Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650

Перед елєкційним соймом з-поміж претендентів найсильнїйше стояла й мала найбільше шансів партія Карла. Більшість сойму теж була по його сторонї. Пилявецький погром і компромітацію реґіментарів - креатур Осолїньского, партизани Карла поспішили використати на знищеннє партії Осолїньского й його самого: соймова більшість виступила против сумних рицарів з-під Пилявець, домагаючи ся суду на всїх провинників і утїкачів. Та се була фатальна помилка: злякавшись бід, якими їм грозила перемога кор. Карла, пилявецькі рицарі почали шукати помочи у партизанів Казимира й підтримувати його партію. З свого боку Казимирові прихильники висунули арґумент, що з огляду на такі небезпечні обставини річи-посполитій треба короля воєнного, який міг би сам стати на чолї війська, і на се здатний Казимир, який свого часу показав себе хоробрим вояком, а не його брат. А в тій хвилї, поки не було війська, треба собі бажати помиреная з Хмельницьким, і тут єдиною ґарантією такого помирення знов був вибір Казимира, по сторонї котрого стояв Кисїль і всї прихильники компромісу, тим часом як за Карлом був Вишневецький з Конєцпольским — непримирені вороги козаччини, через котрих Хмельницький не хотїв мирити ся з Польщею. Крім того Карло мав репутацію великого клєрикала, непримиреного католика, послушника єзуїтів, і сю репутацію Осолїньский з компанїєю пильно роздмухували, щоб страшити неминучим конфлїктом з козаками і заганяти до свого табору дісідентів і прихильників релїґійної згоди. Ракоцій як кандидат дісідентів видимо тратив шанси: семигородські аґенти не вміли походити за справою, протестантських сусїдів Польщі. Швецію й Бранденбурґ Осолїньский перетягнув на сторону Казимира, і бачучи безвиглядність кандидатури Ракоція, змушені вибирати між Казимиром і Карлом дісіденти ставали по сторонї Казимира. Так стало ся вкінцї і з Янушом Радивилом, що приїхав на сойм з заміром підтримувати Ракоція, а мусів стати по сторонї Казимира.

В двадцятих числах жовтня с. ст. (перших днях падолиста) коли Хмельницький підходив під Замостє, шанси Казимира стали рішучо переважати і Карлові партизани вже почали намовляти свого патрона, аби зрік ся кандидатури. Вишневецький, що по словам одного сучасника був умисно висланий чи викликаний з Замостя до Варшави Карловою партією як її найбільша сила [1639], приїхавши до Варшави побачив, що справа Карлова властиво вже безнадїйна і треба завчасу ратувати ся з сеї пропащої позиції. Дня 30 жовтня с. ст. головнїйші Карлові партизани з Вишневецьким разом ставили ся перед Казимиром і заявили, що будуть старати ся нахилити Карла до того, аби зрік ся кандидатури, а якби він не згодив ся, то покинуть його й перейдуть до Казимира. Тим способом купували вони собі його ласку на будуче. Другого дня Карло справдї заявив свою згоду на уступленнє. Той же сучасник каже, що одним з арґументів, якими зломили Карла, було се, що Казимир, мовляв, нїяк не зречеть ся своїх претенсі до корони - готов звернути ся за помічю й до ворогів держави, себто до козаків, його прихильників, в першій лнїї [1640]; маємо в тім родї натяк і в реляціях цїсарського посла [1641]. 4 (14) падолиста соймови була предложена вже формальна деклярація Карла, що він зрікаєть ся кандидатури, і вибір Казимира був таким чином запевнений [1642].

Які в тім моментї прихильники Казимира мали деклярації Хмельницького, котрими могли побивати своїх противників, се зістаєть ся неясним. У Пасторія єсть звістка про посольство від Казимира до Хмельницького з шл. Юрієм Єрмоловичом; він не дає докладнїйшого означення його часу, каже тільки, що Єрмолович захорував і через те, запізнивсь, як видно з відповіди Хмельницького, котрої мовляв автоґраф мав він, Пасторій [1643]. Московський аґент Кунаков теж знає се посольство й каже, що Казимир через сього посла представляв Хмельницькому ворожий настрій свого брата до козаччини, а від себе на випадок вибору обіцяв козакам повну амнестію й примноженє вільностей [1644]; Пасторій же знає що иньше: що Казимир наказував Хмельницькому, аби не перебивав елєкції, себто стримав ся з воєнними операціями, або принаймнї не йшов на Варшаву. Се можуть бути дві інструкції того самого посольства, обидві реальні, тільки одна офіціальна, а друга неофіціальна.

