«Але козаки на се не приставали і кричали, щоб іти назад на Днїпро. Але що воля старшого згоджувала ся з волею і радою Шагін-ґераєвою, то він казав таки проти волї й неохоти війська наступати. Шагін-ґерай, підбодрюючи неохоче військо і дуфаючи серцю свого хорунжого, як сам собі, взяв сам корогву і відважно кинув ся на орду, що під тими ж Косаранами обсипала могилу. Загнав їх на вали перекопські, аж душили ся, і те сїльце Косарани, де фільварки перекопські, самі зайшли, аби військо козацьке без поживи для коней і без води збідувало ся і через те скорше відступило і в середину землї не важило ся йти. Так козаки, не доходячи того сїльця, стали під валами без води і без паші. Татари більше не наступали. Шагін-ґерай радив зайти за Перекоп, сподїваючи ся, що орда почала б до нього збірати ся, а душманам його прийшла б біда. Але козаки на се не пристали, і о третїй годинї в ночи рушили до Перекопу, щоб іти на Запороже.
«Помітивши се ті царі вислали частину свого війська зачіпати табор козацький, а самі тим часом збирали більші сили. Козаки давали відправу, побиваючи тих, що натискали на табор; але й з тої сторони яничари, підсуваючи ся близько під табор і підвозячи близько армату, робили їм шкоду. Така забава трівала миль з чотири від Перекопу, аж до Каланчака. Туди орда має звичай загоняти свої стада з Криму на пашу, задля солодкої води — є її там потроху в озерах. Тут козацьке військо трохи потїшило змучених коней і самих себе, спрагнених і жадних води. Коло сходу сонця наспів на се місце Кантемір, добре приготувавши ся, з Джанібек-ґераєм ханом і Девлєт-ґераєм калґою, з 10 тисячами орди, з яничарами і гарматами, і на рівнім степу з усїх сторін вдарили з великою силою раз, другий і третїй, без перестанку, не даючи поправити ся. Але Бог поміг — козаки, спішивши ся всї з коней, припускали орду близько і давали добрий відпір — влучали так добре, що густо засїяли тамошнє місце неприятельським трупом, і мурз значних немало в тім полягло. Розжалений тим і роздражнений ще більше Кантемір звелїв своїм яничарам спішити ся з коней, і сам ведучи їx полки, ще з заду ,комонником' підганяв. Але козаки остигнувши з першого разу ще краще і відважнїйше били ся з ними, побили силу яничарів і Татарів, і нарештї Кантемір таки мусїв зі стидом і жалем відступити. Тільки вже з гармат і ,яничарок' стріляючи здалека, провожали козаків до самих Качкирів, миль з десять від Перекопу, а звідти вже не наступаючи більше, повернули назад. Козаки притягнувши на Днїпро, під Аслан-город, на Тавань, там день спочивали з тої працї і здобутими кіньми дїлили ся. Шагін-ґерай, свого неприятеля всякими способами нищачи, послав ще з під Аслан-города двадцять своїх Татар під Перекоп, і вони півтретя ста ,румаків' воєнних і 16 Татар з собою привели. А військо козацьке з Шагін-ґераєм притягнули на Запороже, до тої ж переправи Камінного Затону.
«Коли вже переправляли ся на своє становище, зване Вовча Вітка, прийшов посол до Магомет-ґерая і Шагін-ґерая калґи від Великих Ногаїв, що кочують за Отоном, а панує над ними сестрінець їх султан. Переказали до царів таке: ,Ваш сестрінець, а наш султан і вся орда Ногайська, довідавши ся, що вас прогнано з царства вашого, і ви удали ся до війська Запорозького, — прислали мене вас оповістити, що наш султан і вся орда хоче з вами тримати ся: спільно з вами против того ворога бути' — бо та ногайська орда з кримською все живе в великій ворожнечі. Хан, міркуючи, що се може бути йому в великій прислузї, і хотячи їx з свого боку заохотити до себе, за згодою козаків пішов до Ногаїв, аби ту ногайську орду привести на весну й за помічю Божою ужити для походу в Крим. А Шагін-ґерай зістав ся на Запорожу між козаками, і не хотячи дати спокою неприятелеви, шарпав їх неустанними підїздами, уживаючи до того своїх Татарів і козаків охочих, так що вони не могли на ту сторону анї вихилити ся з стадами і худобою своєю, а иньших, таких раннїх випасів окрім сих вони в Криму не мають і не можуть мати» [134].
