Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Православне духовенство звернуло ся до козацького війська, просячи взяти в енерґічну оборону релїґійну справу. Про се в польських кругах ходили сенсаційні поголоски. От що доносив нунцій польський, на підставі оповідань коронного гетьмана: Козаки зібрали ся на раду в числї 30 тисяч, і на сю раду прибуло 300 православних попів; вони впали на землю перед військом і просили, щоб військо оборонило церкву і їх від нещасть, які терплять так довго, — добило ся привернення бенефіцій, захоплених унїатами, та давньої свободи релїґії. Козаки були незвичайно зворушені їх благаннями і слїзми і рішили збройною рукою йти відбирати захоплені унїатами маєтности. Тільки гетьман козацький, хоч сам православний, перешкодив сим плянам; видумав, що має звістки про татарський похід і розіславши козаків в ріжні місця против Татар, відвернув тим способом від походу на унїатів.

Глубокі полїтики при тім додавали, що се інтриґує між православними Криштоф Радивил [349].

Се досить далекі відголоси, де, може бути, мішають ся подїї з-перед елєкційного і з-перед конвокаційного сойму (мобілїзація козаків против Татар). Запорожець-виписчик («запорожскій отставленый козак») Максим оповідав про се на допитах трохи близше, хоч теж з домішкою новоутвореної лєґенди. Запорожські козаки мали раду в Черняховій Діброві, і до них на раду приїздив митрополит київський Ісайя і владика луцький Ісакій Борискович; вони наказували козакам, аби стояли за віру против Поляків, і казали їм теж, що їх старшина козацька хилить ся до лядської віри. Через те козаки скинули гетьмана Кулагу і полковників поскидали і вибрали нових полковників і гетьмана. А Конєцпольский прислав козакам гроші — ще за гетьмана Кулаги, і давав козакам по півсема золотого литовського, аби йшли до нього в Польщу і з ним стояли против Володислава. Бо Конєцпольский хоче посадити на королївство меньшого, королевича Казимира. А як козаки скинули гетьмана Кулагу, то новий гетьман Андрій Дїденко і полковники не пішли з козаками до гетьмана Конєцпольского, і проживають тепер по городах [350].

Иньший виходень, Запорожець Іван оповідав, що до Кулаги (десь в серпнї) присилав свого служебника також шведський король, закликаючи козаків, аби йшли й помагали йому стати польським королем, але козаки на се не згодили ся, міцно стоячи при Володиславі, котрого підтримують Литва і Черкаси, тим часом як Поляки з Конєцпольским хочуть висадити Казимира. «Радивил і литовські люде пишуть до гетьмана черкаського (козацького) і до всїх Черкасїв, щоб їм помагали, на Поляків за віру стояли та посадили на королївство Володислава», і на Українї сподївають ся великої усобицї між обома партіями. На випадок як би гору взяла партія Казимира, Поляки мали-б нищити православну віру, і козаки хочуть в такім разї просити помочи з Москви, щоб московський цар «прийняв їх під свою руку і не видав Полякам їх і віри христіянської; а козаки хочуть стати по Днїпру від Київа і до устя і з Поляками бити ся, щоб їм не дати знищити христіянської віри» [351].

Про раду в Черняховій Діброві иньші Запорожцї Гришко Кромчанин і Мартин Маркіз оповідали так: рада ся була «объ ОспожинЂ днЂ (коло Успенія). був на нїй митрополит з «старцями», казав, що Поляки хочуть знищити христіянську віру, і як козаки за віру не будуть стояти, то вони — «духовний чин» поїдуть до Москви «на царське імя» [352].

Гетьмана і старшину змінено на другій радї, що була перед Рождеством Богородицї в полї коло Маслового Ставу. По словам, Запорожця Івашка, що дає нам сї вказівки, скинули Кулагу за те, що він «хотїв обляшити ся, як ті Черкаси, що перед тим обляшили ся, а було тих Черкас, що перейшли на лядську віру — 1900 мужа». (Мова тут мабуть про реєстрових, що пристали до Поляків в 1630 р. і були обвинувачені в унїатських замислах). Нових полковників, по словам иньших вихіднїв з Запорожського війська, вибрано «з чорних людей, що били ся з Поляками в 1630 р.», і гроші, що наспіли до козаків по сїй змінї, новий гетьман роздав не тільки реєстровим, а всьому війську: «письменнымъ и отставленнымъ Черкасомъ во все войско, смотря по человЂку» [353].

