По сих передвступних екскурсіях підняли ся пляни великого морського походу і на Запорожу, але тут подїлили ся гадки і погляди. Не бракувало прихильників походу на море, але було багато таких, які за краще вважали тримати ся кримської афери, що — можна було сподївати ся — і далї когда бути ведена без рішучого конфлїкту з правительством. Зближав ся день св. Ілї, час виплати «жолду» козакам, і очевидно — жаль їм було утратити тих кількадесять тисяч золотих. Шагін-ґерай з свого боку, розташувавши ся з своїм двором в сусїдстві віча, теж всякими способами, дарунками в обіцянками, нахиляв козаччину до дальшої боротьби з Кантеміром і Джанібек-ґераєм. Він прийшов сюди з кількадесятьма кіньми лише, але що раз прибували до нього нові партизани з Криму, закоштувавши нагінок нового хана і Кантеміра. Ті, опанувавши Крим, розпочали кріваву розправу з усїми, хто тримав ся був Магомета і Шагіна, і старі партизани кликали Шагіна в Крим, обіцюючи поміч і успіх.
Гетьман-наступник Дорошенка, вибраний на його місце під Бахчі-сараєм, стягнув на себе неласку війська. Скинено його з гетьманства, суджено і скарано смертю — утопили його, як каже сучасна реляція- «бо був затаїв щось у себе військових грошей». Стали проти себе дві партії. Прихильники полїтики льояльної ставили кандидатуру Грицька Чорного з Черкас, звісного ватажка морського походу 1624 р. Він тепер виступав против морського походу і значить — против конфлїкту з правительством: «годив ся бути гетьманом, коли не підуть на море». Друга партія ставила кандидатом якогось Мусїя, що «брав ся бути гетьманом на море», як в 1619 р. Бородавка. Серед реєстровиків взяла перевагу партія льояльних. Вибрано гетьманом Грицька і рішено війти в порозуміннє з правительством що до кримської афери [112].
З місяця липня маємо перший лист козаків у сїй справі, — адресований до Хмєлєцкого, що «здавна звик здорову раду і милостиву ласку показувати війську козацькому»; він має характер першої розвідки в сфері правительственної полїтики що до кримської афери. Військо поясняло, що довший побут його на Запорожу мав і має на метї основно приборканнє своєволї. Не можучи поспіти самі до Київа на день св. Ілї по річну плату для війська, козаки висилають по неї післанцїв і просять Хмєлєцкого з свого боку заняти ся сею справою, щоб їм ту платню сповна виплатили. Оповідають свою кримську одісею, яку мовляв вони перервали умисно, щоб довгий пробуток їх в Криму не був «проти волї короля і річипосполитої». Доносять нарештї про прихід Шагін-ґерая на Запороже, «не з иньшим замислом, як тільки щоб укрити ся під крила корони польської». Військо не вважає можливим на власну руку підтримувати його далї. бо «нам комісією (куруківською) того заборонено, і не сміємо нїчого важного зачинати з ним». Але воно вважає дуже вказаним в інтересах держави підтримати кримського претендента, і тому питає поради як їм поступити [113].
Відповіди Хмєлєцкого не маємо, але вона без сумнїву випала прихильно, бо він був прихильником сеї кримської афери, і два тижнї пізнїйше військо козацьке висилає вже посольство до короля, разом з послом від Шагін-ґерая [114]. Посли козацькі: Каленик Прокопивич, Яцко Савич і Стефан Микитич повезли королеви лист, писаний в тім же дусї, що й до Хмєлєцкого, але з більш енерґійним представленнєм ваги кримських плянів для держави:
«Як коли, то власне тепер догідний час на те, щоб знести весь Крим, як буде на те воля вашої кор. милости, і річ посполита без великого заходу може забезпечити собі вічний спокій. За одну осїнь ваша кор. милость може здобути Крим — прилучивши тільки до Запорожського війська те військо що під реґіментом п. хорунжого браславського (Хмєлєцкого)».
І при сїй вірній оказії, з приводу, що їм «для викорінення своєволї й запобігання дальшим замислам поган, та в справі Шагін-ґерая прийшло ся довше пробути на Запорожу», просять у короля додатку до платнї, коней і иньших потрібних річей [115].
