Вісти з Царгороду про турецьку експедицію на Україну, для будови замків на Днїпрі, що почали приходити з весною [87], дали нові арґументи за тим, що козакам не можна облишати України, і польське правительство мусїло кінець кінцем прийняти до відомости се мотивованнє і дати спокій з шведським походом [88].
Ся справа будови замків на Днїпрі, що наробила великого галасу й зайняла увагу України на цїлий рік, вийшла з інїціативи Кримцїв. Толковали її в Царгородї тим, що хан хотїв викрутити ся тим від перспективи походу на війну до Персії і для того видумав сю забавку у себе дома [89]. Може ще правдоподібнїйше, що сими замками він сподівав ся замотати наново польсько-турецькі відносини, з користю для себе. З проєктом сим хан Магомет виступив перед стамбульським диваном ще з кінцем 1626 р. Проєктував поставити два замки на нижнїм Днїпрі, на двох боках, на місце давнїйшого замка, побудованою за султана Солїмана, що вже встиг розсипати ся в руїни. Замки сї мали боронити козакам виходу на море Оден замок брав ся збудувати сам хан, другий полишав Туркам. Плян сей був з охотою прийнятий в диванї на поч. 1627 р. Ханови і калзї післано на знак султанської ласки шаблї й кафтани, капітан-баші поручено іти з весною з воєнною фльотою й транспортовими кораблями на Днїпро для будови замків і оборони її від можливих перешкод з боку козаків; до нього ж мала прилучити ся дунайська ескадра. Намісник Кафи мав прислати робітників для земляних робіт; воєвода молдавський і мунтянський мали прибути також в поміч з своїми людьми. По скінченню замків там мала бути лишена залога з 4 тис. людей, щоб стерігти виходу на море від козаків [90].
Такі шумні заходи завчасу стали звісні на Українї й викликали тут велику трівогу. Польські правительственні круги занепокоїли ся, як десять лїт тому, сим турецький заміром стати міцною ногою під боком України, в номінальних границях Корони. Козаччина абсолютно не хотїла позволити Туркам загородити їм дорогу на море. Але до конфлїкту з Турками польське правительство також не хотїло доводити. Коли армія капітан-баші, зійшовши ся під Тегинею з людьми молдавськими і мунтянськими, рушила відси на українську границю, Хмєлєцкий з польським військом і з українськими козаками насамперед демонстративно виступив їй на зустріч і тим, як каже, змусив змінити курс: замість іти на українські границї, де баша, мовляв, мав замір ставити замок при границях Браславщини, на устю Чичаклею до Богу, баша пішов до Очакова, і звідти завів переговори за посередництвом господара молдавського Мирона Могили-Бернавського. Сими переговорами Хмєлєцкий встиг відвести башу від заміру ставити другий замок, страшачи його тим, що козаки і вся Україна «рушила ся» на вість про сї замки, не можна буде утримати спокою з Туреччиною, «козаки, прочувши, не хочуть слухати своїх старших і думають про похід Днїпром», і т. д. Скінчило ся на тім, що тільки хан кримський відновив старий замок в Аслан-Керменї, а баша від свого замку відступив ся, уложив нову угоду між Туреччиною і Польщею і пішов во свояси, a Хмєлєцкий, прочатувавши цїле лїто і початки осени на степовім пограничу (над Сурією) з своїм військом і козаками, вернув ся також [91]. Своєвільне козацтво за той час, посміваючи ся з турецьких заходів і замків, вибрало ся походом на море — рахують їх на 60 і 80 чайок, але близше про cей похід не знаємо нїчого [92]. Реєстровики ж, вернувши ся на волость, зайняли ся знову виправою посольства до короля, на сойм, зібраний в Варшаві з початком жовтня ст. ст.