На сї представлення Хмельницький, по словам Кунакова, відповів деклярацією, яку привіз на елєкцію Вишневецький: він запевняв, мовляв, що коли королем виберуть Казимира, то він, Хмельницький буде йому завсїди послушний, коли ж виберуть когось иньшого, то він з козаками й Татарами поведе велику війну і зруйнує польське королївство. Се деклярація в дусї тих заяв, які чули від Хмельницького Львовяне: може бути, що чутка про них дійшла кінець кінцем і до Варшави, хоч і з значним опізненнєм (бо зі Львова довго не було нїяких вістей) [1645], а може бути й таке, що була в тім дусї письменна деклярація від гетьмана, котрої тепер не маємо [1646].

Перша письменна заява його в Казимировій справі, яку маємо, містить ся в листї до Замостян з 6 н. ст. падолиста (27 жовт.): в приписцї до нього Хмельницький висловлює бажаннє скорого вибору короля і загального заспокоєння, і додає: «а власне бажали б ми собі прирожденного господаря королевича й. м. Казимира, котрому дай Боже і нам віддавати підданство, як віддавали батькови його й пок. братови Володиславови IV вірні услуги» [1647]. Виразнїйшу деклярацію він задумав зложити через спеціальне посольство до Варшави, уживши до сього новознайденого приятеля кс. Мокрского [1648]. Вислав до нього листа до Львова, просячи приїхати разом з Захаром Хмельницьким, з тим щоб бути його послом на сойм і вістником згоди. Лист про се прийшов до Львова 27 с. ст. жовтня; Мокрский з Хмельницьким зараз виїхали до Замостя [1649] і звідси гетьман вислав Мокрского до Варшави, з листами й устними інструкціями. Листи мають дату 15 н. ст. падолиста — того же самого чи другого дня посольство й поїхало. Післаний з ним лист до королевича Казимира звучав:

«Найяснїйший, милостивий королевичу, пане і добродїю наш милостивий! Бог тому свідком, що ми нїколи не бажали розлитя християнської крови, одначе мусїло воно стати ся — насамперед через наступленнє пана краківського, що зважив ся на се против волї пок. короля, брата вашого, вселаскавого пана нашого, а тепер через наступленнє кн. Вишневецького, котрого ми самі з-за пазухи своєї з Заднїпровя випустили, а він до того [1650] й иньших панів своїм неповним розумом привів, з п. хорунжим коронним. Ми для того й послів наших вислали до Варшави з найнизшою покорою й підданством, подаючи вірні услуги свої, аби вже на тім скінчилось [1651]. Але побачивши таку раду їх (хоч хотїли нас обдурити листами комісарів, визначених від річи-посполитої до війська Запорозького, але Бог нас остеріг), мусїли ми тим напастникам дати відправу і голов своїх від неприятеля боронити. І Господь обернув їх замисли в нїщо. Та найважнїйше — що ми від вязнїв з розбитого кварцяного війська [1652] довідались, що річ-посполита вашу кор. милость пана нашого дїдичного не хоче мати королем. Бачучи з військом Запорозьким, вірними слугами вашої кор. милости, що вони собі задумують иньшого короля, рушили ми навмисно на те, бажаючи, аби згідно з волею вашої кор. мил. тих ,побочних короликів' більше не було. Просимо того у Господа Бога, щоб ваша кор. милость пан наш мил. зволив бути самодержцем, як і иньші королї, а не так як покійні попередники вашої кор. милости власне в неволї були. Та щоб наша віра грецька в цїлости зіставалась, як давнїйше, — без жадної унїї, і унїатів аби нїде не було. А ми за достоєнство вашої кор. милости завсїди готові вмерати, і їй з найнизшими услугами нашими і вірним підданством віддаємо себе як найпильнїйше. Дан в Замостї 15 новембра р. 1648. Вашої кор. милости, пана нашого мил. найнизші слуги і вірні піддані Богдан Хмельницький старший на той час, з військом Запорозьким» [1653].

Се перша деклярація Хмельницького в дусї тих оповідань Кунакова й иньших, яку маємо тепер. Хмельницький, як бачимо, толкує свій похід як оружну демонстрацію в інтересах кандидатури Казимира, справдї заявляє свою готовість підтримати її збройно против всяких маґнатських інтриґ — і досить недвозначно накликає до боротьби з «короликами» в дусї свого листу до покійного короля [1654]. Одначе лист сей більш інтересний з становища полїтики гетьмана нїж його участи в елєкщї: він писав ся тодї, коли справа Казимира була вже рішена; на вислїд її могли вплинути тільки ранїйші заяви Хмельницького на користь Казимира, або оповідання й страшення замірами Хмельницького бити ся до кінця за Казимира. Не може бути сумнїву, що вони таки й відограли дуже важну ролю в капітуляції Карла й побідї Казимира [1655]. Ілюстрацією того, наскільки, в сій справі рахували ся з Хмельницьким і були певні, що вибір Казимира являєть ся першою умовою заспокоєння козаків, служить факт, що того самого дня, як від королевича Карла одержана була на соймі його заява, котрою він здіймав свою кандидатуру, і вибір Казимира був таким чином рішений, від королевича Казимира за відомістю й згодою соймовою вислано до Хмельницького посла Якуба Смяровского, щоб повідомити його про запевнений вибір Казимира і тим прихилити до уступлення «на звичайні місця».