Правительство польське опинило ся в досить невірним становищу. З одного боку льояльність супроти Туреччини наказувала стримати ся від участи в кримських усобицях, від підтримування претендентів против законно поставлених турецьких васалїв. І в відносинах до козаків принціпіальнїсть наказувала скарати їх за самовільні кроки й на будуче стримати від роблення полїтики на свою руку — адже незгідність її з останньою ординацією дуже добре відчувала сама козаччина. Але з другого боку — зашахувати кримських розбійників і саму Туреччину таким енерґійнним і талановитим претендентом, звязати кримські сили хронїчною усобицею, а в разї успіху Шагіна — примостити собі стежку до впливів в Криму — се все теж було занадто привабно. Шагін в своїх листах королеви обіцяв легке здобутє Криму, вірне васальство його, без плати упоминків, і навіть здобутки за Дунаєм в Туреччинї [116]. І з усїх боків несли ся до короля й до його мінїстрів поради — нїяким чином не упускати з рук такої чудової нагоди, не полишати Шагіна без помочи, поручити козакам щоб йому помогли всїми силами, навіть побудити їх до того. Так без сумнїву радив Хмєлєцкий; так горячо дораджував прихильний і вірний Польщі господар молдавський, безсумнївно добрий знавець турецько-татарських відносин [117], так нарештї заохочував короля й його невтомний референт українських справ, наш давнїй знайомий кн. Юрий Збаразький [118].
«Хоч прості то хлопи, але і небіжчик Юлїй Цезарь лїпше не міг би порадити», заявляє експансівний землячок наш з приводу козацьких мотивів за участю в кримській усобицї: «Шагін-ґерая висадити на ханство, Татарів сварити, Орду нищити — час і нагода саме на таку мудру раду». І захвачений сею ідеєю сам силкуєть ся розмахнути ся в такім цезарівськім дусї на свій фасон:
«Треба вести справу тільки самими козаками, їх на те стане: збереть ся їx сила, бо в тепер немало з України йде на Запороже; підуть табором, рушнично, з доброю арматою, не зможуть їм Татари нїчого зробити. І нехай там бєть ся як найбільше — все то нам на користь. Коли посадять Шагін-ґерая на ханство, то він мусить памятати добродїйство, бо й нема де йому притулити ся: до нас в кождій пригодї мусить звертатись. Туркам він тяжкий ворог і вони йому, а він їм нїколи вірити не буде. Коли не вдасть ся їм зараз його посадити, то без великого кроворозлитя і без великої шкоди Татарам не може обійти ся, а ми тим довше будемо мати спокій. А якби й козаків щось погинуло — все то для нас добре, бо і від них нераз набирали ся ми страху». Тілько — боронь Боже — не мішати в се Польщу і не давати на се нїякого документу. Нїяким чином не посилати в Крим Хмєлєцкого, «бо то була б уже відкрита війна з Турками і виразний доказ розірвання трактатів». «Нехай Хмєлєцкий стоїть на своїм місцї й дивить ся, що з того буде, а козаки нехай самі сю траґедію відправляють». Навіть козакам нїчого не писати, тільки сповістити, що посилаєть ся до них післанець, і все переказати через нього устно — «бо хлоп напивши ся легко все розповість перед часом то там то сям». Шагін-ґераєви теж в грамотї тільки висловити спочутє, а подати надїю устно. Туркам, на їх представлення і домагання, щоб Шагіна видано і не підтримувано — відповісти, що Польща вірно тримаєть ся своїх трактатів з Туреччиною і козакам не поручала мати нїякої спілки з Шагіном, анї не позволяла — «то ті виписчики, що втїкли на Запороже по тім, як військо королївське карало своєвільників, тому два роки, — вони ходили до Шагін-ґерая, брали від нього платню, з ним приставали, вони й тепер його мають у своїх руках; то так як ваші джелалиї (розбійники)» і т. д.; король поручить написати до них, щоб нї в чім не нарушали трактату з Туреччиною. Зрештою можна бути певними, що Турки хоч і будуть дорозумівати ся правди, то тепер не зможуть виступити против Польщі активно, бо заняті війною з Персією, і війна та йде дуже тяжко, отже їм не до Польщі.