В посольстві поїхали сим разом Яцко Клїша, Іван Туровець, Константин Вовк (ми бачили його перед кількома місяцями військовим писарем), Константин Зайкевич, Станїслав Яблонський і Фурс Малейкевич. Грамота датована «табором коло Тарганового ставу над Росавою», 22/IX [93]. Посли везли королеви ad captandam benevolentiam кількох вязнїв татарських, захоплених під час наїзду під Мушуровим, грамоту, де бідолашне військо перепрошує короля за «часті докуки» і виправдуєть ся, що «ґвалт і недостаток великий» змушує їх наприкряти ся королеви прошеннями, аби видав їм привилей на оборону їх спокою від українної шляхти. По словам козаків, ся шляхта не вважаючи на льояльне поведеннє козаччини і на суворі унїверсали, кілька разів видані з королївської канцелярії (сих унїверсалів не маємо, і не знаємо, на скільки знову докладний сей козацький відклик тут до них), далї і ще гірше докучає козакам мордованнєм і відбираннєм ґрунтїв (все очевидно на ґрунтї того ж примусового виводу козаків з приватних маєтностей — козаки, видно, далї відтягали ся від нього під ріжними вимівками). На ілюстрацію тої шляхетської бути вказували факт, що пани Калїновскі не перепустили війська козацького через свої маєтности. Та мабуть все се говорило ся більше для декорації, умисли ж були иньші, і королївський привилей випрошував ся для цїлей, вище вже вказаних — для розширення козацьких вільностей.
З козацької інструкції звісні нам такі пункти: прошеннє що до підвисшення платнї, дотації на армату і виплати 10 тис. золотих, обіцяних королем; скарга на уманських міщан, що вони не позволили козакам стати на кватирах, вказаних їм Хмєлєцким, напали на козаків і кількох побили (се близше рокриває ту справу козаків з Калїновскими, власниками Уманщини); прошеннє убезпечень від насильств шляхти, які терплять козаки «що мають свої стаційні домки» (очевидно в маєтностях шляхетських). Нарештї козаки звертали увагу на турецькі чи татарські замки на Днїпрі:один замок Шагін-ґерай збудував сього року [94] на лївім боцї Днїпра, а на другий рік хоче будувати ще два замки на правім боцї; се річ дуже шкідлива для річипосполитої, і козаки просять волї королївської, як їм бути?
Сї петиції були предложенї послами королеви на парадній авдієнції, де посольство передало грамоту і вязнїв, 7 (17). X, а другого дня посли козацькі предложили сї ж петиції посольській палатї, просячи, щоб палата підтримала їх перед королем [95]. Палата. розглянувши, рішила підтримати перед королем справу обіцяної нагороди, скаргу на Калїновских і петицію про видачу унїверсалів до шляхти; иньші справи, по гадцї палати, мали бути трактовані в законодатнім порядку, цїлим соймом. Зі справ взятих палатою під свою опіку, козаччину безперечно займала найбільше справа козацького пробутку в приватних маєтностях, і коли козацьким послам удалось добити ся від короля якихось унїверсалів до шляхти, що давали можність їй далї бороти ся против виключення козаків з шляхетських маєтностей, то се мало для них чималу вартість. Козаччина, очевидно, не хотїла нїяк признати сього виключення на практицї і не маючи надїї добити ся його формального скасовання, вела з ним боротьбу підїздову, ріжними обходними маневрами. В законодатнім порядку сойм нїчого інтересного для козаччини не постановив. З огляду на непевні відносини до Татар і Турків постановлено, що кварцяне військо має бути ужите виключно для оборони України (а на шведську війну ухвалено надзвичайні кредити), військо козацьке теж «має давати відпір поганству», разом з ним; про задоволеннє ж домагань сього війська промовчано. Справу «грецької релїґії» формально ще раз «пущено в рецес до другого сойму» [96].
Характеристично, що в козацьких петиціях уже з півтора року ми не стрічаємо сеї релїґійної справи, що давнїйше в них займала визначне, головне становище. Можна думати, що самі єрархи, все більше схиляючи ся до опортунїстичної, компромісової тактики, не вважали вказаним силувати релїґійну справу козацькими петиціями, які показали вже свою безплоднїсть в попередиїх разах, а своїм манїфестованнєм союзу православної єрархії з козаччиною, може, на погляд опортунїстично настроєних єрархів, більше шкодили, нїж помагали полагодженню відносин з правительством і правлячими кругами. Як ми знаємо, релїґійну справу саме полагоджувано за кулїсами сойму, секретними переговорами, і мішати сюди козаччину православним єрархам не було інтересу.
