Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Так напр. в виданих петербурською академією наук Актах Московскаго государства, що містять вибірку з «стовбців» «московського стола разрядного приказа» є богато реляцій з часів Хмельниччини (в т. II, 1894). Недавно описані стовбцї білгородського й сївського столів (див. вище с. 199) — так само цїннї. В актах иньших приказів московського архива мін. юст. і по иньших державних архивах досї зістаєть ся богато невиданого матеріалу до сеї доби, не кажучи про приватні (див. напр. акти Кікіних в Симбирскім Сборнику 1845 р.).

Сї московські матеріали набирають головної ваги в дальших роках. Для перших років Хмельниччини вони мають не велике значіннє в порівнянні з польським матеріалом, що за недостачею сучасного українського матеріалу грає головну ролю в розслїдї її перших стадій. Він богатий, сей польський матеріал, але в протилежности до московського походить не так з урядових, як з приватних збірок. Тут маємо листування польського правительства і маґнатів з українським військовим правлїннєм, розпорядження польських властей, донесення про подїї на Українї ріжних висланцїв і кореспондентів, кореспонденцію ріжних участників і свідків дипльоматичних і воєнних акцій против козаків. Матеріал дуже цїнний, хоч і одностороннїй, що вимагає все дуже уважної перебірки, так як і московський, розумієть ся. Заховавсь він, кажу, не в державних польських, а в ріжних приватник архивах і збірках, і не так в ориґіналах як в копіях або вибірках, що списували ся для памяти для ріжних маґнатів, або для себе, не раз дуже скромними репрезентантами польського громадянства (в тім родї як згаданий вище Ґолїньский райця казимирський). Між сими збірками богато невеликих і доволї припадкового складу, але є й незвичайно богаті й добре дібрані які дають дуже інтересний збір документів до сеї епохи і нераз звязані з людьми, що грали в нїй визначну ролю. Такі напр. часто цитовані в текстї збірки бібл. Осолїньских ч. 225, 231, бібл. Чорторийських, збірка Русєцких в архиві м. Кракова, не кажучи про збірку Як. Міхаловского (див. низше). Сюди належать також споряжені вже в новійшім часі і з науковою метою «теки Нарушевича», перехованї в бібл. Чорторийських (для сеї доби ч. 141 і дальші).

Сьому всьому ми завдячаємо богацтво сього матеріалу і заразом ті трудности, які виникають при користуванню з нього. Копії, що заховали ся по ріжних збірниках, роблені для приватного ужитку, без претензій на наукову вартість або офіціальну авторітетність, часто бувають скорочені, недокладні, мають помилки і пропущені місця, без дат, підписів і адрес, так що для наукового вжитку вимагають провірення при помочи иньших копій. Тим часом ті публїкації сього матеріалу, які були досї зроблені й захопили певну частину сього матеріалу, робили ся без такої провірки, з одної котроїсь збірки копій. В примітках до тексту я нераз вказую відміни між ріжними копіями, які зміняють часом доволї значно самі відомости їx. Але проробити в повнотї сю роботу не можна, так сказати «по дорозї», вона вимагає спеціальної, великої, колєктивної археоґрафічної роботи й зістаєть ся одним з пильнїйших дезідерат наукового розроблення сеї доби.

До недавна мали ми дві головні збірки польських документів і листів з сього часу. Перша вийшла в «Памятниках издаваемых кіевскою временною комиссіею» в т. I, II і III, 1845-52 рр. Зладив її Іванишев. Для 1648-9 рр. використано тут якийсь близше не описаний збірник з біблїотеки бар. Шодуара (всї документи І тому взято звідти), для дальших — якусь збірку чи збірки з щорсівського архиву Литаворів-Хребтовичів, очевидно в копіях, які подав місцевий польський колєкціонер К. Свідзіньский, кількадесять ориґіналів з збірки Свідзіньского, кілька облят з актових книг житомирських і київських, і т. и. При деяких документах зовсїм не означено, звідки їх взято, деякі видані з кількох копій, але без зазначення варіантів. 1898 р. се виданнє повторено з деякими доповненнями: наново видано згадану вище, с. 200, анонїмну лїтопись і кільканадцять листів з часів Хмельницького, що більш-меньш припадково зібрали ся в комісії.