Згідно з такими єзуїтськими радами і поступив собі король. Турецького чавша відіслав з листом, де заявляв, що Польща в кримські справи зовсїм не мішаєть ся, про Шагіна не знає навіть, де він тепер пробуває, а хоч приходили від нього посли просити помочи, то помочи тої їм відмовлено [119]. Шагін-ґерая потїшив в його нещастї, але пропозицію васальства Криму відхилив як річ малоінтересну для короля: «бо він володар такий можний, що одного дня роздає стільки, скільки за цїлий рік весь Крим не має доходу». Але заразом канцлєр сказав устно Шагін-ґераєвому післанцеви на авдієнції, що старший козацький одержав від короля наказ, аби йшов з Шагіном і його братом та всїляко їм помагав. Шагін просив 12 тис. козаків, — на се йому пояснено, що збільшати козацького війська не можна без спеціального дозволу короля, «але коли вони приберуть собі охочих на сей тільки похід, то се їм не буде поставлено в вину, і про се він, канцлєр, не буде давати знати королеви» [120]. Так рекомендував шеф цівілїзованої польської полїтикн польську державність кримському варварови.
В відповіди козакам на їх посольство, в листї, переданім сим послам, король зганив козаків, що вони без позволення королївського вступили до чужої служби, але признав, що мотиви, подані козаками, їх до певної міри виправдують; плата, задержана через той їx самовільний похід, буде їм виплачена (значить без додатку!). В справі вибору старшого на місце Дорошенка король пригадав козакам постанови комісії й висловляв надїю, що козаки виповнять її постанови (то значить — предложать старшого до затвердження гетьманови польському). На будуще в справі Шагін-ґерая король поручив їм поступити так, як скаже їм Хмєлєцкий, або королївський післанець, що посилав ся до війська з тим разом [121].
Перед ширшими кругами польської суспільности правительство теж не вважало вказаним відкривати своїх карт і в осїннїм експозе на соймики натякаючи злегка на те, що Польща не потрібує в Шагіновій справі робити вигоду турецькій полїтицї, заразом умивало руки зовсїм з козацької участи в кримській афері і просило шляхту поміркувати також і про козацьке своєвільство — «небезпечности не тільки від Турків і Татарів, але і від иньших сусїдів, тай від самих козаків, що своєволять, — і те їx товаришованнє з Шагін-ґераєм не може не бути підозрілим і небезпечним [122].
Козакам тим часом король через свого післанця поручив всїляко помагати Шагін-ґераєви, і мабуть самий сей післанець, Лущиньский на імя, мав лишити ся на Запорожу, щоб допильнувати справи [123]. Нововибраного гетьмана лєґалїзовано: король потвердив його, чи «подав», як то офіціально називалося, спеціальною грамотою [124].
Але козакам, не дуже спішило ся в Крим. Правдоподібно, чекали обіцяної платнї. Своєвільна ж козаччина робила нові походи на турецькі і татарські сторони. Пошарпала околицї Очакова, потім вибрала ся на море, але експедиція була невизначна: противні вітри не позволили пустити ся в дальші сторони і змусили козацьку фльоту тримати ся кримських берегів. «Туркам мало що або й нїякої шкоди не вчинили, тільки то важнїйше, що два кораблї придибали і змусили дати викуп: все з них забрали й продали Грекам в Козлові (Балаклаві)». Але й свої дві чайки стратили — утопили їx [125]. Шагін-ґерай тим часом займав ся партизанською війною проти своїх ворогів: ходив підїздами і забирав стада. Раз під самим Перекопом забрав стада дві тисячі штук і невільника чимало, другим разом 400 штук. Король розпорядив давати йому потрібний запас для прожитку і прогодовання коней [126]. На козацькі походи правительственні круги дивили ся теж крізь пальцї, були вони досить придатні для відповідного вражіння, бо й Татари раз у раз набігали, хоч невеликими ватагами, і неприємно було, що Турки під проводом Кенан-баші зайняли ся знову будовою замків на долїшнім Днїпрі в заміну зруйнованого Аслан-кермена [127]. Через се приспішувано похід на Крим всякими способами. Козаки одначе не спішили ся, чекали тих, що пішли на море, знаходили ріжні иньші перешкоди, аж нарештї в останнїх днях жовтня (октобра, ст. ст.) удало ся їх рушити.