Похід Дорошенка на Іслам-Кермен. Війна Шагін-ґерая з Кантеміром, похід козаків до Криму і смерть Дорошенка, уступленнє з Криму, Шагін-ґерай на Запорожу
Представлення козацькі в справі турецько-татарських замків на Днїпрі не знайшли офіціальної відповіди в актах сойму. Справа була досить дражлива для польської полїтики; не можна було, з огляду на Туреччину, сказати голосно те, що говорило ся і писало ся потиху, приватно: що турецькі замки на Днїпрі річ, дїйсно, дуже не пожадана, і булоб добре, як би козаки їм зробили кінець з власної інїціативи [97], не мішаючи в те польського правительства, що з огляду на свої шведські справи пильнувало добрих відносин з Туреччиною. Але сей настрій правительственних кругів, розумієть ся, не був секретом для козацької старшини, і на весну 1628 р. гетьман Дорошенко з реєстровиками і нереєстровиками рушив на Запороже, сповістивши Хмєлєцкого, як репрезентанта польського правительства на Українї, що він іде туди для того, щоб приборкати своєволю та стримати її від походів на море [98], а головно, щоб знищити замки, то значить Іслам-Кермен, побудований на шкоду річипосполитої на самій переправі через Днїпро, і не допустити до будови нових замків, що доконче мали стати в сїм роцї — на се ж цїсар турецький і вислав був на Чорне море кількадесять великих ґалєр і кількасот меньших з одним башею турецьким. Так переказують козаки в пізнїйшім листї до Хмєлєцкого зміст сього попереднього манїфесту Дорошенка [99].
Обставини були для того дуже відповідні, бо світ татарський і турецький тутешнїй був зайнятий татарською усобицею — боротьбою Шагін-ґерая з мурзою Кантеміром, що по деякім вигладженню вибухла з новою силою і перейшла на весну в завзяту оружну війну. Без великих клопотів і перешкод Дорошенко з козаками обложили замок і «щасливим способом» — «щастєм вашої королївської милости й відвагою своєю» як ґалянтно доносили потім королеви, здобули сей замок, хоч він був так добре споряджений арматою і людьми, по їx словам, що міг би противстати й найбільшій силї. Знищили замок до решти, забрали з нього кількадесять гармат і з тріумфом вернули ся на Запороже [100].
Про «погамованнє» своєволї й запобіганнє походам на море дбали меньше. Навпаки, сей півофіціяльний похід на Аслан-городок тільки розворушив своєвільну енерґію, і зараз по нїм ватаги випищиків вибрали ся на море — вже з мая місяця пишуть з Царгороду, що сї козаки напали на турецькі краї, поробили великої шкоди і далї грабують і пустошать [101]. Не знати, до сього чи до попереднього походу (осїннього) належить турецька звістка про козацький напад на Аідос (коло Бургасу), — що вони там побрали в неволю людей, пограбили їх майно і т.д. [102].
Реєстровцїв же, раз захопивши, хвиля півсвоєвільного добичництва кинула в розгар кримських усобиць, що розгорали ся тодї все більше. В новій війнї своїй з Кантеміром, що розгоріла ся під весну 1628 р., Шагіи-ґерай знов таки кінець-кінцем був побитий за Дунаєм і мусїв тїкати як не пишний до Криму [103]. Се дало привід до повстання кримським мурзам, невдоволеним з тиранств Шагіна і його брата хана, а турецьке правительство, що не могло забути братам їм оружного відпору в 1624 р. і злорадно слїдило за всяким невдалим кроком, за всяким нещастєм, яке спадало на них [104], теж задумало скористати з сеї нагоди, щоб зробити кінець своєвільним васалям. Витягнуло з забутя давнїйшого хана Джанібек-ґерая і поручило капітан-баші з своєю ескадрою їхати з ним до Криму, посадити його знову на престолї ханськім.