Друга збірка — се вибірка листів і дневників до історії Хмельниччини з сучасного збірника (копіарія) спорядженого в 1657 р. люблинським войським Якубом Міхаловским, а перехованого в біблїотецї ґр. Морштинів. Збірник сей обіймає листи, реляції й дневники з рр. 1646-1655, а найбільше з 1648 р. Видавець, А. Гельцель пропустив деякі документи, не звязані з Хмельниччиною й тим чином надав своїй збірцї досить суцільний характер — корпусу листів і иньших писань до історії Хмельниччини. Вийшов він в 1864 р. п. з. Jakuba Michałowskiego wojskiego lubelskiego, a pózniej kasztelana bieckiego księga pamiętnicza... wydana staraniem c. k. towarzystwa naukowego w Krakowie. Змістом вона богатша від попередньої, богато листів має тих самих, все копії, часто позбавлені підписів, дат, адрес, дописок і в самім змістї часом покорочені, як показує порівняннє з иньшими копіями.

До сих двох старих збірок, введених в науковий ужиток уже давно, в останнїм часї (вже підчас друку присвячених Хмельниччинї глав сеї книги) прибула, ще третя збірка — видана в Архиві Юго-западной Россіи ч. III т. IV, 1914 п. з.: Акты относящіеся къ эпохЂ Богдана Хмельницкаго (1648-1654), як продовженнє збірки Антоновича в І т. тої ж части Архива, доведеної до 1648 р., — зроблене Каманиним. Збірка ся має доволї ріжнобарвний склад. Головну частину, що до великости, становлять тут судові акти місцеві (найбільше волинські), що ілюструють участь в Хмельниччинї й відносини до неї ріжних верств тутешньої людности та рефлєкси її подїй в місцевім житю. В певнім внутрішнїм звязку з ними стоять також ріжні розпорядження польських властей, облятовані в місцевих судах. Але крім того сюди ж війшла чимала вибірка з одної з цїннїйших збірок матеріалів до Хмельниччини 1648-9 рр. — Пет. Публ. Бібл. ркп. 129, та дещо з московських дипльоматичних актів.

Збірка волинських судових актів сеї збірки характером своїм підходить до иньшої збірки місцевого матеріалу для часів Хмельниччини — ширшої й більш витриманої в сїм характері: галицьких матеріалів до історії Хмельниччини й її рефлєксів на галицькім ґрунтї в рр. 1648-1651, зібраних С. Томашівським і виданих в Жерелах до історії України-Руси (т. IV і V, 1898 і 1901) з нагоди 250-лїтнього ювилею Хмельниччини. В переважній части се скарги й судові справи против збунтованих українських селян, міщан і шляхти та ріжних привідцїв і участників тутешнїх рухів, далї — ухвали місцевої шляхти, розпорядження против повстань, заяви про понесені шкоди. Відмінну катеґорію становлять листи місцевого обсерватора подїй, райцї львівського Кушевича: сї матеріали звязують сї томи з третїм томом тої ж серії, виданим в 1913 р. (Жерела т. VI), що містить галицькі хронїки Хмельниччини і між ними також другу частину збірки Кушевича (див. вище с. 203).

Крім сих більших є кілька меньших збірок листів і актів з часів Хмельниччини (не рахуючи спорадично розкиданого по ріжних виданнях): збірка Ґрабовского в II т. його колєкції Ojczyste spominki (1845), збірка Зубрицького, видана пет. арх. комісією в Supplementum ad historica Russiae monumenta (1858); збірка Шайнохи в додатку до II т. його книги Dwa lata dziejów nаszich (1865) — листи з 1648 р.; вибірка Антоновича в книзї «Сборникъ лЂтописей относящихся къ історіи Юж. и Зап. Россіи» (1888) — листи Хмельницького до львівського маґістрату; вибірка польських унїверсалів 1648-1651 рр. Томашівського п. з. Матеріали до історії Хмельниччини, в XVI т. львівських Записок (1896); збірка Каманина п. з. «Документы эпохи Б Хмельницкаго 1656 и 1657 гг. извлеченные изъ Глав. Московл архива Мин. Иностр. ДЂлъ» — Сборникъ статей и матеріаловъ по ист. Юго-Зап. Россіи, изд. кіев. ком., І (1911).

З дипльоматичних актів иньших держав, крім Польщі й Московщини, треба одмітити зроблену пок. Молчановським вибірку актів шведського державного архиву що дотикають історії України (Архивъ ЮЗР ч. III т. VI, 1908). M. Кордуба в XII т. Жерел до історії України Руси видав вибірку до епохи Хмельницького з дипльоматичних реляцій австрійських з Польщі, з депеш австрійського резидента в Царгородї, венецьких депеш з Нїмеччини, з польської кореспонденції Ракоція й воєводи молдавського Стефана. Під час друку останнїх глав отсеї книги зявилась нарештї зладжена пок. Антоновичем вибірка з реляцій нунція Торреса з Польщі 1648-9 рр. (редактори доповнили її деякими витягами 1650 р.) — в II т. тогож Сборника кіев. ком. (1916). Перед війною львівським товариством ім. Шевченка приготовлялась до видання ширша збірка депеш папської нунціатури в Польщі з часів Хмельниччини, але, здається, досї не вийшла.

Чимало для історії української дипльоматії сеї доби містять угорські видавництва, особливо недавня колєкція видана Сілядієм: Transsylvania et bellum boreo-orientale, т. I, 1910 р., акти з років 1648-1655. З румунського дипльоматарія Гурмузакі Dokumente privitore la istoria Romanilor сюди належать т. IV і V і додатку (Suplement) т. III.

Першою науковою працею, що в трактованню Хмельниччини зближаєть ся вже до наших наукових вимог, була історія України Енґля. В виданю 1796 р. (Geschichte der Ukraine und ukrainischen Cosaken, wie auch Königr. Halitsch und Wladimir) він присвячує Хмельниччинї коло 70 стор. великого формату (стор. 140-221). Користуєть ся головно польськими джерелами: Пасторієм, Кояловичем, Лобзиньським, Ґрондским, Рудавским, Коховским; з українських писань мав тільки «Краткое описаніе» в ріжних виданнях (Рубана, Шерера й ин.); користає також з Шевальє и Лїнажа. Не вважаючи на свою залежність від польських джерел стараєть ся знайти обєктивну точку для оцїнки подїй: ставлячи поруч себе посмертні оцїнки Хмельницького з «Краткого описанія» й Коховского він, очевидно, вважає більш справедливим першу і підносить, що невважаючи на ріжницї в поглядах, всї мусять згодити ся на високій оцїнцї самої індівідуальности Хм., його здібностей — dass er ein Genie, ein Mann von Kopf gewesen sey (c. 211).

Сею працею Енґля широко покористував ся потім для історії Хмельниччини Дмитро Бантиш-Каменский в своїй «Исторії Малороссіи со временъ присоединенія оной къ Россійскому государству» (т. І 1822). Відізвавши ся про книгу Енгля з великою похвалою, як про «книгу весьма любопытную и дЂлающую великую честь составителю», Бантиш-Каменский широко користав з неї, замість звертатись безпосередно до польських і иньших заграничних джерел, котрими покористувавсь Енґель (безпосередно Б.-К. звертав ся тільки до Пасторія, маючи його в рукописнім росийськім перекладї). З українських лїтописей крім «Краткого описанія», звісного Енґлеви, Б.-К. користував ся працями Грабянки, Симоновського, Мілєра й Ріґельмана. Центр ваги його роботи лежав одначе не тут, а в московських дипломатичних актах — документах архива загран. справ, почасти описаних батьком Дмитра Б.-К. Миколою Б.-К. (акти польські), почасти простудіованих ним самим («дЂла малороссійскія»).

Витяги з них почасти були подані в додатках до «Исторії», почасти видані пізнїйше Бодянським («Источники малоросійской исторіи, собранные Д. Н. Бантышемъ-Каменскимъ», 1858, з московських Чтеній).

Сї доти майже незвісні матеріали й надавали головну вагу й вартість працї Б.-К. взагалї й йото історії Хмельниччини з-окрема, досить блїдій і сухій, «мертво-холодной и небезошибочной», як характеризував її Максимович, — при тім і дуже короткій: історія 1648-9 рр. подана у вступі на 20 стор. дуже розгонистого друку, трохи докладнїйше описані рр. 1651-7: освітленнє сильно офіціозне. Передмова до першого тому має дату 29 липня 1817 р., Полтава. Цїкава тут же замітка автора, що до написання сеї історії понудив його звісний малоросийський ґенерал-ґубернатор кн. Микола Рєпнїн, і він же написав історію Берестецької кампанїї (що справдї своїм стильом досить відбиває від Бантишевого оповідання).

Майже в однім часї з Бантишем-Каменским над історією Хмельниччини працював звісний український патріот Олексїй Мартос, що в перерві своєї дуже неспокійної службової карієри проживав тодї на Українї. Приступивши до писання своєї історії України десь в 1820 р., 1822 р. він мав уже три перші томи в цензурі, і в них історія України була доведена до смерти Б. Хмельницького, а в дальших двох томах (що в тім часї теж були вже написані). Мартос дійшов до скасовання гетьманства. Відомости про Бантишеву історію його не бентежили: він сподївався, що «дикое поле дЂеписаній Украины» може вмістити «больше оратаевъ». Се була надїя оправдана з того погляду, що Мартосова історія (перші томи) доповняла Бантишеву, розроблюючи ширше історію козаччини перед прилученнєм до Москви, а не витримуючи конкуренції з Б.-Каменским що до своєї документальности — розпоряджаючи тільки друкованими джерелами, і то небогатьма (Пасторієм, Шевальє, Грабянкою), Мартос міг взяти гору більш живим лїтературним стильом — посвідченим видрукованими уривками.