«Запорозькі козаки доперва першого новембра (н. ст.) прийшли з моря», доносив Хмєлєцкий канцлєрови. «Тим розбійникам морським не дуже тепер хотїло ся до Криму, але мій післанець порядно походив коло того, і як доносить — рушили вони. 8 новембра перейшло кінне військо і обоз за Дніпро з Магомет-ґераєм ханом коло Камінного Затону, а піше військо і армата пішли водою з Шагін-ґераєм султаном к Аслан-городу, і там під Аслан-городом, пять миль від Перекопу мають вони зійти ся» [128]. Иньша записка, писана в сам день виходу війська, може самим аґентом Хмєлєцкого, поясняє нам ті умови, під якими згодили ся козаки іти в Крим; Шагін і Магомет згодили ся дати кождому козакови «на шаблю» по 10 червоних золотих і кожуху; обіцяли їм зараз дати в володїннє «Нагайську державу»; королеви і річипосполитій прирікли бути вірними і без усяких подарунків ходити на кождого ворога, куди тільки їм скажуть [129]. Иньша сучасна реляція про сей похід, подаючи текст присяги зложеної братами перед походом, додає ще дещо: брати обіцяли пильнувати річпосполиту від усяких нападів (татарських), своєвольників таких приборкати і карати, невільників усїх (з земель Польщі) з Криму видати і позволити їх відбирати у Татар. Таку присягу хан Магомет зложив серед козацької ради, а за ним Шагін присяг за себе і за брата, що нїяким чином, як би фортуна не обернула ся, вони від козацького війська в Криму не відступлять, і як би їм ханства здобути не удало ся, то разом з козаками вернуть на Запороже [130].
Під сими умовами козаки йшли в похід. Кінних козаків було шість тисяч. Татар вісїм тисяч; між ними 30 визначних мурз. Військо виглядало дуже імпозантно і всї с подївали ся повної побіди над ворогами. Але зараз же на початку походу став ся інцидент. Оповім його словами згаданої реляції, дуже живо і безпосередно написаної:
«Рушивши з Микитиного рогу до Камінного затону, два днї переправляли ся за Днїпро [131]. Але дуже богато козаків зістало ся при тім на березї, завидуючи старшому тої слави, що він був поданий їм з королївської руки [132]. Старший, побачивши се, вчинив раду, і питав ся, чому вони не охочі на таку послугу, що так мало війська пішло? Вони крикнули всї, що в козацтві кождий іде з власної охоти, а не з примусу; а тепер против зими кождий з нас і з нашого товариства неприодягнений здрігати ся мусить, і в таку землю йти, де анї угріти ся нїчим, анї поживи дістати нї для себе нї для коней — ,воєнникам' страшно. Але ті що зістали ся (при старшім) хотячи йти (в похід) такими словами заявляли свою готовість: ,ідемо охоче, а неохочих примушувати не будемо — нам аби тільки слави війська свого не утратити та на свої звичайні місця вернути ся'. Старший подякував їм за таку охоту і ще більше їх підбодряв і охоти додавав до завзятого походу, і визначивши полковників пішов з військом до Каіру, а піхота пішла човнами з тим, щоб там злучити ся з ,комонником' (кінним військом). Третього дня потім, 12 новембра, стали коло Кишенки, татарського мечетя, що стоїть коло Носковського острова над Днїпром здавна, як ще орда тут мешкала. Списували військо — казали й піхотї що в човнах була до берегу пристати. Написало ся війська: комонника дві тисячі, піхоти дві, орди з Шагіном півчетвертої тисячі, і потягнули до Каіру — туди півдня ходу. Там мала зібрати ся й піхота, зіставивши свої човни, а звідти вже 'одним тягом, спішно йдучи день і ніч, треба було підійти під Перекоп.
«Прийшовши до Каіра мали раду, чи йти того самого дня, не спочиваючи. Шагін-ґерай радив і просив не зіставати ся, маючи на увазї, щоб неприятель не остеріг ся, — а хоч би й довідав ся про нас — то не збереть ся так скоро з силами і не буде мати як дати нам відпору. Для сього треба в такім разї поспіху — аби прийшовши до Перекопу не помітно в ночи, відразу його взяти. ,Там орда рада не рада відступивши душмана (ворога) мого, до мене купити ся буде; а як дамо неприятелеви часу, то він збереть ся з силами на нас не сильних і знайде собі способи до оборони і опору'. На се козаки крикнули, що поле безводне, хід далекий, треба відпочити, і тим малим часом нїчого не стратить ся.