В сїй останнїй бідї Шагін звернув ся до своїх давнїх спасителїв-козаків. Тїкаючи зза Дунаю до Криму від Кантеміра, що з своєю ордою гнав ся за ним «в тропи», вислав Шагін на Запороже своїх свояків, пригадуючи козакам стару присягу союзну і обіцюючи велику заплату. Обставини були того рода, що не лишали місця до довгих міркувань. Дорошенко рішив ся йти на заклик Шагіна з тим військом, яке було при нїм. «Хоч і не мали ми позволення вашої королївської милости і реґіментарів ваших, але видячи добру нагоду до поріжнення їх (Татар) і притоку до усобицї, а з такої усобицї кождий неприятель безсумнївно слабне», — толкували потім козаки королеви, — «сподївали ся, що то не стягне на нас неласки королївської, і хоч з нерівними силами, — бо не було нас і повних чотири тисячі, відважили ся ми на них іти, сподїваючи ся якогось поратунку під теперішнїй наш недостаток» [105].
На жаль, про подробицї сеї цїкавої експедиції козаки не росписали ся, і маємо про неї тільки дуже загальні і ляконїчні звістки. Кинувши ся чим скорше до Криму, вони ще настигли вчас: застали Шагіна і хана, хоч і в останнїй бідї. Утїкши до Бахчі-сараю, брати збирали останки своїх партизанів, але як би ще трохи козаки забавили ся, були б Кантемірові Татари зробили їм кінець. Зайнятий здобуваннєм Бахчі-сараю, Кантемір не надавав особливого значіння вістям про козацький похід, думаючи, що піде невеличка якась ватага в кілька сот душ, як в 1624 р., а не сам гетьман з військом; тому й не постарав ся загородити їм дорогу в Перекопі. Козацьке військо пройшло свобідно Перекоп, і тодї аж Кантемір, побачивши свою помилку, кинув ся з головними силами на козацьке військо, лишивши невеличкий віддїл під Бахчі-сараєм. Сили його були значно більші від козацьких, але козаки сміло вдарили на них і шість день оружною рукою, пробиваючи собі дорогу серед неустанних битв ішли табором від Перекопу до Бахчі-сараю. Удало ся їм пробити ся, розбивши Кантемірове військо так, що він, понїсши великі страти, сам зранений утїк до Кафи, під охорону турецької фльоти. Але й козаки мали великі утрати, — близько тисяча полягло їх, а в тім стратили й Дорошенка, і старого гетьмана Олифера, що теж був в походї [106]. Впали вони на чолї свого війська від куль турецьких вояків-сейменів, що прибули на кораблях з-над Дунаю в поміч Кантемірови і через гори прийшли під Бахчі-сарай.
Се був тяжкий удар для козацького війська, і ним поясняли козаки, що похід не удав ся вповнї. «Удало б ся наше дїло, як би не перешкодила смерть славної памяти небіжчика Дорошенка, гетьмана нашого; та трудно охоронити ся від найвищого декрету, особливо коли приходило ся майже шість день іти ручним боєм, ведучи битву з військами Кантеміра через увесь Крим». Але великі страти не відобрали козакам відваги. На місце Дорошенка вибрали вони нового гетьмана (сучасна польська реляція зве його Moizernica — імя очевидно попсоване). Військо козацьке пройшло до Бахчі-сараю. Шагін з братом вийшли з бльокади; при нїм було всїх Татар кількасот чоловіка: аж тепер, як його козаки визволили, почали до нього зїздити ся мурзи.