Але в цїлости надрукувати своєї історії йому не вдало ся. В осени 1822 р. його кинули на службу в Сибир, вернувши ся відти по смерти Александра I, він знов вертаєть ся до своїх плянів видання історії. Сподїваючись, що може йому тим способом удасть ся дістати кошти від правительства, він предложив три перші томи мінїстрови освіти, просячи предложити їх цареви. Мінїстр Уваров передав їх на рецензію проф. Устрялову і той дав досить прихильний відзив, між иньшим піднїс «направительную идею» працї - «что народъ сей и по происхожденію и по духу и по вЂрЂ своей всегда былъ частью великаго цЂлаго Россіи и силой естественнаго влеченія, долженъ былъ не смотря на временное свое отдаленіе отъ ней, опять воити въ историческую ея орбиту и составить съ ней одну душу и одну мощь». Не вважаючи на сю похвальну ідею, коштів на виданнє Мартос, мабуть, таки не дістав, хоч і переробив свою історію по вказівкам Устрялова — додав напр. цитати на джерела, як того бажав рецензент. Вийшли тільки дві глави, для розбудження інтересу на виривки надруковані Мартосом в часоп. СЂверный Архивъ (1822, ч. 13-4 битва під Берестечком і в 1823 ч. 6 похід Тимоша й війна 1652-3 рр.), рукопись же цїлої історії десь запропастилась. (Про сю історію у Лазаревського Очерки, зам. и докум. по исторіи Малороссіи, II — тут передруковано другий уривок, опублїкований Мартосом).

Ще меньше маємо понятя про історію Хмельниччини, що входила в працю третього історика України сеї доби Максима Берлинського. Його «Историческое обозрЂніе Малороссіи и города Кіева», судячи по главам, присвяченим часам Мазепи (надрукованим в «Молодику») мусїло чимало місця удїлити Хмельниччинї. Але воно досї не обслїдувано зовсїм.

З черги мусимо згадати тепер працю, яка не бувши історичною в властивім значінню слова, мала чималий вплив на дальший розвій української історіоґрафії сеї доби. Розумію «Запорожскую Старину» Срезневского, що почала виходити 1833 р. (шість частей, від р. 1500 до 1707, 1833-1838). Інтерес її в тім, що вона вводила нову катеґорію джерел в студіюваннє української козаччини історичну пісню й думу. Коли ми і в українській історіоґрафії XVIII в. можемо місцями підозрівати впливи української історичної поезії, а декотрі її репрезентанти в свій виклад, для оживлення його, залюбки вводять і взірцї поетичної віршевої лїтератури (Грабянка, Ріґельман), то все такі офіціально, так би сказати, українська історична поезія в круг джерел історичного дослїду досї не була введена. Свідомо й рішучо з такими замірами виступив Срезневский в отсїй своїй молодечій працї (над своєю збіркою він працював маючи заледви 20 лїт). «Бідність історії Запорожа (Запорожем він зве взагалї козаччину) в джерелах писаних змушує дослїдника шукати иньших джерел, і він знаходить для своїх дослїдів богату, невичерпану копальню в народній традиції» — в піснях і оповіданнях бандуристів. Припускаючи, що в «зверхнїй історії» тут можуть бути помилки в іменах, в порядку подїй, Срезневский вважає «рішучо дорогоцїнною» їх традицію у внутрішнїй історії — що до побуту і звичаїв. В своїй книзї він і подає читачеви розложені в хронольоґічнім порядку тексти дум, і поруч історичну компіляцію, зложену з відомостей лїтописних і зачерпнених з поетичної традиції, аж до смерти Мазепи.

Ся проба історії за помічю народньої поезії зробила вражіннє. За Срезнєвским пішов не тільки Кулїш у своїй «Українї — од початку Вкраїни до батька Хмельницького» (1843), але також і Костомаров, що стояв взагалї під сильними впливами Срезневского в сих часах. Положивши проголошену Срезневским тезу основою своєї дісертації «Объ историческомъ значеніи русской народной поэзіи» (1843), він і в своїй історії Хмельниччини, до котрої забрав ся по сїй працї, задумував ужити народню поетичну традицію для доповнення й оживлення історичного образу Хмельниччини.

Навіть апокріфічні мотиви, введені до своєї збірки Срезнєвским, не зістались без впливу на пізнїйшу історіоґрафію, і деякі з них покутують і досї в історії Хмельниччини (як напр. історія Линчая й Линчаївцїв).