Перемирє: грізні відомости Морского про полїтику Хмельницького, жадання його і війська, дебати над ними в сенатї, партія війни і партія згоди, реляції Смяровского про посольство під Замостє, образ гетьманського двору. Хмельницький приймає перемирє, його розмови з Олдаковским, рескрипти Яна-Казимира, амнестійні унїверсали, виправа комісарів до Хмельницького.

Формальний вибір Казимира переведено 7 (17) падолиста. Він пройшов одноголосно; про нїякі иньші кандидатури не було мови. Кілька день пройшло в нарадах над расtа соnvеntа (з котрих тепер, по виборі, все можливе спихано на коронаційний сойм), і дня 10 (20) наступило формальне проголошеннє Казимира королем. А три днї пізнїйше ставили ся в Варшаві посли Хмельницького, Мокрский з Захаром, вислані з листами до Яна-Казимира і до сенату. Свій лист (наведений вище) Ян-Казимир мав уже, трохи скорше. Старий єзуїт розхорував ся в дорозї і щоб не протягати часу, 12 (22) падолиста переслав королеви лист Хмельницького, а до нього долучив свого листа, з якого довідуємось, які відомости віз він і переказав потім королеви.

Хмельницький по словам Мокрского всю надїю полагодження своєї справи покладає тільки на короля, Яна-Казимира, котрого вибору завсїди бажав. Від заспокоєння своїх бажань він не відступить -краще згинув би з усїм військом; без того війська не роспустить і з сих країв не вийде: буде зимувати й Татар при собі тримати. Тугай-бей хоч дуже скучив за домом, але Хмельницький велить його відпровадити тільки до Днїстра й там він має чекати свіжої орди. Крім Татар рахує на поміч сусїднїх держав. При Мокрскім були посли угорський і волоський; «Волощина йому дуже чолом бє»; про Ракоція Хмельницький прохопив ся раз, «підпивши собі»: «Побратим мій Ракоцій готов рушити на мій знак». Москва, як зачувати, також готує для нього військо: сказав, що пише до Москви, аби приходила з військом під Смоленськ. Висилаючи козаків на Днїстер з Тугай-беєм, хоче дати їм порученнє взяти окуп з Камінця, за прикладом Львова і Замостя, і перебрати загонами всю околицю до Висли — сказав: «треба минї переполоскати всї волости до Висли». Палити й убивати він одначе забороняє - тільки своєвільна Русь його в тім не слухає, лише гумна охороняє де може, бо сама боїть ся голоду. Козаки запорозькі раді б вернутись до дому й служити в спокою королеви під умовою амнестії й звільнення з власти панів і переведення під безпосередню власть короля: помиривши ся з Польщею вони обернули ся б з Татарами на Турків, коли б на те була воля королївська. Доконче треба їх чимсь заспокоїти, щоб уступили ся з сих країв, бо страшно їх спустошили, і так відзивають ся, що нема надїї заспокоєння, поки війська не перейдуть за Вислу. Треба доконче написати щось і Хмельницькому (що до заспокоєння його домагань) [1656].

Сей коментар — як бачимо, не за страх, а за совість переказаний Мокрским, служив дуже ориґінальним доповненнєм до покірного й безпретенсійного листу гетьмана до короля, наведеного вище.

Лист до сенату, привезений Мокрским, роспочинав ся також як і лист до короля стільки раз повтореним виправдуваннєм з війни, що стала ся, мовляв, з вини Потоцкого й Конєцпольского за першим. Вишневецького за другим разом. Досить широко сим разом росписував ся гетьман про утиски козацтву від Конєцпольского і нелюдські екзекуції Вишневецького, докоряв за двозначне поведеннє польської сторони: «тут нас лагідними листами від пп. комісарів обсилають, запевняючи покоєм, а тут з військом наступають, змовивши ся між собою — тому ми за кн. Вишневецьким ішли аж до Замостя, маючи певну відомість, що кн. Вишневецький знову збирає військо, щоб з нами воювати». З того жаданнє: річпосполита має пробачити повстаннє козакам, а вказаних привидцїв війни скарати. «Сї два пани (Конєцпольский і Вишневецький) причина всього злого: своєю жадністю й нездержливістю вони трохи не всю землю на нїщо обернули». Посол, кс. Мокрский оповість панам (варіант: предложить свідоцтва міст), які старання коло утримання згоди робив Хмельницький, «хотячи зіставати ся вірним слугою річи посполитої, як і перед тим». Тому просить, «аби був прощений той невільний гріх, що не з їх причини став ся — свідком тому Бог, а тим панам, що були всьому причиною, аби була дана нагана; коли ж би вельможні й милостиві панове не були ласкаві до нас і мене вважали привидцею війни [1657], тодї мусїли б ми так розуміти, що ви, мил. панове, вже не хочете мати нас своїми слугами — і того б ми дуже жалували» [1658].