Потім за три днї до Покрова була третя рада в Корсунї, з старшими і з делєґатів — «изо всЂхъ украинскихъ городовъ выборныхъ Черкасъ по пяти человЂкъ». Між ними були: з Білої Церкви полковник Дацко, з Чигирина полковник Тарас, з Корсуня Мисько Пивоваренко, з Переяслава полковник Олифер, з Лубен полковник Лаврин, з Черкас військовий судя Яцина, з Жовнина військовий судя Гиря, з Київа сотник Кизим [354]. Військо було до двох тисяч козаків, «а унейщиків, що відступили в лядську віру, на ту раду не пустили нї одного чоловіка, аби де знали їх думи». Оповідав про се козак Івашко, що сам був в радї. Се не перешкоджає йому оповідати байки, що тодї в Корсунь приїздив пахолок від кн. Радивила і митрополита з листами, де оповідало ся, що Поляки стягають ся під Варшаву: з Конєцпольским сїм тисяч, з воєводою київським Тишкевичом три тисячі; хочуть вибрати Казимира і знищити православну віру в усїх білоруських городах [355]. Ісайя намовляв знову (чи в тих листах, чи устно, приїхавши особисто — се не ясно), аби стояли за віру, а він, митрополит, буде писати цареви, щоб прийняв їх, «Білорусцїв», під свою руку і віри їх не дав порушити. «I тому в радї рішили бити чолом цареви» [356].

Такі сї звістки. Сильно закрашені сучасною лєґендою, тенденційно налягаючи, з огляду на московську авдиторію, на той нахил Українцїв до Москви, вони дуже одностайні в мальованню подїй і настроїв на Українї, хоч записані не в однім часї і від ріжних осіб. Безперечно, вони віддають добре тодїшній настрій на Українї.

Напруженнє релїґійних інтересїв, спричинене соймовою боротьбою, знову закрасило, як 1630 р., і ще густїйше сим разом, внутрішнїй розлом і боротьбу в козаччинї.

Льояльна полїтика Кулаги, доведена до можливого напруження, особливо в конфлїктах з Запорожем за морські походи, викликала неминучу реакцію і принесла за собою крізу. Ще перед сими радами своєвільний елємент вирвав ся з-під руки Кулаги і похід на море таки став ся, не вважаючи на всї його заходи, десь в липнї мабуть [357]. Його перешкоди, які він пробував, без сумнїву, робити тому, в звязку з безплодністю соймової акції, викликали загальну неохоту против нього і його льояльної полїтики. Його скинено; але скинено не як репрезентанта статечних реєстрових опозицією виписчиків, а як «обляшеного унейщика», скомпромітованого на релїґійнім ґрунтї. З сього погляду Кулазї в дїйсности нїякого закиду абсолютно не можна було зробити: він дуже сильно обставав за релїґійною справою і за кандидатурою Володислава, що вважала ся запорукою сповнення православних постулятів. Його поводженнє з сього боку було бездоганне. Але льояльність його могла бути ненаручною непримиренним представникам православної партії, як митрополит Ісайя і його «старцї». Їм, як в 1621 р., перед Хотинською війною, хотїло ся потиснути козаччиною правительство різко і сильно. Манїфестації Кулаги їx не вдоволяли; їм хотїло ся мати на чолї козаччини людей готових на все, на всякий різкий конфлїкт з правительством, а на Кулагу і його товаришів в сїм не можна було покладати ся: вони не здавали ся досить горячими до церковної справи.

Такий характер мабуть має участь київської єрархії в сїй козацькій крізї, що поставила на чолї війська перебійцїв 1630 р. На чолї Запорожа став кошовий гетьман «Калїник», як його називає московська запись — мабуть той самий «Колїнка», що поставлений був на Запорожу для порядку Кулагою. Послів козацьких, що були на конвокації, обвинувачено, що вони зле справили ся там, «не згідно з волею гетьмана правили посольство», як казали козацькі посли на елєкційнім соймі — «за се сидять на горло», присуджені на кару смерти [358]. Засуджено і Кулагу. Ляконїчна звістка виходнїв каже, що «попереднього гетьмана козацького Кулагу Черкаси в Каневі вбили» [359].

Наскільки мало було реальних приводів до сього перевороту в релїґійних мотивах, показує факт, що становище козаків в релїґійній справі властиво не змінило ся. Очевидно, вони таки не могли її повести инакше, нїж вів Кулага. Листи на елєкційний сойм, що мав загоїти всї рани річипосполитої, і потім приступити до вибору короля, і визначений був на 17/IX с. с., — військо козацьке висилало вже під новим гетьманом. Листи мають дати 4 і 5/IX, інструкція 6/IX; оден з листів (до королевича Володислава) має в нашій копії підпись нового гетьмана Андрія Гавриловича (Дїденка), на інструкції підписав ся давнїй писар Сава Бурчевський [360]. Дуже можливо, з огляду на час, що листи сї були зладжені ще за Кулаги і тільки з невеликими або й нїякими змінами вислані були новим правительством, а послам наказано тільки пильно тримати ся інструкції і не пускати нїчого від власного розуму. Бідорака Кулага, а може й його посли, рїшучо за нїщо наложили головами.

