Церемонїя ся була переведена дня 3/XI н. с. себто зараз по підписанню «пунктів». Протокол поясняє, що згідно з «пунктами» (хоч сього в пунктах не сказано) православним треба буде представити на коронаційний сойм двох кандидатів, з котрих король одного потвердив би своїм привилеєм. А що до того часу трудно було-б зібрати ся такому зїздови управнених виборцїв, який тепер тут знайшов ся, та й митрополита треба вибрати попереду, аби було кому посвятити владиків, — тому зібрані рішили ся перевести вибір митрополита таки зараз і вибрали першим кандидатом Петра Могилу. При нїм мала зістатись і архимандрія печерська, з огляду на малі доходи митрополїї й великі видатки — між иньшими на відновленнє митрополїтальної Софійської катедри. Другим кандидатом поставлено Михайла Лозку, підстаросту винницького, сина звісної фундаторки київського брацтва. Під протоколом підписало ся сорок девять осіб православних панів-шляхти, присутних в Варшаві, між ними всї визначнїйші участники сойму: Древинський, Кропивницький, Кисїль, Семен Гулевич-Воютинський, Филон і Федір Вороничі й ин. [382]
Так гойно нагромаджені арґументи сього протоколу дають зрозуміти, що самі участники вибору почували нїяковість тої ролї, яку вони взяли на себе. В виборчій нарадї не могло бути досить духовних. Хоч про них і згадує вступна фраза протоколу («ми урядники і рицарство, і все духовенство, обивателї коронні і в. кн. Литовського») [383], але в підписах не бачимо нїкого з духовних і сама згадка протоколу здаєть ся не говорить про духовенство присутнє. Таким чином вибори робили ся тільки іменем духовенства і всїх обивателїв. Дехто з духовних в Варшаві під ту пору мабуть був, без сумнїву; значить, вони відсунулись від підписання і се кидало непевне світло на сї вибори. Сучасник Єрлич, переказуючи поголоски, які ходили в Київі серед неприхильників Могили, називає його вибір дїлом його приятелїв, і ролю самого Могили представляє в дуже негарнім світлї [384]. Але таких людей як Древинський, Кропивницький, не будемо підозрівати, що вони водили ся якимись особистими мотивами. Без сумнїву, вибираючи Могилу против старшого, всенародно вибраного митрополита, вони мали на увазї національний і церковний інтерес. Але свідомі були певних, слабших сторін свого кроку — і тим поясняєть ся многословна і натягнена арґументація протоколу.
Але кости були кинені. Кандидатів вибрано, предложено королевичеви до затвердження. Розумієть ся, з двох предложених кандидатів Володислав потвердив Могилу [385]. І ще навіть перед формальним своїм вибором на короля [386] він видав пашпорт післанцям, котрих висилав до патріарха за благословенною грамотою Могили — «обивателями Корони і в. кн. Литовського і збором духовних (sic) вибраний на митрополита київського і нами іменований», як каже тут Володислав. Разом з тим Могила просив у патріарха грамоти, котра-б усунула з митрополїї його попередника.
Покінчивши таким чином з митрополїєю, православні зайняли ся владиками. Було се незгідно з мотивами, висловленими в протоколї вибору митрополита: випадало-б чекати посвящення митрополита. Але-ж бо то була тільки реторика! Дня 15/XI переведено вибір владики на новозасновану білоруську (мстиславську) катедру і вибрано епископом Йосифа Бобриковича, ігумена і ректора виленського [387]. Тодїж мабуть переведено вибір на луцьке владицтво: вибрано князя Олександра Пузину, волинського шляхтича; близшої дати вибору не знaємo. Не вибрано чомусь тільки кандидата на владицтво перемиське, відложено се на пізнїйше. А тих двох король тодї ж мабуть потвердив — чи формальною грамотою, чи устно дав свою згоду на сих кандидатів.
Пізнїйші факти показали, що православні мали причину спішитись. Пункти заспокоєння, хоч включені в pacta conventa і заприсяжені королем, для повної правосильности мали бути ще затверджені соймом. Коли не зроблено сього на елєкційнім соймі, мав би се зробити коронаційний сойм, і сього хотїли добити ся православні. Але, як ми вже бачили, папський лєґат постарав ся, що багато сенаторів і послів зараз же на елєкції заложили протести против сих уступок і відкликали ся до папської курії. Королївську присягу сподївали ся або уневажити або обставити ріжними умовами її сповненнє. Сам Володислав оповідав потім, як підканцлєр литовський Радивил підчас самої присяги шепнув йому на ухо, «аби не мав тої інтенції» (бо по єзуїтській етицї присяга важна тодї тільки, як чоловік, вимовляючи присягу, мав замір її сповнити).
