 4° самих актів, але він далеко не вичерпує всього, що містить ся ще й нинї в архивній спадщинї старих московських приказів.