В листї на сойм військо висловляло жаль за несповнені соймом бажання і легковажаннє заслуг козацького війська. З жалем приймало до відомости рішеннє сойму, що відмовляло козакам участи в елєкції, але кінець кінцем військо приставало на се. «Не в смак нам і се чути, що в м наші милостиві панове хоч признали нас за своїх членїв через їх мил. панів комісарів куруківських, тепер зволите нас віддаляти від вибора короля і м.», писало військо в сїм листї «Та хоч і з жалем приходить ся нам се знести, одначе полишаємо се на волю в. м. наших милостивих панів, сподїваючи ся, що в мил. такого пана схочете вибрати, котрий не схоче чинити кривди заприсяженим королями правам, свободам і вільностям кождого народу».

В інструкції, писаній два днї пізнїйше, сей пункт стилїзовано ще делїкатнїйше. Військо згадувало, що пани соймові образили ся жаданнєм участи в елєкції і заявляло: «отже коли то їх мил. не подобало ся, ми не ображаючи ся тим, полишаємо то на волю їх мил.» і т. д.

Козаччина таким чином з легким серцем зрікла ся многоважного полїтичного постуляту що міг бути здобутий, коли-б козаччина схотїла осягнути його рішучим натиском, хоч би й походом під Варшаву. Конфлїкту вона не хотїла: може бути, що й сей постулят статочних, тепер ославлених унейщиків, не був популярний в масах і толкував ся навіть неприхильно (напр. в звязку з тими лєґендами про вербованнє Кулагинців в партію Казимира). Може й церковній партії здавав ся він непотрібним ускладненнєм ситуації, що могло попсувати шанси чисто релїґійних здобутків.

Тим меньше згадувало військо своє попереднє жаданнє — про наданнє козакам «рицарських прав». Але власне ся обставина, що в новій інструкції нїщо не нагадує сього постуляту, потверджує, що в попереднїй інструкції се не була проста стилїстична окраса, а був тут вповнї реальний зміст.

Натомість всю вагу положено в новій інструкції на релїґійну справу.

«По правдї з жалем приходить ся нам знести все вище сказане (що сойм не оцїнив заслуг війська і не допустив до елєкції. Але ,стократнїйший' жаль зрушив нас просто до плачу, коли посли наші чинили реляцію на той пункт інструкції нашої, де ми жебрали і з плачем просили того, що й давнїйше, за житя покійного, недавно помершого короля, тридцять лїт або й більше, кождого сойму, не пропускаючи нїякої нагоди, — про заспокоєннє старожитної релїґії, послушенства св. патріарха царгородського, ствердженої привилеями і присягами предками його кор. милости, покійних королїв польських і недавно помершого короля, — а нововимисленими унїатами знасилуваної». Се домаганнє, казали вони далї, відкладано з сойму до сойму, аж по нинїшнїй день, і на останнїм соймі, перед своєю смертю король обіцяв був, що доконче за свого пановання вдоволить нарід руський як у правах так і в релїґії. На сїй підставі сподївали ся вони, козаки, «такої щасливої години по бідах наших, що вже наш руський нарід дїстане потїху'. Покладаючи ся на право кождого ставити свої жадання на конвокації, військо внесло до станів річипосполитої «свої унижені поошення»; але на місце поправлення тих кривд, принесено війську ще більше жалю і плачу, «бо ще покривдженому кажуть з свого поступати ся». Отже на теперішнїй елєкції поручає воно своїм послам «просити з плачем у всеї річипосполитої і тільки того домовляти ся, щоб наш руський нарід був полишений при своїх правах і свободах, а духовенство наше благовірне при церквах, епархіях і маєтностях, і не поносило більше такої біди і утиску від тих настирних унїатів».

Многословно — але слабо, і в сумі понад першу інструкцію нїчого нового.

В дуже скромних виразах повторено військові домагання, оклепанї жадання «поправи вільностей і збільшення річного жолду» зведені тепер до дуже невеликих конкретних жадань: «причинення суми на новоприписані дві тясячі» козаків, вказання місця для пробутку армати і дотації для неї. Нарештї — «предложити їx м. панам сенаторам, що тутешнї і м пани обивателї україннї, тримаючи ся куруківської комісії, не хочуть в маєтностях своїх тримати товаришів наших, а коли хто хоче з маєтности їх уступити, — не позволяють продавати і підданим своїм заказують, аби нїхто не смів купувати». Військо при тім теж запевняє, що і в військових справах покійний король обіцяв їх вдоволити на будучім соймі, і воно мусить вважати се нещастєм своїм, що смерть заскочила його в сих замірах!