Він тепер з козаками і Татарами хотїв іти під Кафу, але Козаки з огляду на великі страти і непевну ситуацію, втерявши випробованого вожда може й не хотїли плутати ся далї між бісурменами й за лїпше вважали вертати ся на Україну, лишивши самому Шагінови дальшу боротьбу з його ворогами. Але Шагін сипнув грошима — надїхав до Криму московський посол з казною, Шагін пустив ті гроші між козаків, дістали козаки «по пять золотих на коня московських дєнєг, як каже сучасна реляція [107], і пішли з Шагіном до Кафи. Кантемір, «не хотячи, аби його як бабу в містї застали», вийшов на зустріч з своїм військом за дві милї від міста. Стала ся нова битва, і тут Кантеміра «потовкли» так сильно, що «ледве о-двуконь утїк, та й то оден кінь йому зараз в кафинській брамі упав і здох». Оден з Кантемірових синів попав в руки Шагіна живий — він казав стяти його під мурами Кафи, на очах старого Кантеміра, що дивив ся з мурів. Своїх партизанів Шагін розіслав на те, щоб нищити Кантемірових недобитків. Козацьке військо зістало ся під Кафою. Облягало її півтора місяцї, і дуже круто приходило ся місту. Шагін вів переговори з Кафинцями, щоб видали йому Кантеміра, і той, прочуваючи свою небезпеку, навіть не відважав ся ночувати в містї, а на ніч сїдав на ґалєру і виїздив на море. Говорили, що тільки хан Магомет запобіг тому, що Кафу не взято, бо «жалував Турків» — бояв ся, що як здобудуть Кафу, поріжуть тих Турків, що там були, і се безповоротно вже попсує його позицію на султанськім дворі.
В тім показала ся на морі турецька ескадра, що везла до Криму нового хана. Ескадра була велика, зложена з 25 ріжних кораблїв, а ще й сухопутю йшли з військом баші Гусейн і Кенан в поміч Кантемірови. Се викликало замішаннє в Шагіновім війську, багато мурз татарських почало перебігати до Кантемірового війська, і сам хан Магомет, кинувша свої шатра, втїк в ночи з Шагінового табору до Бахчі-сараю. Козаки з Шагіном тримали ся; але коли в найблизшій битві багато татарської «черни», «побачивши нового хана», утїкло теж з війська, не було що робити. Військо козацьке рішило вернути ся, а й Шагін, не маючи що більше робити в Криму, з своїм двором — що знову спав до кілька сот чоловіка, пустив ся з козаками. Девлєт-ґерай з Кантеміром пішов за ними, але козаки йшли оборонною рукою, відбиваючи їх напади, і з невеликими стратами щасливо вийшли з Криму. Тілько з розісланих за поживою згинуло козаків чоловіка зо двіста. В першій половинї липня було військо знову на Запорожу, привізши, як трофеї, польські гармати, забрані Кантеміром у Жолкєвского під Цецорою, а тепер, під час походу в Крим, відібрані козаками від Кантеміра: дванадцять їх здобули вони, і з них девять привезли до Сїчи, а три затопили в дорозї, не можучи везти з собою [108].
Морські походи 1628 р., вибір Грицька Чорного, аґітація за новим походом до Криму, посольство до короля, дволична полїтика польського уряду, відповідь козакам. Морські походи. Умова з Шагіном і Магомет-ґераєм, другий кримський похід 1628 р., козаки під Перекопом, ради і суперечки, відступленнє на Запороже
На Запорожу козаки застали королївського післанця; вони потім казали, що через се головно й похід кримський перервали, бо довідали ся про приїзд королївського посла. З чим він приїхав, не знаємо, але можна догадувати ся — що з пригадкою в справі «погамовання своєволї» (пригадую той весняний похід на море) [109]. Своєволя українна дїйсно починала з часом, як звичайно, розмахувати ся все більше. По морськім походї Филоненко з Корсуня, пізнїйший полковник, зібрав з ріжних міст «ватажку» з 18 сот чоловіка — між ними був і Свірський, підстароста уманський. Напав з ними на Волощину, попав до Тегинї на ярмарок, трохи не захопив несподїваним нападом тутешнього замку, але козаки кинули ся «на луп» і тим часом замок відборонив ся, але місто було страшенно зруйноване «в кінець спалили, Турків багато порубали і огнем попсували». Велику здобич привели з собою до дому — ясиру, волів, грошей і всячини [110].
Иньшу екскурсію під туж пору, лїтом того року, вчинив якийсь Малай з Черкас: пішов «в річки» (на Самару), зібравши півтори тисячі чоловіка; промишляв козацьким хлїбом на Муравськім шляху (з Московської України до Криму). Застукав караван татарський, що віз від Шагіна-ґерая гроші до жінки його в Персію. Пограбував тих Татар і забрав велику здобич: по 7 червоних золотих і по пять коней прийшло на чоловіка, як оповідали на Українї [111].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 5. Приємного читання.
TextBook