Иньші умови того помирення, окрім «нагани» для Конєцпольского й Вишневецького, посли Хмельницького предложили устно. Король в своїй пізнїйшій відповіди збирає їх до трох пунктів:

військо просить амнестії за повстаннє, «так щоб не споминано анї їм анї нїяким підданим (панським)», і привернені були ix давнї вільности;

військо Запорозьке з своїм гетьманом мають бути під безпосередньою властю короля і нїякої иньшої власти над собою не будуть мати;

унїя має бути скасована [1659].

В ріжних сучасних реляціях і записках сї три пункти розвивають ся ширше. Так, що до козацьких прав і вільностей пригадують ся давнї жадання, щоб козакам була вільна дорога на Запороже й на море, щоб коронні війська нїколи не стояли «в їх містах», щоб старости не мали нїякого права над козаками, і т. д. [1660].

Умови сї викликали незвичайно горячу дебату в сенатї [1661]. Стали против себе партія війни й партія згоди. Вишневецький на чолї воєнної партії доводив, що тепер сам час ударити на козацьке війско, стомлене довгою війною і взагалї до зимової війни не привичне. Партія угодова висувала всякі арґументи за згодою. Ріжні трудности викликали жадання предложені Хмельницьким. Особливо домаганнє скасовання унїї стріло ся, розумієть ся, з рішучою опозицією духовних сенаторів. Знову витягнено, як можливий вихід, стару формулу релїґійного компромісу і плян утворення спільного патріархату чи екзархату для православних і унїятів, нейтрального між обома церквами і не залежного нї від папи нї від патріарха [1662]. Що до бажання козацького війська залежати тільки від короля опозиція висувала арґумент, що в такім разї під час безкоролївя всякий звязок козацького війська з річею-посполитою буде перериватись і воно може вважати себе зовсїм незалежним. Угодовцї на се радили: не брати так траґично того всього, вказуючи на анальоґію міст, що по польскій конституції теж залежать безпосередно від короля — в таке становище можна б поставити й козаків, котрим теж важно головно те, щоб не підлягати старостинській власти; а від короля можна б узяти деклярацію, що він без відома й згоди сойму не робитиме їм нїяких уступок. Нарештї рішено сї справи відложити, а щоб не відповідати Хмельницькому на його жаданнє, післати йому грамоту «з антедатою» («заднїм числом»), нїби то ще перед приїздом його посольства, від імени вже вибраного короля, з обіцянками амнестії і потвердження прав, з тим щоб Хмельницький відправив від себе Татар і вернув ся з військом «на місця здавна призначені полкам вашим». Відти нехай вишле до короля посольство на засвідченнє свого вірного підданства, а король вишле до нього своїх комісарів, «людей великих, уважних, прихильників згоди», аби до решти вигладити отсе замішаннє [1663]. З таким листом вислано до Хмельницького піл. Станислава Олдаковского — він мав привести з собою посольство від Хмельницького.

Одначе висилка ся була властиво зайва, бо все те було вже осягнене, як виявило ся, посольством Смяровского. Приїхавши 9 (19) падолиста під Замостє він з великою честю був принятий Хмельницьким і вість про вибір Казимира королем гетман прийняв як лїквідацію війни. Оповіданнє про се прийняте настільки цїкаве ріжними своїми подробицями, що дещо з нього варто навести вповнї.

«Перед козацьким табором, пише Смяровский, став я в четвер, а з Хмельницьким бачив ся в пятницю, по всїй формі. Вислав він минї на зустріч 6 тис. комонника — військо на добрих конях, стройне, і вони мене повз мури замостьські попровадили аж до Лабунок, милю від Замостя, де став сам гетьман з арматою. Перше нїж той полк окружив мене з моїми людьми, виїхала вся старшина й стала осібним полком: зсївши з коней витали мене пішо, а я сидїв на конї. Потім окружили мене тим полком, давши місце в першім рядї, і з трубами, бубнами й сурмами повели мене до Лабунок. (Коли переїздили під той двір, де мешкав Хмельницький, полки — котрих була сила, що оком не можна було обняти, вистрілили з рушниць, аж земля греміла) [1664].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 103. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи