Володимир розумів, що князем після нього мусить бути той, хто буде гідним цієї корони в очах імператорів візантійського і німецького, не Ярослав, не Мстислав — старші сини, а Борис — син жони-василіси Анни. Через це він після похорону Анни не відпускав його з Києва, тримав біля себе.
Почувши про печенігів, він покликав Бориса до себе.
— Сину мій Борисе, — почав Володимир, — ти моя надія і радість, підпора й наступник! Нині, коли немощний став, хотів би бачити тебе біля себе, токмо на тя покладаюсь. Але що маю діяти — на Київ ідуть орди печенізькі, вже, каже сторожа поля, стоять вони на Пслі, Сулі, скрізь по Сейму. Вести рать самому, але хто буде в Києві-городі?! Боярству своєму нині не вірю, десь готує змову проти мене Святополк... Піду на рать — чую смуту в городі Києві, боюсь за стіл отця мого, чую звабу й кров... Тому вирішую так... Я мушу бути в Києві-городі, а тебе посилаю супроти печенігів. Воєвода Вовчий Хвіст уже готує дружину, разом з тобою іде тисяцький переяславський Кучма, їдь шукай і бий печенігів, я ждатиму тебе...
Блідий, без кровинки в обличчі, стояв князь Борис перед князем Володимиром.
— Не турбуйся, отче, — сказав він, — я стану на чолі дружини, поведу її на печенігів, з перемогою повернусь назад і тим примножу славу твою й Київського столу.
— Спасибі, сину! — тепло, від усього серця сказав князь Володимир. — Підійди сюди, хочу благословити тебе перед далекою дорогою...
Князь Борис схилив голову, й батько благословив його, притулився щокою до білявого волосся Бориса.
Воєвода Вовчий Хвіст швидко зібрав дружину для князя Бориса — це були, власне, всі вої, що охороняли Гору й город Київ. Разом з Борисом їхав тисяцький Кучма — він достеменно знав усі шляхи в полі за Дніпром.
Виряджаючи Кучму, що на Горі був гостем його дому, Вовчий Хвіст говорив:
— Ти ж, тисяцький, їдь з князем Борисом за Удай, Сулу, Псьол — далі від Києва.
— Поведу його аж до Дінця — нехай гуляє князь.
— Заведи його далі від Києва... Зараз він тут не потрібен.
Тисяцький Кучма — невисокий, зовсім лисий чоловік —
засміявся так, що стало видно три довгі зуби на верхній щелепі й один, схожий на гак, на нижній.
— Хотів би я бачити, що б робив Борис, якби справді побачив печеніга?! Адже утлий, кволий — хоч на ікону!
— Отакий став уже й Володимир — одні очі залишились, а душа... ні, душа його вже мертва...
4
Над Новгородом висіли важкі сірі хмари.
Дуже повільно, як з густого сита, світало. З неба сіявся краплина за краплиною дощ, що часом переходив у лапатий сніг, навкруг — і на концях новгородських, і над Ільменем — хвилями блукав туман. З цієї мокроледиці вряди-годи долітали тупіт коней, цокіт коліс на дерев’яних мостинах, приглушені людські голоси.
Тільки на дворищі Добрині-любечанина було тихо. Втім, яке дворище? Напередодні тут стояв терем, кліті, всякі служби, рядами стояли вози й сани, в стайні іржали коні, ревла худоба, когути в Добрині були такі, що коли співали заутра, то чули всі аж за Ільменем-озером... А слуг, слуг скільки було на дворищі в Добрині: великий двір — багато діла.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 27. Приємного читання.
TextBook