Так прикро скінчила ся експедиція.
II. Напруження і конфлїкт 1630 р.
Невдоволеннє з Гр. Чорного, вибір Ів. Сулими, невдоволеннє козацтва, зріст своєвільних елєментів, посольство на сойм 1629 р., морський похід, третій кримський похід, його безуспішність, зрада татар
Другий похід в Крим 1628 р. не вдав ся, хоч мав багато шансів на успіх. Їх подірвала незгода серед козаччини, жадність добичи, брак дісціплїни, брак сильної і зручної руки провідника. Характеристичні деталї, переховані щасливим припадком в реляції сучасника, наведені мною в цїлости задля богатих побутових подробиць, — сї неустанні хитання, сї неустанні ради, які нараджували ся над тим, що нї в якій воєнній акції не може бути предметом загальної ради, і криком товпи провалювали найрозумнїйші арґументи, показували виразно, як новий гетьман не дорівнював своєму завданню, і наскільки був низший від свого попередника. Він не тільки не вмів зєднати в одно тїло всю козаччину, потягнути її в цїлости за собою, дав їй можність розбивати ся на части, так що за ним пішла тільки незначна частина козацьких контінґентів, — але і над сею «охочею» частиною не вмів запанувати і раз у раз мусїв бачити і зносити прояви несубордінації. І тому неудача походу була не тільки тяжким ударом для його першого інїціатора Шагін-ґерая, але і для Чорного. Для всїх стало ясним, що Чорний до булави не доріс. І одним з перших наслїдків походу було те, що по поворотї на Запороже Чорного скинено: гетьманом вибрано Івана Михайловича Сулиму, героя нещасливого пізнїйшого повстання. З кінця грудня маємо припадком його лист, адресований до того ж «приятеля» козацького Криштофа Радивила з нагоди депутації, яку сей новий гетьман з військом козацьким висилали до короля на сойм, скликаний на лютий 1629 р. [135].
Наші відомости про життє козаччини з кінцем другого кримського походу на цїлих півтора року — як раз на такий горячий, повний внутрішньої боротьби час, стають незвичайно бідні, так що уривковими звістками і фактами та пізнїйшими, ретроспективними, не всюди докладними переглядами приходить ся орієнтувати ся в загальнім розвою його.
Факт, що козаччина по виборі нового гетьмана звернула ся до правительства з посольством, між иньшим для порозуміння в справі Шагін-ґерая (сю одну лише справу знаємо з листа до Радивила), показує, що самовільне скиненнє «поданого королем» старшого і вибір нового, всупереч куруківській комісії, само по собі, по мисли козаччини, ще не мали бути casus belli з правительством і вона хотїла далї вести в згодї з ним кримську справу, що найбільше займала козаччину в даний момент. Але ся самовільна переміна була новим симптомом розвою козацького своєвільства, придавленого перед тим натиском правительства і опортунїстично настроєних елєментів козаччини. В пізнїйшім ретроспективнім оглядї польсько-українського конфлїкту сей самовільний вибір старшого грає навіть дуже важну ролю, але автор сього огляду, гетьман Конєцпольский ловив самі зверхнї факти козацької своєволї, не заглубляючи ся в їх підклад. Він не здавав собі справи з того, як елєментарно-неминучою була нова колїзія козаччини з правительством по куруківській комісії, як не трівкий був сей порядок, що позбавляв прав десятка тисяч козаччини, цїлу воєнну силу України, не маючи фактичної сили розброїти її, відібрати їй претенсії до тих прав і привілєїв, а навіть не можучи противставити їй рівносильну свою воєнну силу.
Коли пройшло перше пригнобленнє від нещасливої куруківської кампанїї, коли зведене було з України значнійше коронне військо, а з другого боку вияснило ся, що нїякі подвиги льояльности, нїякі заслуги перед державою не зрушать правительства з неможливої букви куруківської ординації, конфлїкт став неминучим. Статочна козаччина могла тільки до часу противстояти напорови опозиційних елєментів, безправної козаччини. Дорошенко з своїми здібностями вожда і полїтика міг би тільки дещо відтягнути конфлїкт. Але вже й під його рукою козаччина почала розлазити ся (весняний похід на море 1628 р.). Правительство ж своєю короткозорою відпорністю на всякі козацькі жадання і представлення діскредитувало льояльну полїтику і льояльну партію, показуючи ясно всїм, що льояльною дорогою, вислугованнєм перед правительством, не можна вибристи з того неможливого становища, в яке ставила козаччину остання ординація.
Невблаганно відмовляючи в підвисшенню платнї, збільшенню реєстру, в таких навіть справах як забезпеченнє родин побитих або скалїчених в державній службі козаків і т. д. правительство немилосердно підрізувало становище тих, що могли бути справдї щирими охоронцями спокою. Неустанні колатання в правительственні двері давали йому зрозуміти міру потрібности яких небудь уступок, — але воно сього не розуміло. За те власними руками уневажняло иньші принціпи уставленого ладу. Не згоджуючи ся на лєґальне побільшеннє реєстру творило знову кадри пів-офіціальної козаччини, вербуючи виписчиків на шведську війну; пізнїйше позволило також для кримського походу брати охочих з-по за реєстру. Стільки раз картавши козаччину за розриваннє договорів з Туреччиною самовільними козацькими походами, воно само тепер потиху заохочувало козаччину до такої роботи на кримськім ґрунтї. Гостро заборонивши козаччинї вести яку небудь самостійну заграничну полїтику, тепер, коли сподївало ся для себе з сього користи, крізь пальцї дивило ся на зносини козаків з кримськими претендентами і їх союзниками (хоч само за союз з Шагін-ґераєм картало їх в 1625 р.). І розумієть ся, ся двоєдушна, єзуітська полїтика, яку вело правительство, не могла не робити свого виливу на відносини до нього козачини. Не могли лишати ся без значіння й такі факти, що правительство, вимагаючи від козаччини послуху, перед сусїднїми державами, перед турецьким правительством вимовляло ся всякої власти над козаччиною і поручало козацькому війську вести про чуже око сепаратну полїтику, щоб в потребі все спихнути на нього.
Правительство польське несвідомо робило все, щоб розхитати наново придавлену ним динамічну енерґію козаччини. Але козацтво поки що не спішило з конфлїктом. Йому навіть подобала ся отся ситуація, де правительство крізь шпари дивило ся на козацьку шарпанину по турецьких і татарських краях і було тихим союзником його в кримській афері, що так збогатила козацьке військо здобичею в останнїм походї і обіцяла такі ж приємности на далї.
Невтомний Шагін-ґерай, потїшений союзом з Великоногайською ордою, слїдом почав плянувати новий похід на Крим, зараз раннєю весною. Повернувши ся на Запороже, де козаків чекав весь час післанець Хмєлєцкого, Лущиньский, щоб донести про результат походу. Шагін-ґерай зараз передав через нього лист до Хмєлєцкого. Разом з коротким повідомленнєм про невдалий кінець сього походу, розвинув він там плян нового, а кілька день пізнїйше в тім же дусї вислав таке ж писаннє до короля, з послами своїми і з послом ногайським — для лїпшого вражіння [136]. Повідомляв про сей свій союз з Ногаями, що обіцяли йти з них на весну на Крим, і просив вплинути на військо козацьке, «аби про мене мали ласкаве стараннє». Похід хотїв урядити як найранїйше, «скоро за льодом», поки ще не зможе прибути поміч з Царгороду — «бо аж в маю ґалєри з Константинополя виходять», а в самім Криму його «душмани» не мають великої сили — Ногайцїв Кантемірових, головної опори нового хана, «ледво кілька тисяч збереть ся».
Місяць пізнїйше поїхали козацькі посли на сойм: Захарій Остелецький, Григорій Малькевич і Кузьма Капуста, щоб порозуміти ся з правительством в тій Шагін-ґераєвій справі. Про сї переговори близших звісток не маємо, але можемо догадати ся, що відправа сим разом була далеко холоднїйша.
Правительство простигло до Шагін-ґераєвої афери. Реальних користей з неї не приходило, а відносини з Туреччиною псували ся, спокою з Кримом не було, козаччина ставала своєвільнїйшою, і се все супроти нещасливого ходу війни на шведськім театрі змушувало до можливої здержливости на полуднї.
До Царгороду вислано посла — затирати слїди польської нельояльности [137].
Самою козацькою справою сойм не займав ся [138]. Самовільної зміни гетьмана правительство не хотїло прийняти до відомости. Нового старшого воно не признало: в його очах, очевидно, законним старшим мав бути далї Чорний. Але Запороже, іґноруючи зміну в становищу правительства, повело свої пляни далї на власну руку, не оглядаючи ся на нього, і аґітувало на Українї.
Маси своєвільного козацтва збігали ся на Запороже на весну, «Зібрало ся козаків на Запорожу трохи не стільки, як було війська під Хотином, або й більше», доносив в маю 1629 р. Хмєлєцкий королеви [139]. Коли й не 40 тис., як було в хотинській війні, то в кождім разї богато.
Раннєю весною вийшли козаки на море [140]. Се мала бути діверсія, щоб задержати турецьку фльоту від походу на Крим, — так казали, по словам Турків, козаки захоплені Турками: що се їх кілька тисяч «післано з польської землї Шагін-ґераєви в поміч». Подробиць особливих не маємо; султан в докірливім листї до короля згадує тільки, що люде з-над Чорного моря, «як по сторонї румелїйській (европейській) так і по асирійській (малоазійській) приходили до Царгороду з жалями, що козаки з немалим числом човнів прийшли на море і починили великі шкоди, містечка, осади, села грабували й руйнували», і диван наказав фльотї йти для охорони берегів під Очаків і Кафу [141].
Може бути, що сей похід на море був причиною вислання на Запороже правительственного аґента, щоб запобігти дальшим таким походам. Аґенг сей висланий правдоподібно Хмєлєцким, прибув на Запороже перед самим кримським походом і заховав нам в своїй реляції кілька деталїв (на жаль тільки другорядних). Він привіз дарунки Шагін-ґераєви з братом, старшому козацькому і війську. Сї дарунки були передані козакам в радї, скликаній 8 (18) мая, «скоро тільки військо почало стягати ся». «На сїй радї старший війська Запорозького віддавав булаву, але його наново обрано старшим в сей похід; в тій же радї засуджено на смерть Дебриша і Третяка, і стято в радї чернецькій. Другу раду мали в недїлю, на тій радї був і Шагін-ґерай, — потвердив свою присягу, — Маґмет-ґерай хан присягав перед Шагін-ґераєм і мурзами, але Шагін-ґерай принїс його клейноти в раду і сам з мурзами присяг в нїй. В тій же радї присягали три мурзи Малих (sic) Ногаїв — на віру свою присягали всї з Шагін-ґераєм, обіцюючи поки живі будуть, згоди дотримати і на кождий королївський наказ не тільки своїми людьми, але й самі особисто ставити ся — а сподївали ся, що теж і вони, якби не могли утримати ся перед своїм неприятелем, знайдуть поміч у й. королїв. милости і війська Запорозького. На тій же радї Шагін-ґерай обіцяв платню війську Запорозькому: як пішому так і конному на місяць 10 червоних і коня; допоминали ся ще по кафтану і по штуцї «шати» (сукна), але того їм не обіцяв. А як би щастє і сим разом не мало послужити, мають (брати Ґераї) вернути ся з військом на Запороже. Військо з Запорожа рушило 22/V (н. с.) в похід на Аслан-город, на перевіз, а Шагін-ґерай з братом позістали ся, бо їх байрам зайшов — не хотїли рушити, аж побачать новий місяць».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 7. Приємного читання.
TextBook