«Переночувавши там, 14 новембра рушили степами і коли півночи підійшли до Перекопу. Треба було язика дістати, забігши без вісти під місто. Старший спинив військо і не дуфаючи нїкому і не жадаючи собі сеї прислуги від війська, сам з кільканадцятьма чоловіка та з кількома Татарами Шагін-ґераєвими пустив ся туди, а війську сказав табором наступати. Не дійшовши милї до міста, натрапили на стада, кільканадцять тисяч штук: Перекопської орди — Ногаїв Кантемірових і його самого. Приглянувши ся до нього і до Татарів, що кочували при стадї, вернули ся до війська і скликали потиху нараду — чи дати стаду спокій і просто на Перекоп ударити. Шагін-ґераєва рада була, щоб стадо поминути, впасти за Перекоп і тягнути до самого Бахчі-сараю: бо забравши сю добичу, військо не схоче рискувати далї, але зараз захочуть вертати ся назад — і справдї так стало ся. Козаки на таку раду не пристали, а рішили брати стадо. Казали: ,що спекло ся, треба різать' [133], ,нащо неприятеля жалувати, способів до його знищення занехувати? взявши стадо, приспособимо коней для піхоти і підемо до Перекопу, а що Бог призначив, то не мине!'. Поставивши комонника в три полки, а Шагін-ґераїв четвертий, чекали ще розсвіту, аби краще вдарити, бачучи, на що бити. Та в тім часї стало знати, що орда при стадї постерігла й затрівожила ся. На світанню полки рушили ся, табор ішов за ними шляхом на легко, і зблизивши ся до стада разом скочили. Шагін-ґерай на лївім крилї забирав стада, а козаки, вдаривши на правім крилї, забрали теж до пяти тисяч коней воєнних і стадних і погромили улуси, де орда кочувала, держучи при собі наших невільників; заскочили там теж чимало Татар і всяку худобу, Татарами полишену, загнали до табору. Старший з Шагін-ґераєм пішов в тропи за Татарами і рештою стада, що вони уганяли, і дійшовши завязали бій з ордою. Дав Бог щасливо — з великою шкодою їx, а наших з малою. Шагін-ґерай з своїми Татарами сильно понищив Нагаїв своїми підїздами, живцем беручи і на полї кладучи.
«Та перед тим уже, ввечері, Джанібек-ґерай хан і Девлєт-ґерай султан-калґа прибули до Перекопу і довідавши ся, що стало ся, казали з гармат бити, аби орда збирала ся. Збирала ся потім орда з ранку до вечера, а козаки, справивши табор, весь час били ся з ними чи то гарцями, чи то лавою і спішно відступали під Перекоп. Підійшовши до міста, зближили ся до мурів перекопського замку, так що їх звідти тільки що з гармат не діставали, і тут стали. Вчинили раду, і козаки підняли крик, щоб з малими силами в ворожу землю не входити, а звідси уже вертати на Запороже, аби й тої здобичи не втратити, як неприятель збереть ся з силами, і не понести в своїх людях великих страт. Шагін-ґерай, почувши про се, дуже стрівожений прийшов на раду, намовляючи, аби не думали такого, не трівожили ся, а далї свій замисл сповняли, і такими словами промовляв: ,Панове-молойцї! не такий я, щоб мав війську неслави бажати й на згубу вести, навпаки на славу й заслугу; а чого небудь відступати, не спробувавши щастя з неприятелем, і серця йому на себе, додавати — чи се воєнникови пристойна річ? Подаруйте лише ще одну ніч, а я маю там таких своїх приятелїв, що вони дадуть менї знати про замисли і сили неприятеля мого — чи маю пробувати чи нї, — і тодї вже відступати. Як що вас трівожить недостача води й паші — то станемо на селї під сим містом, на хуторах званих Косарани, над лиманом морським: там і води дістанемо і коней хоч трохи зможемо поживити, а за той час — маю на Бога надїю — він минї при моїм правім дїлї поможе на душмана мого'. І дїйсно потім за Шагін-ґераєм прийшла на Днїпро відомість, що ті царі з Кантеміром уже хотїли йти з Криму, як би козаки були не поспішили назад вертати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 6. Приємного читання.
TextBook