Папа в відповідь на відклик католиків вислав (дня 1/I 1633) листи до короля, до свого лєґата і до ріжних церковних достойників, поручаючи їм всїми способами старати ся, щоб обіцянки, дані православним, були вичеркненї, або принаймнї — не були сповнені. В клєрикальних кругах приготовляв ся погляд, що обіцянка короля мала характер умовний, давала ся тільки під тою умовою, що на се буде згода папи. Сей погляд старанно ширив ся в полїтичних кругах. Заразом творено лєґенду — бо фактичну підставу за сими поголосками далеко не всюди можна признати — що королевич від разу, під час нарад комісії звертав ся до лєґата за дозволом на такі уступки, але лєґат не дав дозволу, а як владика луцький Почаповський (унїатський) жалував ся перед королевичом, що той відбирає від нього привілєґію, дану його батьком, королевич сказав, що він не відбирає, але як папа того зажадає, то треба послухати ся, і т. п. [388]
Все се мусїло відбивати ся о уха православних і дуже трівожно їх настроювало. В ріжних воєводствах в інструкції на коронаційний сойм вложено порученнє послам допоминати ся сповнення уступок, обіцяних православним, а всякі протестації, занесені в сїй справі, вважати неважними [389]. Військо запорозьке, висилаючи своїх послїв, загрозило, що кине розпочатий похід на Москву і буде розливати кров не поганську, а християнську, коли не буде заспокоєна релїґія грецька, за тими ріжними протестами, внесеними против неї [390]. Така рішуча постава православних і трудні обставини, в яких опинив ся король супроти розпочатої війни, справдї не дали можности клєрикальним кругам ударемнити здобутки елєкційного сойму. Їм прийшло ся вдоволити ся тільки тим, що до формального соймового потвердження даних православним уступок вони не допустили, але фактично їх сповнити королеви се не перешкодило.
Коронаційний сойм, опозіція на нїм католиків, непевне поведеннє Володислава, різке становище православних, домагання здїйснення королївських обіцянок, компроміс, королївський дипльом для православних, 15 березня н. с. 1638 р.
Коронаційний сойм, на котрім новий король обіцяв православним сповнити дані ним обіцянки, був визначений на кінець сїчня. Він мав розпочати ся похороном покійного короля і коронацією нового, потім перейти до чергових справ. Володиславу передовсїм хотїло ся добути від станів гроші на розпочату вже московську війну, станам — реалїзувати обіцянки одержані при елєкції. Хороба короля помішала порядок. Похорони відбули ся без Володислава, і кілька день сойм товк ся, не знаючи, чи може розпочати свої наради.
Нарештї Володислав приїхав, 6/II відбула ся коронація, і зараз же канцлєр внїс від короля «пропозицію», де заявляла ся згода на всї однодушні ухвали безкоролївя, просило ся кредитів на московську війну, пригадувало ся про забезпеченнє династичних прав королевича на шведську корону з нагоди смерти Ґустава-Адольфа, що вмер в осени, про дотації для братів королївських і т. и. [391]. Але палата посольська загрязла в читанню pacta conventa. Дісіденти були ображені, що в пунктї про них дописано фразу про непорушність прав католицької церкви. При пунктї православної віри православні депутати заявили, що над сим пунктом нема чого тепер дебатувати, треба його тільки виповняти. Але тут клєрикально настроєні посли почали говорити против всього, що могло-б нарушити інтереси католицької віри. Налягали, що для сповнення уступок православним треба згоди папи, бо сї обіцянки давали ся умовно - коли на то згодить ся папа, і т. д. Иньші йшли ще далї і заявляли, що пункти заспокоєння, уложені з королевичом поза соймом, не мають для сойму обовязкової сили. В такім дусї внесено з клєрикальної сторони новий протест, пригадуючи протестації проти умови з православними, занесені «зараз по номінації королївській» [392]. Православні стояли на тім, що раз пункти заспокоєння були внесені в pacta conventa і заприсяжені без всяких умов, то тепер вони вже не можуть підлягати нїяким змінам, треба тільки їх сповнити, і православні не допустять до нїяких иньших ухвал і нарад, поки сї пункти не будуть сповнені [393].
Козацьке посольство, прийняте на авдієнції палати 15/II, підтримало сї домагання послів з свого боку. Сим разом в посольстві були: Федір Калина, Янко Клїша і Савка Бурчевський, як їх називає дневник. Правив посольство Бурчевський: переказав домаганнє козаків, щоб заспокоєннє православної віри було переведене дїлом, инакше козаки грозили ся, як ми вже знаємо [394].
Кілька днїв пройшло в дебатах над сим в палатї. З боку православних виступали головно Кисїль і Кропивницький. Православних підтримали декотрі з католиків, що тут нема чого дебатувати, справа скінчена, і нарештї палата рішила вислати послів до короля та не вдаючи ся в справу папської згоди просити, щоб король заспокоїв справу православних згідно з своєю присягою. Така була пропозиція Кисїля, і палата на се пристала [395]. Православні, очевидно, сподївали ся, що король буде мати відвагу потвердити те все, що обіцяв їм на елєкції, але Володислава на се не стало. Устами канцлєра біскупа Задзіка дав він відповідь в дусї клєрикальної інтерпретації. «Король признає сю умову і заприсяжені pacta в справі грецької віри, але ся умова і успокоєннє («пункти») можуть мати вагу лише о стільки, о скільки їх зволить затвердити папа, дозволу від нього досї нема, хоч король посилав до папи свого посла з листом; тому повне заспокоєннє не можливе». Се була негідна ретірада, бо в офіціальнім текстї, внесенім в книги варшавського гроду, нїякого остереження про потребу папського дозволу не було, так само і в pacta conventa, заприсяжених королем. Ратуючи ситуацію, богато з духовних і світських сенаторів заявили по канцлєрській відповіди, що вони против тої умови заложили протест і поки не буде згоди папи, не позволять її сповняти. Се була правда, і клєрикали повинні були зістати ся при нїй. Але сї сенаторські протести здавали ся їм, очевидно, занадто малою ґарантією від уступок православним і вони витягли таку заяву від короля.
Відповідь короля зробила незвичайне прикре вражіннє, але не приголомшила православних. Вони сміло і різко виступили против такого негідного маневру. Інтересний уривок дневника досить живо малює бурхливу дебату в палатї і становище українських депутатів [396]; подаю з нього дещо, доповняючи в иньших дневників.
«Які там крики, голоси, замішаннє, як Русь і дісіденти носи повісили, трудно сказати», каже його автор, описуючи, як депутати палати вернули ся з відповідю (28/II). «Добрих півгодини пройшло, поки настала тиша. Зараз же Русь почала лементувати про свою релїґію. Маршалок докорив Русинам, що вони наперли ся висилати депутацію до короля, замість доходити порозуміння в палатї що до самого змісту заспокоєння, а тепер нема місця для таких рішень після заяв короля і сенату — хіба іти на конфлїкт з ними (а сього в тім моментї чаяння великих милостей, роздачи «вакансїй» і т. и. посольська палата хотїла меньше нїж коли небудь).
«Пан Кисїль, Русин, на се: ,А ми з того місця не зійдемо, і до нїчого не приступимо, поки релїґія грецька не буде заспокоєна'.
«Пан маршалок: ,Коли противлять ся панове сенатори, то шкода за тою релїґією иньші справи упускати; як против неї позаходили явні і ясні протести од стількох католиків і Русинів-унїатів'.
«Пан Кисїль: ,Маємо pacta conventa і пункти заспокоєння релїґії нашої, заприсяжені й. корол. милостю — се ж уже закон нам, против нього не зістаєть ся нїякого місця для нарад, тільки конституцією його ствердити на нинїшнім соймі.
«Пан Кропивницький, підсудок браславський, Русин: ,Наші пакти уложені не між сенатом і річею-посполитою, а між королем й м. і нами. Тому що на них зложено вже присягу, вони потрібують тільки екзекуції Нї сенат нї палата посольська не мають нїчого тут перечити. Відповідь й. корол. милости і сенату не може нас заспокоїти, бо нам треба екзекуції заприсяжених пактів, і ми не дамо себе намовити до нїякої річи і дальших нарад, поки релїґія наша не буде трактувати ся згідно з умовою і пактами.
«Пан Гулевич: ,Ми хотїли перед вами на елєкції виложити наші привилеї, але ви тодї нас просили щоб ми то лишили на рішеннє королївське, і ми так зробили. Тепер нема що тих привілєґій викладати, хоч ми-б і радї були. Нехай хто небудь відозветь ся з противної сторони против нас (заперечить справедливість того) — Нема нїкого, самі так занедбали, а нам тепер кривда, і ми того доходимо тут — просимо, аби ви зволили до кінця привести обіцянки короля й м.
«Пан крайчий (Як Собєский): ,Якби ми мали можність самі складати закони, то не йшли-б до сенату але не можемо самі, то найлїпше удати ся до сенату і з ним порозуміти ся. О арцибіскупа запитаймо, в яких справах король не може вас (православних) заспокоїти без папи (арцибіскуп в сенатї сказав, що в деяких справах король може заспокоїти православних сам — тут очевидно розуміли іменованнє православних владиків, а відібраннє бенефіцій, церков і монастирів унїатських вважали неможливим без папської згоди). А що панове кажете, що до нїякої справи не приступите, шкода про се й говорити...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 24. Приємного читання.
TextBook